Опіум народу чи віжки для бидла?
« И буду пасти овец, обреченных на заклание…»
Пр.Захария 11:7
Конституція України проголошує: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання». Як маючий право, зокрема, на першу частину проголошеного, «свободу світогляду», хочу висловити свою думку щодо другої частини: «віросповідання». Спонукало до цього, «Звернення міського голови до керівників й активістів релігійних організацій (громад) в місті Кобеляки». Йшлося в ньому, зокрема, про заслуги міської влади в будівництві церков і молитовних будинків, та було нарікання на те, що «не всім віруючим людям зрозуміла відкрита і законна позиція міської ради». Доповню, що не лише віруючим, а й невіруючим, в традиційному розумінні, незрозуміла «позиція» міськради. Замість наведення порядку в «каналізаційних питаннях», питаннях ремонту доріг, забезпечення надійного водопостачання і т. п. влада визначила для себе інші пріоритети: турботу про «духовність» кобелячан. Хоча, мабуть, криється за «благими намірами» інше. Я отримував освіту у другій країні світу СРСР, тому скажу прямо, словами класика: «релігія опіум народу», хоч може комусь це і не сподобається. Є й інше визначення релігії — як інформаційної зброї і засобу управління «отарами», про що Маркс чомусь змовчав. Важливо, хто на вершині релігійної піраміди, Бог чи цілком матеріальний посередник. Тому владу, заодно з «наркофестами», на яких «два в одному», цікавить і «опіум» чисто ідеологічний. Її цікавлять душі мирян і проникнення у їх свідомість, зрозуміло, з певними цілями. Вона з успіхом реалізує відому з біблійних часів тезу: поділяй і володарюй. Робиться це, зокрема, і шляхом розширення спектру вірувань і ініціювання будівництва нових церков та храмів. Причому, всупереч ст. 35 Конституції, в якій сказано: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави». Можуть, правда, заперечити, що міська влада не державна структура (хоча це не так), що відстоює вона інтереси територіальної громади. Тоді виникне інше запитання: а хто взагалі радиться з громадою? І чому на засідання «круглого столу» з питань будівництва нової церкви запрошуються тільки представники релігійних громад? Виходить так, що інших громадян, яких більшість, ця проблема не стосується. Стосується. Самі ж громадяни чомусь відмовчуються, і не тільки пересічні, а і знавці нашої історії. Дали б відповідь: скільки храмів було у Кобеляках і яких конфесій, ще в дорадянські часи. Відповім: були у нас тільки православні храми і синагоги. То ж чому тепер міський голова активно переймається «плюралізмом» релігій? Бог же, мабуть, один, а от релігій чомусь багато. І чим їх буде більше, тим комусь, мабуть, буде краще. У Кобеляках ще кришнаїтів немає, немає мечетей і кірх, та й синагоги чомусь немає. Працювати та працювати владі. Я розумію, що існує конституційне право громадян на свободу віросповідання. Так от, нехай самі громадяни, які сповідують ту чи іншу релігію, і переймаються вирішенням своїх проблем, будь то пропаганда віри чи будівництво храмів. Нехай сприяють цьому їх релігійні патріархи. Це не функція міського голови, йому таких повноважень на Україні і в Кобеляках не надавали.
У Конституції України є ще й такі слова: «Держава сприяє консолідації… нації..». Ось чим би займатися владі, а не ділити населення за вірою, за мовою, за тим, де людина проживає: у квартирі чи приватному секторі і т. п. Прикладів безліч. У такий спосіб наша «еліта» нічого не збудує, а лише залишить після себе «велику руїну», як писав Т. Шевченко, якому зараз би наша «еліта» точно не дала Шевченківської премії. Та руїни, мабуть, вона і добивається, керуючись через різні клуби і фонди і вибудовуючи «новий світовий порядок», в якому українцям місця не буде. Але висловлю припущення, що не буде в ньому місця і нашим « еліт-каменярам», всупереч їх сподіванням. Не буде їм позитивного місця і в справжній історії.
