Інсулін

У минулому номері «ЕХО» була розміщена стаття, у якій мова йшла про сумні реалії життя Андрія Добрі — молодого чоловіка із маленького села Порубаї. Хлопець хворий на цукровий діабет і через ускладнення, викликані цією недугою, може осліпнути. На публікацію вже відгукнувся завідуючий поліклінічним відділенням Кобеляцької ЦРЛ Валерій Коробейник. Валерій Семенович запропонував організувати збір коштів на операцію Андрію і залучити до цього інших хворих на діабет.
Справа це безумовно добра. І дай Бог, щоб вона закінчилася успіхом. Але стан справ у нашій з вами державі Україна складається так, що невдовзі такої ж невідкладної допомоги потребуватимуть ще сотні земляків Добрі. Вони, як і Андрій, почнуть сліпнути, через інші ускладнення у них відмовлятимуть нирки, їм відрізатимуть ноги. А потім сотні жителів Кобеляцького району, як і понад мільйон українців, передчасно помруть.
Справа в тому, що в Україні немає інсуліну. А без цього препарату люди, хворі на цукровий діабет, приречені на смерть. І винна в цьому держава на ймення Україна. Адже вона взяла на себе зобов’язання забезпечити своїх громадян цим життєво необхідним препаратом. І не виконує своїх зобов’язань. Отже, знищує своїх громадян.
Прем’єр-міністр України Микола Азаров браво доповідає про зростання внутрішнього валового продукту, про пожвавлення в економіці, про будівництво доріг. Напевне, в його сім’ї ніхто не хворіє діабетом.
Автор цих рядків діабетом хворіє. І є людиною, залежною від інсуліну. І мені, вибачте за вираз, наплювати на ріст ВВП, інвестиційні програми та будівництво доріг. Я знаю, що невдовзі почну помирати. Не одразу, не одномоментно. Перед тим доведеться скуштувати всіх «принад» діабетичних ускладнень.
Дехто говорить: «Діабет — це не хвороба, а спосіб життя». Це — брехня. Ні, можливо в Німеччині, Англії, Франції — це спосіб життя. Але не в Україні. У нас це більше схоже на спосіб смерті.
Україна для людей. Для яких людей, пане Януковичу, Азаров та «іже с німі»? Для тих, хто не хворіє? І що робити з іншими? У древній Спарті слабких дітей кидали у прірву. У фашистській Німеччині «недолюдей» душили у газових камерах. У сучасній Україні діють гуманніше. «Недолюдям» дають можливість померти самостійно. Залишаються лише люди. Вони й заживуть. Тільки скільки їх залишиться, тих людей.
14 листопада відзначається Всесвітній День боротьби з діабетом. Держава Україна до цієї дати приготувала своїм громадянам дуже оригінальний подарунок. Вона позбавила їх інсуліну. Позбавила бідних, тих, хто не може препарат купити. Врятуються лише багаті, які можуть дозволити собі витрачати тисячі гривень в місяць на іноземні засоби. От і думайте, для яких людей сьогоднішня Україна, сьогоднішня влада?
Що ж робити? Можна тихенько сидіти вдома і помирати, або дивитися, як помирають твої діти чи родичі. Можна згадувати про «блат», переплачувати, правдами і неправдами діставати інсулін і радіти, що сьогодні біда тебе оминула.
А можна нарешті перестати відчувати себе недолюдиною і сказати: «Я хочу жити!». І дійсно жити, а не жалюгідно виживати.
Пропоную всім хворим на цукровий діабет, батькам хворих дітей в День роботьби з діабетом зібратися 14 листопада о 8.00 разом біля будівлі кобеляцької райдержадміністрації і сказати владі все, що ми про неї думаємо. Це дуже просто. І зовсім не страшно. Помирати в муках значно гірше і страшніше.
Телефон для всіх, хто залежний від інсуліну, хто бажає заявити про свою біду. І жити. (050)190-67-67

Подобається    0