Ферма в данському виконанні Подробиці

Перший тиждень мене вводили у курс справ на фермі. Цим займалися Вова і Євген (хлопець, місце якого я мав зайняти). Не маючи досвіду роботи з такою величезною кількістю цицьок, непросто навчитися поратися з ними швидко і майстерно, як це робили мої товариші. І зміна забирала у мене не чотири години, як у них, а п’ять і більше. Та швидкість у цій справі — не головне, тим паче для практиканта. А от запам’ятати свої обов’язки було нескладно. Данська доярка має три вихідних раз на 14 днів, тобто робочий «тиждень» триває 11 днів. З них 7 днів по дві зміни (близько 9 годин на день), 4 дні — по одній (близько 4,5 годин). За весь цей час потрібно 13 разів здоїти близько 250 корів, 3 рази постелити солому на місця, де усі ці корови сплять, 2 рази цим таки коровам продезінфікувати копита розчином мідного купоросу і один раз помити напувалки. Крім того, потрібно 8 разів погодувати і напувати близько 35 телят і 3 рази постелити солому їм. Якщо на зміні народжується теля, то доярка повинна нагріти і за допомогою зонда залити йому у шлунок 4 літри молозива, здоєного з попередніх породіль. Виявилося, що з усім цим справитися зовсім неважко. Звісно, для людини, котра останнім часом працювала в офісі, знадобився час, щоб втягнутися. Ферма у виконанні данців значно відрізняється від того, що я звик бачити на Україні. Звісно, тут теж тхне коров’ячим лайном і літають мухи, але на цьому схожість закінчується. Особливих компліментів заслуговує доїльний відсік. Перше, що сподобалось, — це те, що корови і доярка тут знаходяться на різних рівнях. Для людини посеред доїлки зроблена спеціальна яма на зразок ями для ремонту автомобілів, але у кілька разів ширша і менш глибока. Глибина її якраз така, що коров’ячі цицьки знаходяться на тому ж рівні, що й людські, і щоб вдягти на корову апарат, не потрібно нахилятися. Корів від людей відділяє міцна металева конструкція, яка має таку форму, щоб «клієнти» ставали у чітко визначених місцях. Щоб тваринам було більше охоти іти на доїння, вони отримують там по кілограму смачного і дуже корисного корму. Годівниці з кормом також допомагають корові повернутися дійками до апаратів. Одночасно в доїльному відсіку знаходяться 16 корів, по вісім з кожного боку. Поки під’єднуєш одну лінію, інша доїться. Коли молоко у вимені закінчується, апарат вимикається і знімається автоматично. Перед виходом дійки обробляються спеціальним розчином, який оберігає ці важливі органи від інфекцій. Заганяти стадо на процедуру потрібно самому, при цьому ще потрібно почистити спальні місця від продуктів життєдіяльності. Незвично для українського ока було зустріти на фермі пральну машину-автомат, у якій перуться тряпочки для протирання коров’ячих дійок, мікрохвильову піч, у якій гріється для новоспеченого теляти молозиво. Ферма починається з приємної роздягальні з теплою покритою кахлем підлогою. Просто з цієї прихожої одні двері ведуть до корів, другі — до душової з туалетом, треті — до кабінету з робочими паперами і комп’ютером, підключеним до Інтернету. У кабінеті на всякий випадок є чайник, холодильник, кавоварка, мікрохвильова піч і умивальник. З технічного оснащення увагу привертає робот, який їздить по решітчатій підлозі й проштовхує коров’яче лайно з соломою крізь неї. Цей агрегат має зв’язок з Інтернетом, і коли раптом він збивається з маршруту, фермер отримує повідомлення, що потрібно його налаштувати. Запліднення корів відбувається виключно штучним шляхом, цю місію виконує сам фермер. Причому час процедури він вибирає не навмання. Через кілька тижнів після народження теляти на корову одягається нашийник з невеличким пристроєм. Цей пристрій якимось чином визначає час, коли корові вже пора вагітніти. Коли цей час настає, біля входу на ферму починає блимати червона лампа, а