У очікуванні доторку
Колонка редактора
У вівторок відвозив своїх далеких родичів у Бутенки. Там вони сіли в поїзд і поїхали до Полтави. Потім їх чекав Київ, аеропорт Бориспіль, літак до Німеччини і приземлення в Любеку, далі… Далі вся Європа готова прийняти кобеляцьких мандрівників. Вони планують відвідати Німеччину, Данію, Францію. Головна ж мета поїздки — відвідати Париж.
Чудово, чи не так? Звичайні українські пенсіонери зібрали речі і гайнули до Парижу. Невже Україна вже стала нормальною європейською країною, де люди живуть і насолоджуються життям, а не виживають на жебрацьку пенсію чи гнуть спину за копійки? На жаль, ні. Цей приклад швидше виключення, а не правило. І завдячувати своїй поїздці кобеляцькі пенсіонери мають не Україні, не її владі, а своїм дітям та Уряду однієї західноєвропейської держави. Діти, маючи вищу освіту, давно працюють на «чорній» роботі в Європі. А трикляті експлуататори платять їм таку «жебрацьку» зарплату, котра дозволяє швиденько придбати пристойну машину, житло в Україні і звозити своїх батьків у Париж.
А у самій Україні, в повсякденному житті пересічного пенсіонера нічого не змінилося. Поки що всі ми чекаємо, доки нас «торкнуться» реформи сьогоднішньої влади. Лише чекаємо.
Звичайно, по меншій мірі наївно було б сподіватися, що завтра-післязавтра до мене чи будь-кого іншого прийде дядько, обв’язаний біло-блакитними стрічками, дасть грошей і пошле до Парижу. Це неможливо. Та й не реформа це, а милостиня, нехай і щедра.
Безумовно, реформувати економіку, соціальну систему, комунальне господарство за кілька місяців неможливо. Та, на жаль, поки що не видно навіть спроб нової влади щось змінити. Напевне, чекають осінніх виборів до місцевих рад, щоб взяти під свій контроль не лише виконавчу вертикаль, а й місцеве самоврядування. Тобто, все по-старому — передусім влада, а потім все інше. Ось це й насторожує. Адже той, хто думає передусім про абсолютну владу, ніколи не зважиться на реформи. Тому що будуть вони непопулярними.
І тому українським пенсіонерам ще довго очікувати можливості спокійно поїхати в Париж, аграріям — нормальних цін на їх продукцію, підприємцям — простих і зрозумілих правил ведення бізнесу. Хоча, можливо, не все так погано. Переживемо осінні вибори — побачимо.
У вівторок відвозив своїх далеких родичів у Бутенки. Там вони сіли в поїзд і поїхали до Полтави. Потім їх чекав Київ, аеропорт Бориспіль, літак до Німеччини і приземлення в Любеку, далі… Далі вся Європа готова прийняти кобеляцьких мандрівників. Вони планують відвідати Німеччину, Данію, Францію. Головна ж мета поїздки — відвідати Париж.
Чудово, чи не так? Звичайні українські пенсіонери зібрали речі і гайнули до Парижу. Невже Україна вже стала нормальною європейською країною, де люди живуть і насолоджуються життям, а не виживають на жебрацьку пенсію чи гнуть спину за копійки? На жаль, ні. Цей приклад швидше виключення, а не правило. І завдячувати своїй поїздці кобеляцькі пенсіонери мають не Україні, не її владі, а своїм дітям та Уряду однієї західноєвропейської держави. Діти, маючи вищу освіту, давно працюють на «чорній» роботі в Європі. А трикляті експлуататори платять їм таку «жебрацьку» зарплату, котра дозволяє швиденько придбати пристойну машину, житло в Україні і звозити своїх батьків у Париж.
А у самій Україні, в повсякденному житті пересічного пенсіонера нічого не змінилося. Поки що всі ми чекаємо, доки нас «торкнуться» реформи сьогоднішньої влади. Лише чекаємо.
Звичайно, по меншій мірі наївно було б сподіватися, що завтра-післязавтра до мене чи будь-кого іншого прийде дядько, обв’язаний біло-блакитними стрічками, дасть грошей і пошле до Парижу. Це неможливо. Та й не реформа це, а милостиня, нехай і щедра.
Безумовно, реформувати економіку, соціальну систему, комунальне господарство за кілька місяців неможливо. Та, на жаль, поки що не видно навіть спроб нової влади щось змінити. Напевне, чекають осінніх виборів до місцевих рад, щоб взяти під свій контроль не лише виконавчу вертикаль, а й місцеве самоврядування. Тобто, все по-старому — передусім влада, а потім все інше. Ось це й насторожує. Адже той, хто думає передусім про абсолютну владу, ніколи не зважиться на реформи. Тому що будуть вони непопулярними.
І тому українським пенсіонерам ще довго очікувати можливості спокійно поїхати в Париж, аграріям — нормальних цін на їх продукцію, підприємцям — простих і зрозумілих правил ведення бізнесу. Хоча, можливо, не все так погано. Переживемо осінні вибори — побачимо.
9 липня 2010, 12:19 | Кобеляки | Редакційна
Додати коментар