«А де був прокурор?!»
Це каверзне, з особливим підтекстом, питання задав мені 30 років тому перевіряючи з Полтавського обкому Компартії України, вважаючи, що виявлені факти зловживань, крадіжок та хабарництва в Оржицькому районі допущені і з вини прокуратури. Довелося терпляче пояснювати чиновнику всі перипетії кримінальних подій, які отримали розголос по всій Полтавщині. Ще б пак, державні гроші крали кілька керівників районного масштабу. Це зараз до цього всі звикли. А в радянські часи це була сенсація.
Але все по порядку.
Після призначення на посаду прокурора в грудні 1979 року я ознайомився з районом, його проблемами, кадровим складом правоохоронних та контролюючих органів, побачив те, чого ніхто не бачив і бачити не хотів. У квітні 1981 року при перевірці у райвідділі міліції я виявив відмовний матеріал. Згідно акту ревізії, в одному із господарств району бригаді приватних осіб із Черкас, яка займалася ремонтом будинку культури, дитячого садка та контори колгоспу, було переплачено 32207 карбованців. Це були шалені гроші в часи, коли автомобілі коштували 3–5 тисяч. Але інспектор ОБХСС, який проводив перевірку за даним фактом, злочину чомусь не побачив і в порушенні кримінальної справи відмовив. Це мене одразу зацікавило. Тому постанову я відмінив як незаконну, одночасно порушивши кримінальну справу. Проведення слідства було доручене слідчому прокуратури Віктору Загребельному. Він взявся за неї без ентузіазму і судової перспективи не бачив. Я ж був іншої думки. Тому вирішив допомогти колезі. Навіть узяв відпустку, щоб максимум уваги приділити саме цій справі. Моя дружина й до сьогодні згадує ту проведену на роботі відпустку. Через деякий час нами було встановлено, що протягом 1979 року головою колгоспу при укладенні договорів на ремонтні роботи був умисно завищений їх обсяг. Унаслідок цього бригадиру «шабашників» незаконно виплатили 46283 карбованці. Ці гроші голова поділив з бригадиром. Дещо перепало і бухгалтеру. Крім того, «хитромудрі» керівники колгоспу отримували від цього бригадира ще й хабарі.
Головний юрист районного управління сільського господарства (у минулому — заступник начальника райвідділу міліції), який повинен був контролювати і реєструвати укладення договорів, також брав хабарі. (До речі, за час знаходження під вартою в різні високі інстанції на нібито незаконні методи слідства він розіслав 75 скарг. І перевіряючі нам просто набридли).
А голова колгоспу у своїй жадібності опустився настільки низько, що коли у 1980 році йому за зверхпланову здачу цукрових буряків нарахували премію у розмірі 1457 карбованців, то він, щоб з нього не утримували малосімейний податок в сумі 65 карбованців, зажадав від голови та секретаря сільської ради фіктивну довідку про те, що нього на утриманні нібито перебуває неповнолітня дитина. Цю довідку в бухгалтерії цукрового заводу ми й знайшли. А «паперове маля» стало ще одним епізодом у величезній кримінальній справі.
Так як всі злочинці були членами КПРС, депутатами районної та сільської ради, за поданням прокурора їх виключили з партії, вивели зі складу депутатів та взяли під варту. Вироком Полтавського обласного суду злочинців засудили до різної міри покарання, в основному від 10 до 13 років позбавлення волі. Тоді за такі злочини вони могли бути засуджені і до смертної кари.
Та це був тільки початок. Бачачи, до чого привело розслідування і боячись і за свою долю, інспектор ОБХСС з посади звільнився, а ми за допомогою обласних служб продовжували перевірки в інших господарствах та організаціях, унаслідок чого виявили ще подібні факти. Винні були також засуджені до тривалих строків позбавлення волі. Після такої нашої роботи захвилювалися і в області. Стали говорити, що в Оржиці «єжовщина». Тобто, поголовна розправа над керівниками.Може, саме це і змусило перевіряючого запитати: «Де був прокурор?!» А я у 1981 році навіть у відпустці не був.
Через деякий час з прокуратури Полтавської області проїхала до нас і комплексна перевірка в складі 15 осіб, які за тиждень «перерили» всі папери, не знайшовши нічого, вартого їхньої уваги.