під нею на дисплеї висвічується номер тварини, котра потребує уваги з боку Генріка. Вартий уваги також той факт, що усі корови не мають рогів. З міркувань безпеки вони припалюються ще у кількатижневому віці. Дана процедура проводиться під наркозом і теж входить до наших обов’язків. Цікаво було подивитися, як хазяїн ферми зрізає коровам пошкоджені копита, дезінфікує їх і бинтує. За необхідності до копита приклеює дерев’яний протез. Взагалі, можна було б ще довго описувати подробиці, але впевнений, що вони будуть цікаві лише фахівцям. Паралельно з вивченням нових обов’язків відбувається знайомство з данцями. Перше здивування застало на дорозі, коли я їхав на велосипеді у місто (наше житло, як і ферма, знаходиться за пару кілометрів від Ск’єрна). Їхати, звісно ж, потрібно по велосипедній доріжці, що я і зробив. Та перед самим містом доріжка закінчилася, і це ввело мене в скрутне становище, адже я не знав, як далі їхати. Спочатку від гріха подалі поїхав по тротуару, але потім побачив підлітка, який сміливо мчав по дорозі, і узяв з нього приклад. Їдучи по дорозі, на всякий випадок пропускав на кожному перехресті усіх, але тому і прийшло здивування, що ніхто не хотів пропускатися. Автомобілі просто зупиняються й чекають, навіть якщо я ще й близько не під’їхав до перехрестя. А поки я думаю, що ж робити, ззаду вже теж зупиняється авто. І чекає. І не сигналить, і з вікна ніхто не кричить: «Чого став, дебіл?», хоч і має для цього усі підстави. Дуже потішив випадок, коли ми з Вовою неквапом їхали вузькою дорогою на велосипедах, а за нами плентався новенький «Мерседес», водій якого навіть не наважився посигналити. Спочатку здалося, що данці такі чемні з нами, бо побоюються конфліктів з українцями, але потім згадав, що на моїй голові давно вже немає стрічки з наївним написом «Так, Ющенко» (хоча б тому, що «tak» — це данською мовою «дякую»). А без стрічки, та ще й з закритим ротом, я зовсім нічим не відрізняюся від нормального європейця. Стало зрозуміло, що ці люди завжди такі. Культурні. На підтвердження цієї думки через кілька днів побачив, як білявка за кермом уважно розглядала своє не надто привабливе обличчя у дзеркало, стоячи перед світлофором з увімкнутим зеленим світлом, а позаду неї стояло ще одне авто. Його водій терпляче чекав. З перших днів почав дивувати і дивує досі фермер Генрік Якобсен. Дивує приємно. Одразу ж після мого приїзду він заявив, що буде платити на 800 гривень більше, ніж обіцяв спочатку. Незважаючи на те, що працювати я почав лише з 8‑го числа, бос вирішив нарахувати платню за повний місяць, переплативши при цьому близько чотирьох тисяч гривень. Коли після отримання зарплати я вирішив придбати мобільний телефон з данським номером, Вова запитав Генріка, чи немає у нього для мене зайвої мобілки. Наступного дня фермер подарував свій майже новий недешевий телефон, від запропонованих грошей категорично відмовився. Абсолютно неправдивою виявилася інформація про те, що європейці вміють робити тільки щось одне і бояться навіть без електрика вкрутити лампочку. Принаймні Якобсена це точно не стосується. У спеціальній кімнаті на фермі знаходиться величезна кількість інструментів. Тут тобі різної величини і потужності болгарки, свердла, купа ключів, точило, зварювальний апарат і багато іншого. Усим цим фермер користується дуже вправно. Незважаючи на давно здобутий статус мільйонера, він щодня годинами трудиться разом з нами і зовні нічим від нас не відрізняється: ті ж самі гумові чоботи і сині штани, замазані коров’ячими екскрементами, ті ж самі гумові рукавички, а під ними — руки в мозолях. До знайомства з Європою мені часто доводилось чути, що мешканці заможних країн зверхньо ставляться до українців і їм подібних. За чотири місяці не зустрів жодного подібного випадку. Брехня це все.

Подобається    0