Блог: УІНП
Автор: УІНП
Ще одна територіальна громада Полтавщини долучилася до процесу деколонізації топоніміки. Ухвалою 29-ої сесії восьмого скликання Білицької селищної ради Полтавського району за № 17 цими днями перейменовано 90 об’єктів топоніміки, які звеличували СРСР і державу-агресора – росію. Рішенню місцевих народних обранців передувала копітка чотиримісячна праця комісії з найменування вулиць, провулків, площ на території Білицької селищної територіальної громади. Комісію створено торік, 29 вересня з ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті. До складу комісії увійшли перший заступник селищного голови Ігор Федь, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар, історик, краєзнавець, директор Білицького краєзнавчого музею Євгеній Калашник, очільники старостинських округів громади, співробітники виконкому, керівники місцевих освітніх комунальних закладів.
Російський і радянський мотлох - на історичне сміттєзвалище
Згідно з рекомендаціями УІНП вслід за «рускім корабльом» пішли такі назви вулиць і провулків: Дніпропетровська (назва похідна від колишньої назви міста Дніпропетровськ — на честь одного з організаторів Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. Григорія Петровського); Гагаріна — на честь радянського космонавта, уродженця Росії; російських письменників Пушкіна і Радіщева; звеличеного Йосипом Сталіним російського біолога і селекціонера-помолога з Рязанської губернії Росії Івана Мічуріна; Новгородського князя Олександра Невського, канонізованого Російською православною церквою, ім’я якого використовується ворожою російською пропагандою (в розроблених у Кремлі методичках тамтешнім «пропагандонам» рекомендують проводити паралелі між війною проти України та… Невською битвою); Островського — кривавого чекіста, письменника, автора пропагандистського роману «Как закалялась сталь», учасника боротьби проти УНР у складі частин особливого призначення Червоної армії (ЧОН), секретаря райкому комсомолу; Колгоспна — на честь колгоспів, підприємств у СРСР, повністю підконтрольних компартійній владі, символу рабської експлуатації селян; Комунарська —на честь комунарів (поняття дорадянського розвитку комуністичної ідеї); російського комуністичного військового злочинця Ніколая Ватутіна; комсомолки Лізи Чайкіної; героя СРСР з російського регіону Башкорстан Матросова.
«Ці назви були елементами російської й комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності, а надто після нападу російських ворогів на нашу державу», - пояснює регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.
Про нові назви: ініціативи Полтавського офісу УІНП
Депутати Білицької селищної ради підтримали низку пропозицій Олега Пустовгара. Зокрема, з’явилися такі нові назви вулиць.
У селі Бутенки – Волонтерська, на честь українців, які допомагали і допомагають нині ЗСУ під час російсько-української війни, зокрема і у Білицькій територіальній селищній громаді; Героїв Крут - у пам’ять про патріотичну молодь, зокрема й з Полтавщини, яка захищала Київ від військ радянської росії 29 січня 1918р. в бою поблизу залізничної станції Крути; «Червоної Рути» - на прославлення пісні Володимира Івасюка, яка стала народною; Леоніда Каденюка – на честь першого космонавта держави Україна.
У селі Вітрова Балка – «Червоної Калини», на прославлення стрілецької пісні, яка стала одним із символів війни України за незалежність і свободу від держави-агресора Росії.
У селі Чумаки вулицю Колгоспну перейменовано на Чумацький шлях як символ давньої козацької чумацької дороги-шляху. В українській етнології Чумацький Шлях— небесна дорога для людських праведних душ, що летять по цій дорозі до Раю.
У селищі Білики з’явилася вулиця Героїв Небесної Сотні. Так пошанували полеглих Героїв під час подій Майдану і Революції Гідності - першого переможного бою українців у новітній російсько-українській війні.
