Ті, що сіють вітер

Я — українка, котра має «потрійне громадянство»: Полтава — Кобеляки — Одеса (боронь, Боже, мати ще й закордонне). Так ось, проживши чимало років при різних «царях» України і Радянського союзу і доживши до нашого сьогодення, хочу звернутися до нового покоління українців, котре, можливо, не уявляє собі, на що їх спонукають «нові націоналісти» України.
Зауважу, що мої батьки — корінні полтавці, котрим на початку ХХ століття довелося жити в часи політичних протистоянь. У 1917 році їм було лише по 15 років, і саме в цьому віці їх застала велика трагедія — громадянська війна. Вони мені багато розповідали про ті буремні роки, а далі я самостійно вивчала історію. Тому вважаю, що маю право на цю статтю.
Так ось, щоб не стати на хибний шлях братовбивчої війни, молодь того часу рятувалася в осередках товариства «Просвіта», котре не переймалося політикою, а займалося поширенням української культури, української класики, навчанням у лікнепах (ліквідація неписьменності). Тож, замість стріляти, вчилися співати, грати у класичних п’єсах і так далі.
До чого це я пишу? Зараз поясню. Україною повіяв вітер «Свободи». Красиве слово, начебто красива ідея, красивий з виду очільник об’єднання — Олег Тягнибок. Але не відають молоді політики, чим це все може закінчитися. Та й самі очільники навряд чи знають, що таке протистояння може призвести до громадянської війни. А що це таке — пізнало у 1917–1921 роках населення навіть такого невеличкого міста, як Кобеляки. Ще й досі між людьми похилого віку йдуть суперечки щодо учасників тієї війни, як на території Кобеляк, так і по всій Україні. Роздвоєння поглядів не тільки на особистість Огія, а і Симона Петлюри, Нестора Махна, Олександра Пархоменка, Михайла Фрунзе та інших учасників громадянської війни. А знаєте чому? Тому що братовбивча війна не може знати і не може мати героїв. Може мати тільки численні жертви, котрі «самі себе завоювали», як писав Тарас Шевченко.
А в результаті — розруха, сироти, вдови, бідність, голод і подальші репресії, як з одного, так і з другого боку. Бо громадянська війна — явище аморальне. І немає виправдання тим, хто підбиває людей знову до цього забутого лиха, навіть прикриваючись національною ідеєю. Не будіть лихо, поки тихо — говорить народна мудрість. І хто забороняє людям у таких містечках, як Кобеляки, розмовляти українською мовою, вивчати українську історію, розвивати українську культуру, виробляти чи споживати українське? Невже для цього треба спочатку погратися у «війнушку»? Чи вам, шановні земляки, потрібні такі «патріотки», яку мені довелося бачити на ТV «Свобода слова» Савіка Шустера? Це був 2008 рік, на одній з програм «Великі українці» вирішувалося питання незалежного тестування школярів при вступах у ВУЗи. Перед присутніми стояв Володимир Литвин, йшла пряма трансляція, на якій відбувся такий діалог між головою Верховної Ради і молодою дівчиною-школяркою:
В. Литвин: «Ким Ви хочете стати?»
Школярка: «Кілером!»
В. Л.: «Сподіваюся, Ви пошуткували?»
Ш. «Ні, я хочу стати кілером, бо чому Ви не визнаєте Бандеру і Шухевича? Чому Ви не даєте мені жити?»
В. Л. «Звідки Ви?»
Ш. «Зі Львова…»
Ось вам і тема для роздумів, шановні, щодо зомбованих підлітків, котрі мріють стати кілерами, вбивати лише за те, що дехто з українців не хоче визнавати героями Степана Бандеру і Шухевича. Саме тема УПА — це головна ідея-фікс, котру «свободівці» хочуть нав’язати і поширити по всій Україні. Спекулюючи темою «визвольної боротьби», вони й зайшли вже так далеко від Львова до території, жителів котрих ця сторінка історії раніше не хвилювала, не тільки до Кобеляк, до Полтавщини, а й до Одеси.
І при цьому Тягнибок продовжує погрожувати суспільству громадянською війною, водночас заявляючи, що ледь стримує своїх «свободівців» від радикальних дій. Виходить подвійна мораль — з одного боку заохочує до таких дій, з другого «стримує», водночас говорячи опонентам: «Вам мало не покажеться!»
А чи потрібна вам, молодим, така «свобода»? У Одесі понад два роки тому відбулося зіткнення молодиків «Свободи», під час котрого одного з них було вбито (у п’яній потасовці). Але тепер щороку в цей день вони виходить на вулиці Одеси і, йдучи широким маршем, демонструють стороннім перехожим своє агресивне налаштування. І це в Одесі, де 133 національності!!! Не бачили вони справжнього горя! Тому й кортить погратися у «війнушку». Тому і проростають бур’яни історії в голові юної кілерші… Знаю, що в Кобеляках теж є таке об’єднання.
Колись наше покоління дітей війни, котре виросло зовсім на інших ідеалах, знало заклик чеського антифашиста Юліуса Фучика: «Люди, я любил вас. Будьте бдительны!» Ми виросли, вивчилися, разом з батьками підняли країну з руїн, поставили на крило авіацію, кораблі, заводи, фабрики, будівництво, культуру. А тепер нам дорікають цим, називаючи наших батьків окупантами. Подумайте, дорогі земляки, хто і до чого вас закликає!
Тому знову повторюю слова Юліуса Фучика: «Люди, будьте пильними!»

Подобається    0