Куди подіти Василя Дригу?
Тоді, три роки тому, Василь Дрига працював у Полтаві — в міській МСЕК і, як кажуть, горя не знав. Аж доки не надійшла вельми спокуслива пропозиція із Нових Санжар. Василю Олексійовичу запропонували очолити центральну районну лікарню. Від таких запрошень, як правило, не відмовляються. Хоча Дрига таки взяв час на роздуми. Адже посаду йому пропонували хоч і високу, та й оклад немаленький, але ж — на контрактній основі. А це все-таки не постійна робота із твердою впевненістю у майбутньому.
— Я справді вагався, — згадує Василь Дрига. — Але і колишній голова РДА Микола Долина, і колишня голова медичної комісії райради Світлана Джала, і заступник голови районної ради Борис Федоренко запевнили мене, що в мене буде підтримка і гарантії подальшої роботи. Коли я почув, що мова йде про термін у три роки роботи за контрактом, то все зважив і погодився.
Кандидатуру Василя Олексійовича як головного лікаря ЦРЛ мали погодити районні депутати. Тому він із нетерпіння чекав сесії. Але коли таки дочекався, то одразу ж почалися сюрпризи.
— Мене попросту обдурили, — сумно посміхається колишній головний лікар. — На комісіях — медичній та бюджетній — перед сесією дійсно ішла мова про контракт у три роки. Але вже на самому засіданні Юрій Лебедин раптом запропонував депутатам прийняти мене… на три місяці! Я був просто шокований!
Після тривалого обговорення Юрій Якович погодився лише на один рік за контрактом. А далі, мовляв, подивимось. Депутати його підтримали. Василь Дрига, якому діватися, власне, було нікуди, був змушений прийняти такі умови.
Після сесії він приступив до виконання своїх службових обов’язків. Але, як стверджує сам Василь Олексійович, до роботи він приступив, не маючи на руках ніякого контракту.
— Я гадав, що мене викличе Юрій Лебедин і ми у присутності юриста підпишемо трудовий контракт, — ділиться Василь Дрига. — Але нічого подібного не сталося. Лише через три місяці після тієї сесії мені принесли на підпис, ну не знаю, навіть не контракт, а так — чорновий варіант. У якому, до речі, не було жодного слова про умови його продовження. Я, звичайно, підписувати таке не став і повернув ці папери до районної ради. Більше до мене із контрактом не підходили. Так я і працював — нібито офіційно, але без фактичного договору.
Час ішов. І коли рік роботи нашого героя на посаді головного лікаря майже закінчився, питання Дриги винесли на розгляд чергової сесії районної ради. Депутати мали проголосувати (або не проголосувати) за продовження контракту із Василем Олексійовичем на 3 роки. Але на самій сесії на нього очікував черговий сюрприз. Питання розглядали не в плані «продовження», а якраз навпаки — «непродовження» контракту. Такі от метаморфози. Депутати знову проголосували більшістю «за» і цим самим фактично звільнили Дригу із займаної ним посади.
— Я зрозумів, що мене ошукали. І був змушений звернутися до суду, — пояснює Василь Дрига. — У мене була постійна робота у Полтаві. Мене звідтіля «висмикнули», щоб через рік відфутболити незрозуміло за що!
Хоча насправді Василь Олексійович здогадувався — за що його «пішли». Справа була у славнозвісних 400 тисячах гривень спонсорських коштів, перерахованих на ЦРЛ «Полтавською газонафтовою компанією». За переконанням керівництва районної ради Василь Дрига не захотів ділитися цим солідним шматком із іншою частиною району. Сам Василь Олексійович дотримувався іншої думки:
— Не я ж ці гроші перераховував, а спонсори! Нехай би керівництво райради виходило на ПГНК і пропонувало перерахувати ці кошти через них. Я б повернув їх спонсорам, а ті вже пустили б їх на соціальну чи медичну сферу району. Але як я можу напряму передати спонсорські кошти із бюджетної організації?!
Як би там не було, а незабаром ці 400 тисяч стали мало не легендарними. Про них згадували на кожній сесій райради. Згадували при цьому і Василя Дригу.
