Блог: УІНП
Автор: УІНП
115 років тому, 17 січня 1907 року у Кобеляках на Полтавщині у селянській родині народився Григорій Китастий – композитор, диригент, бандурист, керівник Української капели бандуристів імені Т. Шевченка у США, автор маршів «УПА», «Вставай, народе!», «Україна», «Дума про Петлюру», гімну української молоді «Вперед, сини народу». Цьогоріч пам'ять цього видатного Українця і борця за незалежність державні і громадські інституції вшановують у межах Закону України «Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України у 20 столітті».
З молодих років цікавився мистецтвом і був учасником музичного, драматичного та співочого гуртків. На 20-му році життя Григорій вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ. Вдень учився, а вночі заробляв на хліб – працював вантажником на станції. Неабиякий хист свого учня помітив директор технікуму, керівник Полтавської хорової капели Федір Попадич. Він опікувався Грицем і влаштував у гуртожиток.
Бажання стати бандуристом виникло під впливом вченого, письменника і композитора Гната Хоткевича. У 1930 році вступив до Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Навчався на диригентсько-капельмейстерському факультеті, оволодівав технікою гри на скрипці, корнеті, та найбільше часу присвячував бандурі.
У 1933 році перейшов на композиторський факультет. Про цей період свого життя він писав так: «Моїм великим щастям було, що мене прийняли тоді хористом до Київської опери. З одного боку, така праця давала мені можливість вивчати оперний репертуар і взагалі театральну специфіку, а з другого — це дало мені певну матеріальну базу для прожиття і якоюсь мірою можливість допомогти батькам, які опинилися в біді. Це були роки загального голоду в Україні».
1934 року став членом Київської капели, з якою спочатку іноді виступав на концертах. У 1935 році Полтавська й Київська капели злилися в одну — Державну зразкову капелу бандуристів України. У ній Китастий став концертмейстером, а в 1941 році — заступником художнього керівника. 1937-го майже чверть складу бандуристів потрапила до лабет НКВС. Історичних пісень майже зовсім не співали, більшовики допускали тільки ліричні і побутові пісні, здебільшого не українською мовою.
З початком ІІ Світової капела була розформована. З тих артистів, що пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них і Китастий. З полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ. В окупованому німцями місті він розшукав 16 артистів і сформував нову капелу - імені Тараса Шевченка. Виступали по селах Київщини і мали шалений успіх. Весною капела виїхала у концертну подорож Волинню і Галичиною, з якої колектив відкликали до Києва і у вересні 1942 під виглядом гастролей вивезли до Райху. Два місяці артисти провели у таборі остарбайтерів «Шупен 43» в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи деталі для підводних човнів, а у святкові дні давали концерти для робітників табору.
Завдяки втручанню редактора газети для остарбайтерів «Українець» Андрія Луцева капелу вдалося вирвати з табору. Колектив перевели на концертну роботу. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни, музиканти постійно відвідували міста, де було найбільше українських робітників,і скрізь їхні виступи проходили з тріумфом.
У 1943-1944 роках капела 9 місяців перебувала на гастролях у Галичині, зокрема у Дрогобичі, Львові, Ужгороді, Коломиї. Їхніми слухачами були митрополит Андрей Шептицький і провідник ОУН Степан Бандера. У м. Турці Китастий подружився з поетом Іваном Багряним. Кілька його патріотичних віршів одразу ж увійшли до репертуару капели, з яким вона виступала в селах і містах Західної України та в лісах перед вояками Української Повстанської Армії.
Після закінчення війни музиканти Капели опинилися в таборі переміщених осіб. Китастий невтомно працював над концертними програмами, їхні виступи користувалися незмінним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі. 1949 року капела залишила Європу, переїхала до Детройта (США) і включилася в активне творче життя. Гастролювали великими містами Канади, Австралії, Америки. У цей час Китастий робив сотні обробок українських народних пісень для бандури та фортепіано, писав хорову й релігійну музику. З-під його пера і струн вийшли «Марш УПА», «Вставай, народе!», «Марш Україна» («Пісня про Тютюнника»), «Дума про Петлюру», гімн української молоді «Вперед, сини народу» та ін. Поклав на музику твори Т. Шевченка. І. Багряного О. Олеся, Яра Славутича й ін. Крім того, писав короткі оповідання.
1967 переїхав до Клівленду і звідти їздив до Детройту на репетиції.6 квітня 1984 помер від раку в Сан-Діеґо, Каліфорнія. Похований на українському православному кладовищі Баунд-Брук у штаті Нью-Джерсі (США). 2008 року Президент Віктор Ющенко посмертно присвоїв звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
Полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті
Джерела:
.Бобрищев К. «Кожна річ, написана мною, вистраждана до останку» // Вечірня Полтава. – 20 вересня 2021. Режим доступу http://vechirka.pl.ua/istoriya/1632982301
Дутчак В. Китастий Григорій Трохимович. Енциклопедія сучасної України. Режим доступу https://esu.com.ua/search_articles.php?id=6663
Додати коментар