«Для кого добробут, а для кого й ні»
«Добробут» — так називається агрофірма, яка все більше і більше земель захоплює під своє крило не тільки в Кобеляцькому, а й у сусідніх районах. І робить це настирливо, заманюючи власників земель великою платою за пай та одноразовою грошовою винагородою. Може, це й краще, а може, і ні. Бо за новими технологіями, щоб мати високий урожай в землю вноситься стільки «хімії», що земля може й витримає ще деякий час, а от люди — ні. Влітку до великої спеки й задухи додається велика кількість випарів із полів. От і «дохнуть» бджоли і все живе, що поруч. Зате поля чисті. Та ніхто не задумується і не досліджує, згубно це чи ні для людини. Зате врожаї високі. Та чи довго так буде? Ніхто не може відповісти.
У нас, у Красному, коли був ще колгосп «Перемога», теж були гарні врожаї, хоч і технології були простіші, і про екологію більше дбали. Та мова не про це.
Коли розпайовували землю, комусь було вигідно оцінити наші землі дуже дешево, хоч вони мало чим відрізняються від сусідніх земель. І нарахували тоді на пай 200 кг ячменю і 200 кг пшениці. Видавали в той час один відсоток на пай. Пізніше, за розпорядженням В. А. Ющенка, у інших господарствах видавали по 3–5 відсотків за пай, а в нас — усе ті ж 200 кг пшениці і 200 кг ячменю, тепер видають по 7–10 відсотків, але в інших господарствах, а в нас — усе ті ж 400 кг зернових на пай. Чи сміються з нас, чи знущаються — не поймемо.
Так тоді треба виходити з «Добробуту» та йти до дядька, бо в нього дають на пай удвічі більше. Звертались з цим питанням до місцевих керівників «Добробуту». Вони добавили ще 50 кг. кукурудзи. Тепер ми одержимо в цьому році аж 450 кг зернових на пай. От і думайте, чи можна утримувати підсобне господарство на це зерно? Хіба що 10 курок, щоб яйце несли. Про порося або корову — забудьте. От вам і підтримка українського села, про яку трублять по телевізору та у пресі. А як же у людей дають по тонні або і півтори на пай? То що ж, ми — не люди? Порадьте, з чого ж почати, щоб зрушити це питання з мертвої точки?
У нас, у Красному, коли був ще колгосп «Перемога», теж були гарні врожаї, хоч і технології були простіші, і про екологію більше дбали. Та мова не про це.
Коли розпайовували землю, комусь було вигідно оцінити наші землі дуже дешево, хоч вони мало чим відрізняються від сусідніх земель. І нарахували тоді на пай 200 кг ячменю і 200 кг пшениці. Видавали в той час один відсоток на пай. Пізніше, за розпорядженням В. А. Ющенка, у інших господарствах видавали по 3–5 відсотків за пай, а в нас — усе ті ж 200 кг пшениці і 200 кг ячменю, тепер видають по 7–10 відсотків, але в інших господарствах, а в нас — усе ті ж 400 кг зернових на пай. Чи сміються з нас, чи знущаються — не поймемо.
Так тоді треба виходити з «Добробуту» та йти до дядька, бо в нього дають на пай удвічі більше. Звертались з цим питанням до місцевих керівників «Добробуту». Вони добавили ще 50 кг. кукурудзи. Тепер ми одержимо в цьому році аж 450 кг зернових на пай. От і думайте, чи можна утримувати підсобне господарство на це зерно? Хіба що 10 курок, щоб яйце несли. Про порося або корову — забудьте. От вам і підтримка українського села, про яку трублять по телевізору та у пресі. А як же у людей дають по тонні або і півтори на пай? То що ж, ми — не люди? Порадьте, з чого ж почати, щоб зрушити це питання з мертвої точки?
Додати коментар