— Голова районної ради Юрій Лебедин постійно повторював, що я нібито вкрав 800 тисяч гривень! — обурюється Василь Олексійович. — Як можна таке говорити, не маючи ніяких доказів? Він говорив про це на всіх офіційних засіданнях, хоча жодна перевірка не виявила якихось фактів зловживання з мого боку. Дійшло до того, що мої діти почали наді мною піджартовувати: «А ти «вкрадь» іще 200 тисяч і будеш міліонером!» Але мені, насправді, було не смішно.
Після звільнення із посади головного лікаря Новосанжарської ЦРЛ Василь Дрига спробував влаштуватися на якусь роботу за фахом у Полтаві. Але і тут на нього очікував неприємний сюрприз. Керівництво районної ради не лише домоглося звільнення Дриги зі старого місця роботи, але й «потурбувалося» про те, щоб він не знайшов собі нової. У «область» пішли листи, у яких Василя Дригу характеризували як надзвичайно неефективного керівника і застерігали обласне керівництво (зокрема, колишнього начальника управління охорони здоров’я ОДА Віктора Лисака) від призначення Дриги на високі та керівні посади. А саме на такі місця і претендував у той час наш герой.
— У мене велика сім’я — троє дітей. Тому на зарплатню у 1000–1500 гривень їх дуже важко утримувати, — пояснює Василь Дрига. — Я сподівався, що знайду роботу із пристойною зарплатою і життя піде далі. Але мої недоброзичливці постарались зіпсувати мені репутацію в області. І їм, на жаль, це вдалося.
Після невдалих спроб працевлаштуватися Василь Дрига спрямував усю енергію на відновлення справедливості в суді. Він сподівався, що його якщо не поновлять на займаній посаді головного лікаря, то принаймні повернуть кошти за вимушений прогул. У червні 2010‑го Новосанжарський районний суд прийняв рішення не на користь звільненого. Тоді він звернувся до Апеляційного суду Полтавської області. Там питання розглянула Колегія суддів і вирішила частково задовольнити апеляційну скаргу Дриги. А саме — визнати незаконним рішення сесії районної ради та розпорядження Юрія Лебедина про звільнення; поновити Василя Дригу на посаді головного лікаря Новосанжарської ЦРЛ із 12‑го червня 2008 року та стягнути з районної ради на користь позивача 97 тисяч 796 гривень 94 копійки — середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Це була перемога! Принаймні так гадав у той момент сам Василь Дрига. Він приїхав до Нових Санжар із твердою впевненістю, що його незабаром поновлять на роботі. Але не так сталося, як гадалося. Голова районної ради Юрій Лебедин спочатку тривалий час не приймав Василя Олексійовича, а коли зустріч таки відбулася, Юрій Якович запевнив Дригу, що місце головного лікаря йому не світить. Районна рада оскаржила рішення Апеляційного суду у Вищому спеціалізованому суді України. І доки продовжується судова тяганина, «поновлений-непоновлений» Василь Дрига сподівається на якусь конкретику. Він переконаний, що якими б не були мотиви його звільнення, але керівництво райради має виконувати рішення суду.
Власне, із цим погоджуються і у районній раді. Але з деякими уточненнями.
— Ми готові виконати рішення суду, — говорить заступник голови районної ради Борис Федоренко. — Але сподіваємось, що остаточну крапку поставить рішення Вищого суду України. Якщо він визнає правоту Василя Олексійовича, ми будемо виконувати пункти рішення.
Очевидно, що ситуація, яка склалася нині, зовсім не з простих. Адже є ще Ольга Гиря — діючий головний лікар Новосанжарської ЦРЛ, яка нині займає цю посаду. І вона також була призначена на неї рішенням районних депутатів.
— Якщо суд накаже нам поновити Дригу, то як бути із Гирею? — запитує Борис Федоренко. — Потрібно, щоб її звільнили депутати, а його призначили. А якщо вони не захочуть приймати такого рішення? Адже ми можемо тільки рекомендувати, а не змушувати їх голосувати так чи інакше.
На останній сесії районної ради депутати прийняли «соломонове» рішення: не розглядати питання поновлення Дриги на посаді головного лікаря Новосанжарської ЦРЛ до прийняття Вищим спеціалізованим судом України рішення по цій справі. А доки у столиці судді зважуватимуть всі «за» і «проти», у високих кабінетах районного рівня, напевне, ламатимуть голову над питанням: куди подіти Василя Дригу?
26 листопада 2010, 14:47 | Нові Cанжари | Суспільство
Додати коментар