Ми поговоримо про людей, під пильним стеженням яких інформаційний простір району розвивався кілька десятків років. Два чоловіки, сьогодні вже пенсіонери, все життя допомагали людям чути один одного завдяки радіо та телефону.
«До нас приїхали з КДБ»
Григорій Дмитрович Тристан пропрацював зв’язківцем майже 47 років. Перші три роки був монтером радіовузла.
— Монтером працювати звичайно важко було, — згадує Григорій Дмитрович. — Мої ділянки були: Мідянівка, Колісниківка, Галі та інші. В той час, не те як зараз — приїдеш у вісім годин ранку, а люди ще сплять. Тоді, щоб людей вдома застати потрібно було в чотири години ранку виїжджати. Автомобіля не давали. Влітку їздив на велосипеді, а взимку пішки по селам ходив. Телефонів мало було — 300 номерів на шість комутаторів. Здебільшого телефони були у начальства. Ми ходили, агітували людей, а вони говорили: «І до кого я дзвонитиму?»
А потім Григорій Тристан почав працювати на станції зв’язку електромеханіком, звідки через чотири десятиліття і пішов на заслужений відпочинок. Нині він хворіє, однак колеги Григорія Дмитровича не забувають, навідують.
Ті, хто вважає, що робота електромеханіка нудна, добряче помиляється.
— Одного разу перед 12 годиною ночі у новорічну ніч сидимо з напарником на АТС. Розмовляємо. Дивно, що ніхто не дзвонить, — згадує Григорій Тристан. — Піднімаю слухавку, а станція мовчить. Ми кинулися, почали шукати несправність. Через хвилин 15 — знайшли. Запаяли пошкоджений провід. Тільки станція запрацювала — одразу дзвонять з КДБ. Запитують в чому справа. Ми пояснили. Виявилось, що черговий з КДБ повинен був доповісти про ситуацію в районі. Підняв слухавку, а гудка немає. На ранок 1 січня до нас вже приїхали з КДБ із перевіркою. Вони підозрювали нас у завданні умисної шкоди. Перевірили, виявили, що причиною була технічна несправність і поїхали.
«Треба народитись і щоб поряд із соскою паяльник лежав»
Михайло Никифорович Ліла віддав професії зв’язківця 38 років життя. Починав теж «з нуля» — монтером. А далі — електромеханіком на центральній станції Кобеляк, далі — старшим електромеханіком, інженером сільського зв’язку та начальником цеху електрозв’язку. Одного разу у Михайла Никифоровича стався інфаркт. Через проблеми із здоров’ям далі працював інженером АТС, доки не вийшов на пенсію.
Тісно доля Михайла Никифоровича була пов’язана із роботою. Навіть з майбутньою дружиною Катериною познайомився на роботі, вона працювала у поштовому відділенні. Він стверджував, що працювати з дружиною в одній організації не важко. Та на жаль Катерини Андріївни вже 10 років немає на білому світі. Михайлу Лілі, спочатку було важко звикнутись з тим, що він уже на пенсії, але зараз, говорить, працювати вже не пішов би. Надто вже важко бувало іноді морально. Був час, коли через специфіку роботи Михайло радіо не слухав взагалі.
— Я радіо терпіти не міг. Спочатку трішки на радіовузлі працював. Радіо включати в ручну було треба і в жодному разі не проспати. Найстрашніше, що могло статись, це не включити його вчасно. Цей процес надовго залишив слід на моїй нервовій системі. А коли пішов на пенсію — почав радіо слухати. Зараз в мене воно працює цілий день, — сміється.
Не обійшлося і без казусів — у 80‑х роках станцію затопило через несправності з опаленням, ледь не погоріло все, але працівникам вдалося ліквідувати неполадку. Михайло Ліла вважає, що бути зв’язківцем може не кожен.
— Треба народитись і щоб поряд із соскою паяльник лежав,— жартує він. — Для цієї професії хист повинен бути і знання. «На халяву» тут не пройде, як не виходить, то інколи й до ночі посидіти треба було.
Свято зв’язківців
У день працівників радіо, телебачення та зв'язку нинішні співробітники Кобеляцького цеху електрозв'язку №14 з особливим теплом згадують людей, що багато років працювали поряд.
— Михайло Ліла і Григорій Тристан хороші спеціалісти, які не приховували своїх знань, а передавали їх молодим, — розповідає Олександр Пестременко, заступник начальника цеху електрозв'язку №14. — Вони починали будувати міжміський зв'язок, який спочатку був ручний, а потім став автоматичним. Зараз зв'язок іде по оптиці. Замість того обладнання, яке займало цілу кімнату, стоїть невелика стійка. Ми пишаємося тим, що такі люди працювали у нашій організації.
Пік розширення радіозв’язку припав на 1982 рік. У радянські часи, за словами зв’язківців, біля кожної корови радіо ставили. Вважалось, що тоді тварина більше молока дасть. Останнім часом ситуація з користувачами проводового радіомовлення стає критичною. Кількість радіоточок у цьому році зменшилась на 300. З них лише 25 відключено за борги, інші за своїм бажанням відмовились від послуг радіозв’язку. Однак цим часом розвивається інша галузь — Інтернет зв'язок. На початок вересня цього року вже 750 абонентів користуються послугами доступу до мережі Інтернет за різними технологіями. Кількість інтернет-користувачів збільшується у районі з кожним днем. Тож роботи працівникам цеху електрозв'язку № 14 вистачить ще на десятки років. Бажаємо Вам, шановні зв’язківці, працювати тільки із справною технікою, а клієнтів мати лише доброзичливих!
Додати коментар