Ку-ку...

Днями, йдучи повз магазин, я помітила двох молодих чоловіків, які сиділи біля нього. Як уже потім мені сказали, чоловіки наркозалежні. Так от. Я стала свідком їхньої розмови, яку не почути було просто неможливо.
Один звертається до іншого: «Кукушка, кукушка! Сколько мне жить осталось?» Інший на це відповідає: «Ку-ку, ку-ку, ку-ку». І так цей діалог повторювався разів зо десять. Кому не розповідаю цю історію – у всіх вона викликає сміх. Так, дійсно, щось іронічного у цьому є. Та мені чомусь від побаченого стало не по собі. Якось навіть шкода цих хлопців. Бо колись, можливо, у них не вистачило сили духу сказати собі «Стоп!». Можливо, біля них просто не було людини, яка б допомогла їм у цьому чи підтримала, чи просто «натовкла носа» для швидшого прийняття кардинального рішення.
 На мою думку, кожному віку притаманні свої експерименти. І немає нічого страшного в тому, що ти «падаєш і збиваєш коліна». Важливо надалі робити якісь висновки з цього. Хтось у підлітковому віці вчиться курити, хтось – пити, а хтось – хрестиком вишивати чи малювати. Головне, на певному етапі часу визначитись з пріоритетами в житті. Зрозуміти, ким ти хочеш бути, вірніше, яким ти хочеш стати? А ці хлопці, мабуть, так і залишились на етапі вибору пріоритетів... Може, так набагато легше, нічого не вирішувати і лишити все, як є?

Подобається    0