Вітаю зі святом визволення!
Шановні земляки, ветерани Великої Вітчизняної війни, трудівники тилу, вдови загиблих на полях боїв воїнів!
Уже майже сім десятиліть відділяє всіх нас від того страшного дня, коли в кожну українську сім’ю надійшла зловісна звістка про початок великої кровопролитної війни. «Киев бомбили, нам объявили, что началась война», — так співали у відомій пісні. Та навіть всевладний час не в змозі стерти із нашої пам’яті згадку про ті страшні і величні події.
Ми пам’ятаємо все: і тяжкі перші роки війни, коли доводилося відступати, віддаючи ворогу рідну землю, і героїзм та стійкість захисників Вітчизни, і грандіозні битви, в ході яких вдалося зламати хребет фашистської армади, і визволення Європи, і світлий день Перемоги. Пам’ятаємо і воєнні дії на території нашої маленької батьківщини, рідної та любої нам Кобеляччини. І зараз, у ці вересневі дні, згадуємо події, які передували її звільненню від ярма окупації.
15 вересня 1941 року на кобеляцьку землю ступив чобіт фашистського окупанта. Загарбники одразу встановили на території району свій режим, свої нелюдські порядки. На жаль, знайшлися і зрадники, які зголосилися прислужувати ворогам. Саме із них німці створили поліцію, поставили їх на чолі міста і району.
А для чесних і непродажних громадян настали по-справжньому чорні дні. За два роки окупації в Кобеляцькому районі було розстріляно 646 мирних жителів та військовополонених.
У грудні 1941 року були страчені 10 жителів Біликів та Куст-Кущів. 25 січня 1942 року у селі Зеленівка Іванівської сільської ради прямо на кладовищі фашисти стратили 5 колгоспників, а в селі Павлівка за доносом зрадників були вбиті двоє радянських десантників‑парашутистів. Найбільш трагічні події розгорнулися у період із 21 по 26 січня 1942 року в урочищі «Піски», поряд із Кобеляками. Там фашисти розстріляли 101 чоловіка. Усі страчені були євреями та військовополоненими. Крім масових страт роки окупації запам’яталися кобелячанам рабською працею на «нових господарів».
А 2540 молодих і здорових мешканців району гітлерівці вивезли на каторжні роботи в Німеччину та Австрію. За два роки окупанти нанесли величезні збитки народному господарству району. Вони зруйнували дитячі садки, лікарні, підприємства і державні установи. Уже відступаючи, фашисти висадили в повітря Кременчуцький міст і пошкодили Дніпропетровський.
Та не дивлячись на всі жахіття окупації, жителі Кобеляччини постійно вірили у визволення. І воно прийшло. Розгромивши німецько-фашистські війська під Харковом і на Курській Дузі, полки та дивізії Воронезького і Степового фронтів перейшли у наступ і почали визволяти Україну. У вересні 1943 року воїни-визволителі прийшли на полтавську землю. Першим містом, жителі якого вільно зітхнули, позбавившись фашистського ярма, став Зіньків. Це сталося 6 вересня. А в ніч з 22 на 23 вересня війська Воронезького та Степового фронтів підійшли до Полтави. Рано-вранці, форсувавши Ворсклу, бійці 5‑ї гвардійської армії Степового фронту і 8‑ї гвардійської Повітрянодесантної дивізії атакували ворожі укріплення в обласному центрі. За день місто було звільнене від ворога. Після цього радянські воїни продовжували наступ у бік Кременчука.
О восьмій ранку 25‑го вересня 1943 року підрозділи 93‑ї Харківської двічі Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова стрілецької дивізії 69‑ї армії Степового фронту після запеклих боїв визволили Кобеляки і район. У бою за райцентр загинули солдати і офіцери, їх тіла поховані на Алеї Слави в 17 однакових могилах.
Ми, ветерани війни та інші жителі міста, щорічно приходимо на це святе місце, віддаємо данину пам’яті і схиляємо голови перед тими, хто відав своє життя за нас, нині живих. Ця традиція живе десятиліттями і житиме у віках.
Але, на жаль, знаходяться нелюди-фашисти, які плюндрують святі для всіх місця, знущаються на нашою пам’яттю, над подвигами дідів та прадідів. Так 7 березня 2008 року невідомі вандали зірвали і викрали 2 армійських шоломи з могил воїнів‑визволителів. Ці нелюди повинні бути знайдені і покарані.
Минуло 67 років після того, як із нашої кобеляцької землі були вигнані німецькі варвари-фашисти. І з того часу ми живемо під мирним небом, яке охороняють воїни Української Армії — продовжувачі славних традицій своїх дідів.
Напередодні 67‑ї річниці визволення міста Кобеляки та Кобеляцького району поздоровляю всіх воїнів‑фронтовиків, усіх земляків із цим величним святом, бажаю доброго здоров’я, бадьорості та щастя.
Нехай завжди будуть мир і чисте небо в ім’я нашого життя та життя прийдешніх поколінь.
