18‑го червня у селі Руденківка відбулася оригінальна сходка. Місцеві жителі вимагали припинення роботи підприємства, яке і так, за документами, фактично не працює.
Але документи документами, а, як стверджували місцеві жителі, на підприємстві, яке належить ПП «Маріїч», регулярно переробляли (і продовжують переробляти) відходи олійного виробництва. При цьому від підприємства постійно іде досить неприємний запах, який доводиться вдихати жителям навколишніх вулиць. Не зважаючи на все вищезазначене, власник підприємства стверджує, що воно є непрацюючим, тому що немає відповідних дозволів на роботу. Аби переконати журналіста у «непрацездатності» підприємства, один із депутатів Руденківської сільської ради запросив його на невелику екскурсію якраз за кілька днів до скликання сходки. Навіть кількох хвилин вистачило, аби зробити кілька знімків і переконатися — підприємство працює. Аж гай шумить, як говорять в народі. За невеликий час фотозйомки журналіст зазняв три різних фури, які чи то завантажувались, чи то розвантажувались на подвір’ї об’єкту. Біля них швидко порядкувалися якісь люди (очевидно, працівники непрацюючого підприємства). Отримавши начебто вичерпні докази роботи чи то олійниці, чи то переробного цеху, журналіст вирушив до Нових Санжар — роздруковувати фотознімки та чекати на сходку.
І ось вранці 18‑го червня біля воріт цього ж підприємства зібралися кілька десятків місцевих жителів, представники влади, правоохоронці та журналісти. На паркані об’єкту міститься красномовний плакат із пояснюючим написом «Виробництво не працює». Посеред гурту односельців стоїть сільський голова Сергій Головко та голосно обурюється:
— Ніяких дозволів на виробництво сільська рада не давала! Ніхто не знає, що вони тут роблять і наскільки ця переробка шкідлива!
— У нас же дуже діти хворіють — і ніхто не знає причини! — додає із гурту якась жіночка, — Давайте будемо відкривати війну!
— Та до них уже приїжджала колись комісія, — відповідає їй інша. — Вони сказали — у нас грошей багато! І в ітогі нічого не прийняли.
Люди обурюються, а журналісти, в свою чергу, шукають відповідей у компетентних осіб, які приїхали на сходку. Але знайти розумну відповідь виявляється справою непростою.
— Ми не можемо перевірити цей об’єкт, — говорить головний санітарний лікар району Олександр Пантелей, — тому що ми навіть не давали дозволу на його експлуатацію.
— А хто давав?
Німа сцена. Зрозуміло. Ніхто ніякого дозволу не давав, а підприємство, тим не менше, працює. Чи ні?
— Ви ж бачите, ворота зачинені, ніякого руху немає, може, вони дійсно не працюють?
Натомість журналіст демонструє знімки кількаденної давності із фурами, працівниками і бурхливою роботою. На компетентних осіб знімки особливого враження не справляють. Що, зрештою, очікувано. Це ж було кілька днів тому. А сьогодні ж не працює — он і напис відповідний. Напевно, вони не читали мудрого та іронічного Козьми Пруткова. «Не вір очам своїм!». А вони вірять. І доки компетентні особи розгублено розводили руками і запитально дивились одне на одного, у голові журналіста з’являлись крамольні думки. Це що ж виходить? Можна відкрити у селі заводик із виробництва, ну наприклад, такої необхідної і високовартісної речовини, як кокаїн. Запустити його на повну потужність і клепати пакети із білим порошком вдень і вночі. А якщо раптом десь хтось вирішить об’єкт перевірити, то не хвилюватись, а діяти спокійно і впевнено. Закрити ворота, вивісити об’яву «Виробництво кокаїну тимчасово припинене». І… все. Збереться сходка, подивляться, поговорять та й розійдуться. А що зможуть сказати компетентні особи? «Ми дозволу на виробництво кокаїну не давали! Тому ми й не можемо його заборонити…». А потім треба буде дочекатись, доки люди заспокояться, і знову клепати білий порошечок. Дуже дієвий рецепт. Але ж це лише крамольні думки журналіста, тому варто застерегти — не пробуйте відтворити вищенаведене у домашніх умовах.
Але повернімося на сходку. Слово бере заступник голови РДА Володимир Тараненко. Люди запитально дивляться на високого чиновника, очікуючи, що хоч він щось пояснить або пообіцяє. Але той нічого конкретного не говорить:
— Немає ніяких дозволів на виробництво, не виготовлена технічна документація. Відходи цього ж підприємства забруднили поля фільтрації «Полтававодоканалу» під Зачепилівкою. З боку РДА ми вас усіляко підтримуємо. Але, розумієте, нам треба закрити те, що не відкрито!
Депутат сільської ради Олександр Зайцев схвильовано говорить односельцям:
— Від контролюючих органів надані документи, що воно не працює! Але ж ви знаєте, що ми сьогодні розійдемося, а вони спокійно відновлять роботу!
На це знову емоційно відгукуються місцеві жінки.
— У наших дітей постійно простудні, горло, кашель! — говорить одна. — Наших діток отруюють, а ми про щось тут говоримо!
— Моїй дитинці 2,5 роки, — продовжує інша. — Постійні соплі, кашель. Робили аналізи, лікарі знайшли ацетон у мочі. І у багатьох діток, що в садіку, теж ацетон знаходять. Звідки він там узявся — вони не знають. (Від автора. — Ну хто знає — звідки він там взявся. Хіба, можливо, треба згадати, що при переробці відходів олійного виробництва може, зокрема, використовуватися і ацетон. Але ж звідки взятися ацетону на непрацюючому підприємстві?).
На цьому, власне, сходка і закінчується. Варто зауважити, що протягом її проведення представники власника підприємства так і не з’явилися. Неподалік, щоправда, весь час стояла іномарка, в якій, за словами місцевих жителів, якраз і перебували працівники ПП «Маріїч». Але ті від спілкування із журналістами відмовилися і взагалі заперечили свою причетність до зачиненого об’єкту.
P.S. Ввечері того ж дня до журналіста зателефонував один із організаторів сходки і повідомив, що… підприємство відновило виробництво. Ворота відкрили, напис із паркану прибрали. Рецепт діє…
А пізніше того ж тижня журналіст отримав інформацію, що голові РДА Сергію Шовкоплясу та заступнику голови райради Борису Федоренку вдалося-таки зустрітися із власником підприємства. Чоловік, який проігнорував сходку жителів Руденківки, пообіцяв чиновникам усунути недоліки виробництва, яке, нагадую, фактично не працює. Ось так. А білий порошок, чи то пак олійні відходи, продовжують переробляти. Читайте Пруткова, шановні!
Додати коментар