У селищі Білики: вул. Григорія Ващенка - на пошану славетного українського педагога, який викладав на Полтавщині, автора підручника для педагогічних вузів; переслідувався російським більшовизмом та денікінцями за підтримку УНР і патріотичні погляди. У 1921 – 1923 рр. організовує та керує трирічними педагогічними курсами ім. Бориса Грінченка у Біликах; курси розміщувалися у будинку філії «Білицька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №4»; мешкав із родиною у будинку по вул. Привокзальна, 87, нині житловий. Білицький період життя та вчителювання, події та процеси у містечку змальовані у мемуарах Г.Г. Ващенка “Історія однієї школи”. Детальніше про Григорія Ващенка на офіційному сайті УІНП https://bit.ly/3A4xtlh
У селі Колодяжне у назві Героїв полку «Азов» увічнили подвиг полеглих воїнів з легендарного формування Національної Гвардії.
У селі Дрижина Гребля з’явилася вулиця Соборності на пошану Акту Злуки –об’єднання УНР та ЗУНР в єдину, соборну державу.
У селі Свічкареве увічнили Юрія Кондратюка - українського ученого-винахідника, піонера ракетної техніки й теорії космічних польотів, автора «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон».
У селі Чорбівка вулицю, що звеличувала російського письменника Короленка названо на честь Пилипа Садового. Це борець за незалежність у 20 столітті, офіцер Армії Української Народної Республіки, очільник української підпільної організації в кількох волостях Кобеляцького повіту, волосний комісар в добу Української Держави (УД, гетьманат Павла Скоропадського), офіцер 35-го піхотного Кременчуцького полку Армії УД, отаман селянського повстанського загону, який діяв і на території села Чорбівка Білицької громади.
У селі Кустолові Кущі увічнили в’язня комуністичних сталінських концтаборів ГУЛАГ, українського вченого, конструктора космічних кораблів, основоположника практичної космонавтики.
У селі Прогрес відновили пам'ять про видатного земляка-борця за незалежність у 20 столітті. Вулицю Пушкіна перейменовано на Отамана Левченка. Майбутній ватажок повстанських антибільшовицьких загонів Андрій Левченко народився 1 жовтня 1895 року на хуторі Перепелиця Кишеньківської волості Кобеляцького повіту. Після закінчення кобеляцької гімназії в 1916 році навчався у Київському військовому училищі. Під час Гетьманату вступив до Чорноморської дивізії, де був помічником начальника господарської частини 2-го Чорноморського полку. З цим же полком приєднався до Січових стрільців. Визволяв від більшовиків Київ разом із Євгеном Коновальцем. У Кобеляцькому повіті, зокрема й на території нинішньої Білицької громади створив розгалужену підпільну організацію з близько п’яти тисяч партизанів, які не сприймали чужу російсько-більшовицьку владу і їхню грабіжницьку продрозкладку. Координував дії зі Штабом Симона Петлюри.
У селі Степове вулицю, що прославляла сталінського, російського помолога Івана Мічуріна назвали на честь Володимира Симиренка. Це завідувач секцією садівництва Міністерства земельних справ УНР, видатний учений біолог і селекціонер-помолог, професор Полтавського сільськогосподарського університету, жертва комуністичних сталінських репресій.
Про нові назви – ініціативи Білицького краєзнавчого музею
З ініціативи директора музею Євгенія Калашника, депутати Білицької ради увічнили у назвах вулиць і провулків видатних земляків, уродженців та мешканців громади.
У селі Жуки - вулиця Федора Жученка, полковника полтавського Війська Запорозького у 1659— 1691 рр. Виявляв непокору московському цареві у 1661, прибічник гетьмана Івана Мазепи. Мав у володінні с. Жуки, Микільське, «січ» на р. Оріль. Заснував слободу Федорівка (нині частина Біликів).
У селищі Білики:
вулиця Віктора Василенка. Український етнограф, дослідник художніх промислів Полтавщини та розробник програми піднесення народних промислів, ярмаркування, звичаєвого права селян, діяльності сільськогосподарських товариств. З 1905 р. мешкав у містечку Білики. Похований на приходському кладовищі Успенської церкви. Творчий доробок – 9 монографій, 105 статей, словник.
вулиця Валентина Замкового. Уродженець Біликів, письменник, енциклопедист, географ, краєзнавець; автор підручників, першого роману про агрономів «Український хліб», підручників «Поради вчителю географії», «Методика вчителя географії» та ін., творів «Український хліб», «Артемівський літературний цех». У мемуарах «У плині часу (Білики і біличани)» описує своє життя у рідних Біликах у першій половині ХХ ст., літературно змальовує пейзажі та портрети рідного краю.