Пр.Захария 11:7
Конституція України проголошує: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання». Як маючий право, зокрема, на першу частину проголошеного, «свободу світогляду», хочу висловити свою думку щодо другої частини: «віросповідання». Спонукало до цього, «Звернення міського голови до керівників й активістів релігійних організацій (громад) в місті Кобеляки». Йшлося в ньому, зокрема, про заслуги міської влади в будівництві церков і молитовних будинків, та було нарікання на те, що «не всім віруючим людям зрозуміла відкрита і законна позиція міської ради». Доповню, що не лише віруючим, а й невіруючим, в традиційному розумінні, незрозуміла «позиція» міськради. Замість наведення порядку в «каналізаційних питаннях», питаннях ремонту доріг, забезпечення надійного водопостачання і т. п. влада визначила для себе інші пріоритети: турботу про «духовність» кобелячан. Хоча, мабуть, криється за «благими намірами» інше. Я отримував освіту у другій країні світу СРСР, тому скажу прямо, словами класика: «релігія опіум народу», хоч може комусь це і не сподобається. Є й інше визначення релігії — як інформаційної зброї і засобу управління «отарами», про що Маркс чомусь змовчав. Важливо, хто на вершині релігійної піраміди, Бог чи цілком матеріальний посередник. Тому владу, заодно з «наркофестами», на яких «два в одному», цікавить і «опіум» чисто ідеологічний. Її цікавлять душі мирян і проникнення у їх свідомість, зрозуміло, з певними цілями. Вона з успіхом реалізує відому з біблійних часів тезу: поділяй і володарюй. Робиться це, зокрема, і шляхом розширення спектру вірувань і ініціювання будівництва нових церков та храмів. Причому, всупереч ст. 35 Конституції, в якій сказано: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави». Можуть, правда, заперечити, що міська влада не державна структура (хоча це не так), що відстоює вона інтереси територіальної громади. Тоді виникне інше запитання: а хто взагалі радиться з громадою? І чому на засідання «круглого столу» з питань будівництва нової церкви запрошуються тільки представники релігійних громад? Виходить так, що інших громадян, яких більшість, ця проблема не стосується. Стосується. Самі ж громадяни чомусь відмовчуються, і не тільки пересічні, а і знавці нашої історії. Дали б відповідь: скільки храмів було у Кобеляках і яких конфесій, ще в дорадянські часи. Відповім: були у нас тільки православні храми і синагоги. То ж чому тепер міський голова активно переймається «плюралізмом» релігій? Бог же, мабуть, один, а от релігій чомусь багато. І чим їх буде більше, тим комусь, мабуть, буде краще. У Кобеляках ще кришнаїтів немає, немає мечетей і кірх, та й синагоги чомусь немає. Працювати та працювати владі. Я розумію, що існує конституційне право громадян на свободу віросповідання. Так от, нехай самі громадяни, які сповідують ту чи іншу релігію, і переймаються вирішенням своїх проблем, будь то пропаганда віри чи будівництво храмів. Нехай сприяють цьому їх релігійні патріархи. Це не функція міського голови, йому таких повноважень на Україні і в Кобеляках не надавали.
У Конституції України є ще й такі слова: «Держава сприяє консолідації… нації..». Ось чим би займатися владі, а не ділити населення за вірою, за мовою, за тим, де людина проживає: у квартирі чи приватному секторі і т. п. Прикладів безліч. У такий спосіб наша «еліта» нічого не збудує, а лише залишить після себе «велику руїну», як писав Т. Шевченко, якому зараз би наша «еліта» точно не дала Шевченківської премії. Та руїни, мабуть, вона і добивається, керуючись через різні клуби і фонди і вибудовуючи «новий світовий порядок», в якому українцям місця не буде. Але висловлю припущення, що не буде в ньому місця і нашим « еліт-каменярам», всупереч їх сподіванням. Не буде їм позитивного місця і в справжній історії.
30 червня 2011, 14:53 | Кобеляки | Суспільство
Додати коментар