Блог: УІНП
Автор: УІНП
8 серпня 1875 року народився майбутній директор департаменту морської освіти в Міністерстві морських справ Української Народної Республіки (УНР) Олександр Коваленко, життя і діяльність якого повязані із містечком Кобеляки на Полтавщині. 150 річчя від дня народження Олександра Михайловича Коваленка – українського вченого, державного діяча УНР, письменника, дипломата, публіциста, автор спогадів «З минулого» цьогоріч згідно з Постановою ВР та за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) відзначається на державному рівні.
Народився Олександр Коваленко в містечку Ромни тодішньої Полтавської губернії. Вчився у місцевій реальній школі, проявив неабиякі здібності до математики та співу. Його таланти оцінили і в 14 років призначили диригентом учнівського хору. Щоб не виникало різночитань щодо дати його народження, покладаємося на дослідження кандидата історичних наук Геннадія Іванущенка, який в метричній книзі Вознесенської церкви знайшов запис про народження Олександра Коваленка, де зазначена дата 27 липня 1875 року (за старим стилем). «Бідна ви, бідна, ця дитина не буде довго жити», - говорили односельці матері Олександра, коли він народився. Хлопчик був слабким і дивлячись на нього було мало віри в те, що він довго протримається. Але доля подарувала йому довге цікаве життя, хоч і сповнене перепонами та труднощами.
.jpeg)
Своєрідною «віддушиною», або, як називав сам Коваленко, «голосом крови», було його перебування в селі Базилівці Конотопського повіту, де протягом трьох років він проводив літні канікули в родині пізніше всесвітньо відомих братів Тимошенків — Степана, Сергія та Володимира. З них два перших були його шкільними товаришами. «У тому старовинному Базилівському маєтку, що колись належав гетьманові Дорошенку, а потім нащадкам козацького героя Гамалії, все сприяло пробудженню українського романтизму — і будинок у стилі козацького бароко, і величезний парк з тополиними алеями, копаними ставками й долинами, і, нарешті, сусідство села, ще тоді так мало зміненого «общерусской культурой». Перше зіткнення хлопця з великоросійським шовінізмом і московським імперіалізмом відбулося після несподіваного зауваження вчителя реальної школи: «На каком это безобразном жаргоне Вы говорите?!». У відповідь на слова учня про те, що той «жаргон» є його рідна мова, прозвучало: «Никакого особого «вашего» языка не существует, есть только русский язык, на котором Вы и должны говорить!». Олександр пригадував, що з запалом прочитав педагогу цілу лекцію про Котляревського і Шевченка, про українську усну народну творчість, після чого той просто втік з класу», - зазначається у дослідженні Генадія Іванущенка.
Нова віха в житті Олександра настала після вступу до Харківського технологічного інституту. Під впливом студентів Юрія Колларда (діяч майбутній міністр транспорту УНР) та Дмитра Антоновича у Коваленка остаточно формуються україноцентричні погляди. Юнаки засновують нелегальний український студентський гурток, який очолить Дмитро Антонович, син відомого історика. «Збори гуртка проводились у Харкові на вулиці Басейній. - пише кандидат історичних наук Геннадій Іванущенко, - З самого початку заснування гуртка, який Коваленко у спогадах іноді називає «Харківською Громадою», не мав якоїсь чітко окресленої програми. У поглядах на майбутнє України його учасники мали різні погляди: від автономістських до самостійницьких. Але головним гаслом, яке об’єднувало тоді всіх членів гуртка, як, до речі, і більшість таємних організацій було “Геть самодержавство!”
На той час по всій Україні кількість подібних таємних товариств невпинно зростала. Вони закладалися не тільки в студентському середовищі, а й по гімназіях і навіть духовних семінаріях. У Харкові, з початком року аж до літніх канікул, не припинялися студентські масові зібрання, демонстрації та страйки. Багато членів харківської «Громади» стали на чолі цих виступів. Навесні 1899 року влада Російської імперії влаштувала низку арештів українофілів.
Про життя і діяльність Олександра Коваленка у Кобеляках на Полтавщині Генадій Іванущенко у своїй монографії написав коротко: «Навесні заарештували Колларда і через кілька місяців ув’язнення вислали з Харкова до Кобеляк. Декого, в тому числі й Олександра Коваленка, виключили з інституту та наказали покинути Харків протягом 24 годин. Згодом на запрошення Колларда Коваленко приїздить до Кобеляк, де займається організацією драматичного гуртка. У вересні того ж року він повертається до Харкова, поновлюється в інституті і продовжує навчання»..