вулиця Анатолія Лати. Уродженець Біликів, поет, публіцист, краєзнавець, заслужений працівник культури, лауреат Премії Полтавської обласної ради імені Панаса Мирного (2001). Автор краєзнавчого нарису “Білики: Історичне минуле в документах, спогадах і художніх творах”, досліджень: “Апостоли правди і науки” (1999), “Георгій Гапон – провокатор чи революціонер” (1999), публіцистики та поезії: “Лелеки над скошеним полем” (2000), “Там, за гаєм – Ворскла” (2002), публіцистики “Снилась мені Ворскла”(1998).
вулиця Івана Ліщини-Мартиненка. Український архівіст, викладач та громадський діяч. Дворянського стану, народився у родині гласного Кобеляцького повітового земства у с. Федорівка, нині – частина Біликів. Закінчив Петербурзький університет, викладав у Варшаві та Полтаві. Працював вчителем, гласний Полтавської міської думи. Учасник Української революції 1917-21 рр. З 1917 р. активіст товариств «Просвіта» й «Українська культура». В період ленінського «червоного терору» 9 червня 1920 року арештований ЧК як «сторонник петлюровщины», утримуваний в ленінському концтаборі на території міста Полтава. В ув’язненні розробив програму культурних заходів у тюрмах ЧК. Амністований. У 1923 – 1924 рр. - завідуючий Полтавським губернським архівним управлінням. У травні-червні 1927 р. учасник конференції з обговорення проекту «харківського правопису». Арештований 10 вересня 1929 р. за антирадянську діяльність та участь в СВУ, отримав 10 років таборів та відправлений на будівництво Біломорканалу, де зник безвісти.
провулок Панаса Мирного. Рудченко Панас Якович був частим гостем у етнографа В.І. Василенка в Біликах. У своїй етнографічній збірці зафіксував народну пісню з місцевого козацького фольклору: «У Біликах вогні горять, в чистім полі димно, Пішли наші козаченьки— тільки зброю видно…».
З метою вшанування добровольчих формувань, в тому числі й Білицької громади, що з перших днів повномасштабного вторгнення військ РФ стали на захист територіальної цілісності та суверенітету України, у Біликах вулицю Партизанську перейменували на вулицю Територіальної оборони (Тероборонівська).
Депутати Білицької селищної ради підтримали пропозицію Євгенія Калашника щодо увіковічення у найменуваннях вулиць історичних назв регіону та видатних місцевих мешканців. «Дякую депутатам за фіксацію історичних назв. Наприклад, «вулиця Боровиця». Мало хто знає, що це найдавніша назва білицької вулиці, навіть давніша за назви вулиць у обласному центрі! Відома у документах 1730-х років, віднайдених у історичному архіві», — розповів директор Білицького музею.
Затверджено такі історичні назви та назви топографічних орієнтирів: вул. Археологічна, вул. Боярська (веде на куток Боярка - у XVII – ХІХ ст. самостійне село Білицької сотні), вул. Драбинівська, вул. Малиніна Балка, вул. Святодухівська, пров. Успенський, пров. Фортечний, вул. Чумацька.
Перейменовано й назви вулиць, що звеличували російського письменника Короленка. У Біликах - на Марусі Чурай (українська народна співачка, поетеса, авторка пісень «Ой, не ходи Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвистали козаченьки»). А у Бутенках - на Олени Байрак, ботаніка, професорки, дослідниці флори ботанічного заказника місцевого значення «Драбинівка» на території колишньої Бутенківської сільради.
У селі Бутенки тепер є вулиці Івана Мазепи (гетьман України, очільник повстання проти влади Московського царства у 1708 – 1709 рр.), Левка Лук’яненка (співтворець Акту проголошення незалежності, в’язень комуноконцтаборів, правозахисник, дисидент, голова Української Гельсінської спілки); Олени Пчілки (письменниця, етнограф, перекладачка, фольклористка, громадська діячка, учасниця національно-визвольного руху, мати Лесі Українки); Михайла Грушевського (історик, голова Української Центральної Ради); Петра Болбочана (військовий діяч УНР, брав участь у визволенні від російських більшовиків Криму і Полтавщини).
Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті
Додати коментар