«Товаришуємо з вогнем тільки за його правилами»
Полтавчани Денис і Андрій, з якими автор даної статті мала приємність нещодавно познайомитись, називають себе «фаєрщиками». Хлопці з легкістю підкорюють полум’я, надають йому нового життя, зливаються з ним в єдине ціле. Вони — люди вогню, які створюють неповторні та захоплюючі фаєр-шоу. Одне з них ви могли бачити на фестивалі «Вйо, Кобеляки!». Вогняне шоу — це мистецтво, яке полягає у виконанні різноманітних трюків із вогнем. Хтось виробляє різні викрутаси з вогняними кубами, хтось — із палаючими з обох кінців палицями, віялами та факелами. Спочатку здається, ніби фаєрщики виконують набір хаотичних рухів. Але насправді, це низка добре відпрацьованих елементів.
У команді троє учасників, одна з них – дівчина. Інструмент, із яким вона працює, називається пой (ланцюг, на кінці якого прикріплений палаючий важок – авт.) Дівчина бере у руки два пої та починає швидко ними крутити, вимальовуючи вогнем різні фігури. Якщо придивитися, то забава схожа на жонглювання булавами в художній гімнастиці.
«Для нас, - каже Андрій, - це не робота. Це, перш за все, мистецтво. Якщо заглибитись трішки в історію, то це мистецтво пішло від племені Маорі, що в Новій Зеландії. Жінки Маорі використовували «пої» для розвитку гнучкості рук. Чоловіки – для координації і силової підготовки. Пізніше європейці додумались їх підпалити. Фаєр-мистецтво почало розвиватись і перетворилось у традиційне шоу, без якого не обходиться жодна вогняна вистава. Уже потім з’явилися палаючі палиці, віяла, ходулі, скакалки, парасольки, куби, кулі і багато чого іншого, що тільки можна підпалити. Серед фаєрщиків ходить така думка, що з вогнем краще працювати в сиру погоду. Тому що із землею і повітрям ми постійно контактуємо, а коли до цього додається вогонь, то об’єднуються чотири стихії одночасно. Із них вогонь – найсильніша стихія. Вона завжди привертає до себе увагу. Це просто неймовірна батарейка. Навіть коли приходиш додому без задніх ніг, 15 хвилин такого заряду — і можна почуватися бадьорим ще близько чотирьох днів. Будь-який виступ у глядачів викликає масу емоцій».
Денис і Андрій займаються цим видом мистецтва уже два роки. Як команда зібралися півроку назад. Та всі до неї прийшли з досвідом. До того, як вийти на сцену, потрібно посилено тренуватися мінімум півроку. Зараз вони тренуються тричі на тиждень. Заняття тривають близько двох годин. Та підтримувати форму потрібно постійно, кажуть хлопці. Наприклад, для інструменту пої існує 250 тисяч елементів. Вивчити всі за короткий проміжок часу фізично неможливо. Тому вони завжди вчаться. Стати фаєрщиком непросто. Для цього потрібна гарна фізична та психологічна підготовка. А головне, дуже хороші і натреновані легені. Бо виступи фаєрів, це динаміка, і самі реквізити неабиякі на вагу. Тобто все ускладнює їхню роботу. Крім цього, робота фаєра небезпечна. Адже, в першу чергу, артисти працюють із відкритим вогнем. Хлопці розповіли, що у них є власні неписані правила техніки безпеки. Вони ніколи не скажуть, з яким паливом працюють, задля безпеки тих, кому це розповідається. Якщо дотримуватись правил, то все буде добре. Фаєрщики товаришують з вогнем тільки за його правилами.
«Звичайно ж, не обходилось і без прикрих пригод, робота у нас така, — каже Денис, — та, на щастя, все обійшлось без летальних випадків. У нас багато знайомих, котрі навіть у лікарню потрапляли від опіків. Слава Богу, всі живі. Одного разу під час «дихання вогнем» я теж трішки обпалився», — з усмішкою згадує він.
Полтавські фаєри брали участь у багатьох фестивалях. У Києві проходить найбільший вогняний фестиваль у Європі. У цьому році він проходив уп’яте. Хлопці відвідують його кожного року для обміну досвідом. На останньому фестивалі вони брали участь у фаєр-батлах і представили Полтаву на достойному рівні.Ще їхня команда виступала на фестивалі «Червона рута 2009», Сорочинському ярмарку, на історичному фестивалі «Битва нації», «Еко фестивалі» у Полтаві. Про такі конкурси, як «Україна має талант», ще не думали. Адже зі слів хлопців, вони ще не досягли високого рівня. Та, судячи з реакції публіки на фестивалі «Вйо, Кобеляки!», хлопці все ж недооцінюють свої здібності.
Додати коментар