Удовіченко. А чому не Ісип?

(Лист до редакції) Написати цю статтю мене наштовхнули два факти. Перший – це поява на готелі «Ворскла», що в Кобеляках, великого рекламного біг-борда, на якому зображений голова Полтавської обласної ради Олександр Удовіченко. А другий – часто-густо необ’єктивна критика в ЗМІ на адресу кобеляцького міського голови Олександра Ісипа. Ось, що я хочу з цього приводу сказати. Народившись на Кобеляччині і проживши в райцентрі 45 років, вважаю себе корінним кобелячанином. На моїх очах місто розбудовувалось, переживало періоди злету занепаду. Був я і свідком зміни керівників, які у свій час керували Кобеляками. І не боячись помилитись, можу стверджувати – найкращим кобеляцьким міським головою за останні 40 років є Олександр Ісип. Чому я так думаю? Так, у радянські часи можливо будувалось і більше аніж зараз. Зокрема, практично всі дороги з твердим покриттям були споруджені при СРСР. Тоді ж відбувалась і газифікація, і закладання водогону. Це правда. Але ж якою в ті часи була роль міського голови? Чи було йому легше працювати? Звичайно, було легше. Гроші на місто й район йшли централізовано із величезного союзного бюджету. Міський голова міг не турбуватися ні збиранням податків, ні станом оплати комунальних послуг, ні безліччю інших проблем. Все дотувала держава. Нинішні опоненти Олександра Ісипа чомусь про це мовчать. Мовчать і про те, що держава давно «здихалась» такої важкої і болючої проблеми, як утримання комунальної інфраструктури. Аварійні будинки, системи водогонів і каналізації були одним рішенням передані органам місцевого самоврядування. Чи не так було? На очах тисячів кобелячан у 90-ті роки після проголошення незалежності України гинули комунальні підприємства, розвалювалось і розкрадалось все, що погано а то й добре лежало. І в цей час жителі міста обрали своїм лідером ще зовсім молодого чоловіка, ледве не хлопчака. Проти якого, до речі, виступала вся тодішня владна еліта. І той хлопчак не дав остаточно розвалитись міському господарству. Він, не дивлячись на критику і відкриту протидію, його реформував і продовжує реформувати далі. І в Кобеляках все працює! І системи водопостачання, і каналізація, і вуличне освітлення, і вивезення сміття. Кобелячани вже давно мають індивідуальне опалення і не залежать від того платить чи не платить їх сусід за газ. Чи й не досягнення – скаже хтось. А я б порадив цим людям проїхатись по всій Україні і порівняти інші міста й містечка з Кобеляками. Наш райцентр на загальному сумному фоні різко виділяється на краще. Знаю, що зараз дехто подумає: «А он в Санжарах кращий благоустрій». Дійсно, в сусідньому райцентрі дуже багато зроблено з питань наведення чистоти і підтримання благоустрою. Але ж там все тримається на шаленому ентузіазмі та фанатичній працездатності тамтешнього селищного голови Андрія Реки. Без Андрія Олександровича Нові Санжари не досягли б і сотої частини свого сьогоднішнього успіху. А якщо завтра Река піде на підвищення? Чи просто втомиться? Натомість в Кобеляках Олександр Ісип створює систему, яка працюватиме і без його керівництва. Це більш сучасний і надійний підхід до справи. Так що я б порадив затятим критикам звертати увагу й на успіхи кобеляцької влади. І не «перегинати палицю» в своєму бажанні стати найпринциповішим опо­­нен­том міського голови. А то в Кобеляках навіть жартувати почали: «В Китаї землетрус станеться і в цьому Ісипа обвинуватять». Свобода слова і думки, то наше найбільше українське досягнення. І критикувати та контролювати владу можна й потрібно. Але не потрібно доводити критику до абсурду. Ще одним проявом абсурду, на мою думку, є згаданий на початку статті біг-борд. Не маю нічого проти Олександра Удовіченка, як керівника і людини. Він був хорошим головою облдержадміністрації і зараз непогано справляється з обов’язками голови обласної ради. Але ж чи так багато він зробив для Кобеляк, щоб його зображення красувалось в центрі міста. На мій погляд, фото Ісипа на плакаті було б доречнішим. Хоча сам Олександр Михайлович проти цього.