Уже майже сім десятиліть відділяє всіх нас від того страшного дня, коли в кожну українську сім’ю надійшла зловісна звістка про початок великої кровопролитної війни. «Киев бомбили, нам объявили, что началась война», — так співали у відомій пісні. Та навіть всевладний час не в змозі стерти із нашої пам’яті згадку про ті страшні і величні події.
Ми пам’ятаємо все: і тяжкі перші роки війни, коли доводилося відступати, віддаючи ворогу рідну землю, і героїзм та стійкість захисників Вітчизни, і грандіозні битви, в ході яких вдалося зламати хребет фашистської армади, і визволення Європи, і світлий день Перемоги. Пам’ятаємо і воєнні дії на території нашої маленької батьківщини, рідної та любої нам Кобеляччини. І зараз, у ці вересневі дні, згадуємо події, які передували її звільненню від ярма окупації.
15 вересня 1941 року на кобеляцьку землю ступив чобіт фашистського окупанта. Загарбники одразу встановили на території району свій режим, свої нелюдські порядки. На жаль, знайшлися і зрадники, які зголосилися прислужувати ворогам. Саме із них німці створили поліцію, поставили їх на чолі міста і району.
А для чесних і непродажних громадян настали по-справжньому чорні дні. За два роки окупації в Кобеляцькому районі було розстріляно 646 мирних жителів та військовополонених.
У грудні 1941 року були страчені 10 жителів Біликів та Куст-Кущів. 25 січня 1942 року у селі Зеленівка Іванівської сільської ради прямо на кладовищі фашисти стратили 5 колгоспників, а в селі Павлівка за доносом зрадників були вбиті двоє радянських десантників‑парашутистів. Найбільш трагічні події розгорнулися у період із 21 по 26 січня 1942 року в урочищі «Піски», поряд із Кобеляками. Там фашисти розстріляли 101 чоловіка. Усі страчені були євреями та військовополоненими. Крім масових страт роки окупації запам’яталися кобелячанам рабською працею на «нових господарів».
А 2540 молодих і здорових мешканців району гітлерівці вивезли на каторжні роботи в Німеччину та Австрію. За два роки окупанти нанесли величезні збитки народному господарству району. Вони зруйнували дитячі садки, лікарні, підприємства і державні установи. Уже відступаючи, фашисти висадили в повітря Кременчуцький міст і пошкодили Дніпропетровський.
Та не дивлячись на всі жахіття окупації, жителі Кобеляччини постійно вірили у визволення. І воно прийшло. Розгромивши німецько-фашистські війська під Харковом і на Курській Дузі, полки та дивізії Воронезького і Степового фронтів перейшли у наступ і почали визволяти Україну. У вересні 1943 року воїни-визволителі прийшли на полтавську землю. Першим містом, жителі якого вільно зітхнули, позбавившись фашистського ярма, став Зіньків. Це сталося 6 вересня. А в ніч з 22 на 23 вересня війська Воронезького та Степового фронтів підійшли до Полтави. Рано-вранці, форсувавши Ворсклу, бійці 5‑ї гвардійської армії Степового фронту і 8‑ї гвардійської Повітрянодесантної дивізії атакували ворожі укріплення в обласному центрі. За день місто було звільнене від ворога. Після цього радянські воїни продовжували наступ у бік Кременчука.
О восьмій ранку 25‑го вересня 1943 року підрозділи 93‑ї Харківської двічі Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова стрілецької дивізії 69‑ї армії Степового фронту після запеклих боїв визволили Кобеляки і район. У бою за райцентр загинули солдати і офіцери, їх тіла поховані на Алеї Слави в 17 однакових могилах.
Ми, ветерани війни та інші жителі міста, щорічно приходимо на це святе місце, віддаємо данину пам’яті і схиляємо голови перед тими, хто відав своє життя за нас, нині живих. Ця традиція живе десятиліттями і житиме у віках.
Але, на жаль, знаходяться нелюди-фашисти, які плюндрують святі для всіх місця, знущаються на нашою пам’яттю, над подвигами дідів та прадідів. Так 7 березня 2008 року невідомі вандали зірвали і викрали 2 армійських шоломи з могил воїнів‑визволителів. Ці нелюди повинні бути знайдені і покарані.
Минуло 67 років після того, як із нашої кобеляцької землі були вигнані німецькі варвари-фашисти. І з того часу ми живемо під мирним небом, яке охороняють воїни Української Армії — продовжувачі славних традицій своїх дідів.
Напередодні 67‑ї річниці визволення міста Кобеляки та Кобеляцького району поздоровляю всіх воїнів‑фронтовиків, усіх земляків із цим величним святом, бажаю доброго здоров’я, бадьорості та щастя.
Нехай завжди будуть мир і чисте небо в ім’я нашого життя та життя прийдешніх поколінь.
17 вересня 2010, 14:13 | Кобеляки | Суспільство
Додати коментар