Взимку 1900-го учасники студентської Громади переформатовуються у Революційну українську партію (РУП), яка стала першою на Наддніпрянщині політичною партією, програму якій «Самостійна Україна» написав ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський.
В 1900-му Коваленко разом з матір’ю поїхав до Севастополя. Це був час, коли його виключили з інституту. Тут він разом із Левком Мацієвичем включився в роботу українського гуртка любителів драматичного мистецтва при Народному Домі. «Пізніше дехто з того гуртка вже від себе позакладав подібні гуртки з-поміж службовців порту та інших урядових установ, а також матросів та солдатів Севастопольської залоги», – писав Олександр Коваленко у спогадах.
Згодом були засновані осередки РУП, щоб пропагувати українську національну ідею. Діяв Коваленко під псевдо «Журбенко», так підписувався, друкуючись у часописах.
Після завершення навчання влаштувався флотським інженером-механіком в чорноморській ескадрі в Севастополі й разом із іншим діячем РУП Левком Мацієвичем відновив культурну діяльність. «Для пропаганди української культури ми щороку впорядковували вечірку-концерт, присвячений пам'яті Шевченка, притягаючи до участі тих людей з місцевої інтелігенції, які до того надавалися. - писав Коваленко у спогадах, - Ми вишукували поміж мешканцями Севастополя українців та повертали їх на нашу віру». У 1905 році Олександр Коваленко став співзасновником “Союзу офіцерів-друзів народу”, виступав із промовами на мітингах.
Він підтримав повстання матросів на броненосці «Князь Потьомкін», перебуваючи на той момент на борту. Його обрали головою революційного комітету. «Перед революційним комітетом … я дав пояснення, що беру участь у повстанні як член Української Революційної Партії і тому хотів би, щоб цей революційний акт ставив своєю ціллю, разом з усуненням царського режиму, також визволення українського народу від поневолення національного й соціяльного», - зі спогадів Коваленка.
Після поразки повстання він з більшістю екіпажу панцерника залишився в Румунії. Згодом жив у Швейцарії, Франції, викладаючи математику в школі. У Парижі, разом з Володимиром Винниченком заснували українську громаду. Олександр Коваленко опановує декілька іноземних мов, бере участь у підготовці закордонних українських видань і загалом стає однією з найпомітніших постатей в українській політичній еміграції.
Українська революція 1917 - 1921 років дала йому можливість повернутися в Україну. Він працював на посаді директора департаменту морської освіти в Міністерстві морських справ УНР. Зусиллями Олександра Коваленка понад 29 кораблів Чорноморського флоту підняли український синьо-жовтий прапор, в тому числі й колишній «Потьомкін», який в українському флоті отримав ім’я «Борець за свободу». У добу Директорії виконував дипломатичні доручення. Працював консулом УНР у Парижі, в 1920-му брав участь в асамблеї Ліги Націй.
У 1922 році, на запрошення Української Господарської Академії їде до Чехословаччини викладати математику й механіку. Зробив колосальний внесок у розвиток української і світової наукової літератури того часу. Протягом двох років (1923-1925) Олександр Михайлович був деканом інженерного факультету, деякий час виконував обов’язки проректора Академії. Після ліквідації Української Господарської Академії професура її створила у 1932 році Український Технічно-Господарський Інститут, який мав в своєму складі 87 українських науковців, в тому числі і професора О.М. Коваленка. У 1936 році УТГІ видав ще один його підручник «Основи вищої математики».
Очевидці згадують Олександра Коваленка з великою повагою, характеризують його як спокійного, працьовитого, скромного. В Чехословаччині він опікувався українськими пластунами, які дали йому прізвисько «Адмірал». У поважному віці він не полишав фізичних активностей, щодня їздив на коні купатися на озеро, а взимку обливався холодною водою.
У 1945-му виїхав до Німеччини, згодом до Швейцарії, де жив скромно і помер 18 жовтня 1963 року.
За матеріалами з рубрики «Історичний календар» Українського інституту національної пам’яті https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/8/1875-narodyvsya-oleksandr-kovalenko-vchenyy-dyplomat-gromadsko-politychnyy-diyach та досліджень к.і.н. Генадія Іванущенка https://history.sumy.ua/research/prominent-names/107-oleksandrkovalenkomoriakrevoliutsioneruchenyi.html
Додати коментар