Люди чи овочі?
Колонка редактора
Усі ми вирощуємо на своїх городніх чи присадибних ділянках овочі. І знаємо, наскільки вони залежні. Залежні від погодніх умов і від нашої з вами праці. Буде гарна погода — пеститимуть їх, захищатимуть від шкідників і вродять картопелька з капусткою. Не буде вищеназваних факторів, то не буде й врожаю. Овоч є овоч. Воно річ залежна і самостійно думати та діяти не може.
Між тим, якщо уважно придивитися до життя багатьох українців, то можна зробити невтішний висновок. На жаль, існування земляків майже ідентичне овочевому. Ні мислення, ні дій. Живе людина, як та морквина: поллють — добре, не поллють — то й засохну. Отака овочева партія виявляється у всьому — від політики до турботи про власне та своїх дітей життя.
Про фантастичне, парадоксальне та ірраціональне невміння і небажання українців думати і діяти в політиці автор цих рядків уже втомився писати. Їм в очі плюють, а вони витираються і дякують.
Ну, зрештою, це ще можна зрозуміти і пробачити. Не всі володіють потрібним обсягом інформації, не всі розуміють хто є хто в українській політиці. Або просто бояться, щоб і останню краплю дощу чи шматочок земельки не забрали.
Але ж виявляється, що люди по-овочевому, з повною байдужістю ставляться і до таких, здавалось би, архіважливих понять, як власні здоров’я та життя. Кількох метрів та хвилин не вистачило, щоб полум’я перекинулося на людські домівки. І частину Кобеляк спіткала б доля російських сіл, які згоріли дощенту. Але навіть перед обличчям смертельної небезпеки українці виявили свою патологічну байдужість. Не всі, на щастя. Дехто виявив і справжній героїзм. Але таких меншість. Більшість же, попльовуючи через губу, спостерігала, як полум’я жаре ними ж викинуте сміття.
Ні дій, ні емоцій, ні проблисків свідомості. Не люди, а овочі. Та чи потрібно тоді дивуватись, що ми так погано живемо, що влада «імєєт» нас як захоче. А як інакше можна з овочами? Вони ж безсловесні і пустоголові.
Хоча ні, деяку активність люди-овочі таки виявляють. Останнім часом до редакції почастішали звернення зі скаргами на того чи іншого громадянина чи установу. Скаржники стверджують, що хочуть відновлення справедливості. А коли починаєш розбиратися у ситуації, то виявляється, що «борцям за правду» просто потрібні гроші. І вони за допомогою редакції просто намагаються їх «збити» з інших.
Сон розуму породжує чудовиськ. Так сказав Франціско Гойя. Українці, точніше їх розум, спить століттями. Чудовиська аж кишать навколо.
Усі ми вирощуємо на своїх городніх чи присадибних ділянках овочі. І знаємо, наскільки вони залежні. Залежні від погодніх умов і від нашої з вами праці. Буде гарна погода — пеститимуть їх, захищатимуть від шкідників і вродять картопелька з капусткою. Не буде вищеназваних факторів, то не буде й врожаю. Овоч є овоч. Воно річ залежна і самостійно думати та діяти не може.
Між тим, якщо уважно придивитися до життя багатьох українців, то можна зробити невтішний висновок. На жаль, існування земляків майже ідентичне овочевому. Ні мислення, ні дій. Живе людина, як та морквина: поллють — добре, не поллють — то й засохну. Отака овочева партія виявляється у всьому — від політики до турботи про власне та своїх дітей життя.
Про фантастичне, парадоксальне та ірраціональне невміння і небажання українців думати і діяти в політиці автор цих рядків уже втомився писати. Їм в очі плюють, а вони витираються і дякують.
Ну, зрештою, це ще можна зрозуміти і пробачити. Не всі володіють потрібним обсягом інформації, не всі розуміють хто є хто в українській політиці. Або просто бояться, щоб і останню краплю дощу чи шматочок земельки не забрали.
Але ж виявляється, що люди по-овочевому, з повною байдужістю ставляться і до таких, здавалось би, архіважливих понять, як власні здоров’я та життя. Кількох метрів та хвилин не вистачило, щоб полум’я перекинулося на людські домівки. І частину Кобеляк спіткала б доля російських сіл, які згоріли дощенту. Але навіть перед обличчям смертельної небезпеки українці виявили свою патологічну байдужість. Не всі, на щастя. Дехто виявив і справжній героїзм. Але таких меншість. Більшість же, попльовуючи через губу, спостерігала, як полум’я жаре ними ж викинуте сміття.
Ні дій, ні емоцій, ні проблисків свідомості. Не люди, а овочі. Та чи потрібно тоді дивуватись, що ми так погано живемо, що влада «імєєт» нас як захоче. А як інакше можна з овочами? Вони ж безсловесні і пустоголові.
Хоча ні, деяку активність люди-овочі таки виявляють. Останнім часом до редакції почастішали звернення зі скаргами на того чи іншого громадянина чи установу. Скаржники стверджують, що хочуть відновлення справедливості. А коли починаєш розбиратися у ситуації, то виявляється, що «борцям за правду» просто потрібні гроші. І вони за допомогою редакції просто намагаються їх «збити» з інших.
Сон розуму породжує чудовиськ. Так сказав Франціско Гойя. Українці, точніше їх розум, спить століттями. Чудовиська аж кишать навколо.
13 серпня 2010, 13:42 | Кобеляки | Редакційна
Додати коментар