Моя хата — не скраю

Відповідь на лист громадянки трьох міст з Одеси
Не так давно по ТБ показували сюжет, який засмутив і залишив гіркий осад. Там йшлося про державну установу на півдні нашої країни, а точніше про те, що в якості ганчірки для ніг перед входом до цієї установи використовувався старенький жовто-блакитний прапор. З цього випадку можна зробити такий висновок: люди, для яких символ їхньої батьківщини означає не більше, ніж ганчірку, навряд чи захочуть хоч що-небудь зробити не для себе особисто, а для добра України.
Це все я зводжу до питання націоналізму, яке, на мій погляд, зараз дуже важливе. Це питання порушила противниця націоналістичної «Свободи» із Одеси. Її аргументи виглядають не дуже переконливими.
Зокрема, дивний вибір західної молоді початку минулого століття — або воювати, або поширювати українську культуру. Незрозуміла альтернатива. Також мене дуже зачепив вислів про Кобеляки, в яких ніхто нам не заважає розвивати українську культуру. Можливо, авторка і не це мала на увазі, але я побачила таке послання: «Ви в своєму містечку сидіть тихо. Тихо розвивайте українську культуру, але в міру і знайте межі. І не суньте свого носа у події, що відбуваються за межами Кобеляк».
Щодо «школярки-кілера». Я впевнена, що та дівчина просто не змогла знайти вдалішого аргументу для підтвердження своїх слів. І добре, що вона не тільки знає, хто такі Бандера і Шухевич (про що відомо навряд чи половині нинішньої молоді), а й має власний погляд на історію, що теж рідкість серед молоді загалом. Її занадто різкі висловлювання зумовлені її віком. Підлітки, як відомо, мудрими не бувають, а все в світі для них ділиться на чорне і біле. А «зомбованими» зажди хочеться назвати тих людей, погляди яких не співпадають з вашими.
Я не є членом ВО «Свобода», і я вважаю, що націоналізм і фашизм не синоніми. І для громадянської війни в нас не той менталітет. Українці в цілому не войовнича нація, хоча іноді, можливо, це б не завадило. Особливо, якщо задуматись про майбутнє для нас, простих людей, яким бачить його нинішня влада: про владоімущих говорити те, що думаєш, тільки в себе на кухні і то пошепки, а то загримиш за грати; бути дешевою робочою силою на їхніх заводах, точніше, рабами; на пенсію виходити після своєї смерті. І таких прикладів багато. Створюється враження, що у нас вибудовується феодалізм.
Не хвилюйтесь, у «Свободи» ніколи не буде цілковитої влади і можливості втілити в життя всі засади своєї програми. Вони для цього занадто радикальні і не зможуть одержати підтримку у всіх верств населення. Але на теперішньому етапі розвитку нашої країни ця сила дуже необхідна як противага тим людям, для яких єдина батьківщина — це їхній гаманець (точніше, дороге портмоне із крокодилячої шкіри чи з чого їх там шиють для багатіїв).
Вселяє оптимізм факт: якщо про «Свободу» задумуються на півдні України, то значить, цей рух посилює свої позиції навіть там.

Подобається    0