У Нових Санжарах згадали голодомор

28 листопада, в День памяті жертв голодоморів в Україні сотні новосанжарців вийшли на вулиці, щоб взяти участь в урочистій свічковій ході та мітингу-реквіємі. Близько 15.30 біля селищної ради зібрався великий гурт новосанжарців. Цього року погода хоч і видалася по-осінньому похмурою, але дощу, як минулоріч, немає. Люди продовжують підходити і по одному, і цілими групами. Тут, напевне, зібралися представники всіх селищних установ — чиновники і правоохоронці, вчителі та медики, поштовики та аптекарі. Точаться розмови, але зовсім не про голодомор чи репресії. Людей більше хвилює сучасне — прийдешні вибори, ціни у магазинах, свіжі новини. Нарешті, з’являються керівники району. Вони очолюють колону і вирушають вулицею до пам’ятника жертвам голодомору. В руках деяких новосанжарців — свічки. Дощу немає, тому, якщо йти не дуже швидко, то невеликий вогник тремтить, але не гасне. За якийсь десяток хвилин довжелезна колона долає відстань до пам’ятника і люди вишиковуються по обидві сторони скверу. Починається урочистий мітинг. Відкриває його заступник селищного голови Валентин Івашина. У своєму виступі він згадує про незлічені мільйони загиблих українців, про страшні закони, встановлені радянською владою на Україні. На завершення виступу Валентин Миколайович оголошує хвилину мовчання. І новосанжарці тихо стоять і слухають мірний відлік метронома, як, напевно, і мільйони їх співвітчизників по всій країні. Далі перед присутніми виступають виконуючий обов’язки голови райдержадміністрації Анатолій Мокляк, заступник голови районної ради Борис Федоренко, вчитель Новосанжарського НВК Світлана Дерев’янко. Останнім до мікрофону підходить поет та композитор Микола Призов. Він розповідає, що у голод померла його рідна сестра — Клава. Після цього Микола Іванович зачитує вірша, написаного ним у пам’ять про сестру. Люди слухають, полум’я свічок у їх руках то тріпоче, то застигає непорушним гострим вогником. Після останнього виступу всі бажаючі покладають до підніжжя пам’ятника букети та гірлянди квітів. Отець Дарій проводить панахиду по всім, хто помер страшною голодною смертю. А люди гасять свої свічки і потроху розходяться, так само перемовляючись про своє — мирське і буденне. Варто зауважити, що на більшості облич зовсім не помітно особливого суму за мільйонами невинно заморених голодом. Чи то так лише видається, у вечірніх сутінках?

Подобається    0