Позитивного досвіду нашої роботи чомусь не розповсюдили. Звичайно, з політичної точки зору той досвід позитивним чи передовим важко було назвати. А прокурор області, так як в Оржиці мені вже нічого було робити, умовив перейти на посаду прокурора Кобеляцького району. Але там, в Оржиці, мене і до сьогодні пам’ятають. Правда, не всі з позитивного боку.
Але все по порядку.
Після призначення на посаду прокурора в грудні 1979 року я ознайомився з районом, його проблемами, кадровим складом правоохоронних та контролюючих органів, побачив те, чого ніхто не бачив і бачити не хотів. У квітні 1981 року при перевірці у райвідділі міліції я виявив відмовний матеріал. Згідно акту ревізії, в одному із господарств району бригаді приватних осіб із Черкас, яка займалася ремонтом будинку культури, дитячого садка та контори колгоспу, було переплачено 32207 карбованців. Це були шалені гроші в часи, коли автомобілі коштували 3–5 тисяч. Але інспектор ОБХСС, який проводив перевірку за даним фактом, злочину чомусь не побачив і в порушенні кримінальної справи відмовив. Це мене одразу зацікавило. Тому постанову я відмінив як незаконну, одночасно порушивши кримінальну справу. Проведення слідства було доручене слідчому прокуратури Віктору Загребельному. Він взявся за неї без ентузіазму і судової перспективи не бачив. Я ж був іншої думки. Тому вирішив допомогти колезі. Навіть узяв відпустку, щоб максимум уваги приділити саме цій справі. Моя дружина й до сьогодні згадує ту проведену на роботі відпустку. Через деякий час нами було встановлено, що протягом 1979 року головою колгоспу при укладенні договорів на ремонтні роботи був умисно завищений їх обсяг. Унаслідок цього бригадиру «шабашників» незаконно виплатили 46283 карбованці. Ці гроші голова поділив з бригадиром. Дещо перепало і бухгалтеру. Крім того, «хитромудрі» керівники колгоспу отримували від цього бригадира ще й хабарі.
Головний юрист районного управління сільського господарства (у минулому — заступник начальника райвідділу міліції), який повинен був контролювати і реєструвати укладення договорів, також брав хабарі. (До речі, за час знаходження під вартою в різні високі інстанції на нібито незаконні методи слідства він розіслав 75 скарг. І перевіряючі нам просто набридли).
А голова колгоспу у своїй жадібності опустився настільки низько, що коли у 1980 році йому за зверхпланову здачу цукрових буряків нарахували премію у розмірі 1457 карбованців, то він, щоб з нього не утримували малосімейний податок в сумі 65 карбованців, зажадав від голови та секретаря сільської ради фіктивну довідку про те, що нього на утриманні нібито перебуває неповнолітня дитина. Цю довідку в бухгалтерії цукрового заводу ми й знайшли. А «паперове маля» стало ще одним епізодом у величезній кримінальній справі.
Так як всі злочинці були членами КПРС, депутатами районної та сільської ради, за поданням прокурора їх виключили з партії, вивели зі складу депутатів та взяли під варту. Вироком Полтавського обласного суду злочинців засудили до різної міри покарання, в основному від 10 до 13 років позбавлення волі. Тоді за такі злочини вони могли бути засуджені і до смертної кари.
Та це був тільки початок. Бачачи, до чого привело розслідування і боячись і за свою долю, інспектор ОБХСС з посади звільнився, а ми за допомогою обласних служб продовжували перевірки в інших господарствах та організаціях, унаслідок чого виявили ще подібні факти. Винні були також засуджені до тривалих строків позбавлення волі. Після такої нашої роботи захвилювалися і в області. Стали говорити, що в Оржиці «єжовщина». Тобто, поголовна розправа над керівниками.Може, саме це і змусило перевіряючого запитати: «Де був прокурор?!» А я у 1981 році навіть у відпустці не був.
Через деякий час з прокуратури Полтавської області проїхала до нас і комплексна перевірка в складі 15 осіб, які за тиждень «перерили» всі папери, не знайшовши нічого, вартого їхньої уваги.
Позитивного досвіду нашої роботи чомусь не розповсюдили. Звичайно, з політичної точки зору той досвід позитивним чи передовим важко було назвати. А прокурор області, так як в Оржиці мені вже нічого було робити, умовив перейти на посаду прокурора Кобеляцького району. Але там, в Оржиці, мене і до сьогодні пам’ятають. Правда, не всі з позитивного боку.
8 квітня 2011, 13:42 | Кобеляки | Суспільство
Додати коментар