Село прокидається. Щоб померти
Тему цієї редакційної, самі того не бажаючи, підкинули новосанжарські чиновники на останній апаратній нараді у райдержадміністрації. Голова РДА Сергій Шовкопляс, згадуючи приємні події останніх днів, перерахував, скільки Днів села було започатковано лише цього року, скільки гарних та веселих свят влаштовано у різних сільських громадах. Згадав Сергій Миколайович і реакцію жителів району на святковий автопробіг з нагоди Дня Незалежності України:
— Люди у селах (особливо старі бабусі) розгиналися, кидали свої справи, полишали копати картоплю. І махали нам руками, і кланялися — це була, можна сказати, якась ейфорія. А це значить, що люди з радістю сприймають державне свято. А головне, це свідчення того, що село прокидається!
І лишалося тільки разом із Сергієм Миколайовичем та усіма присутніми порадіти за новосанжарське село, яке нарешті почало прокидатися. Якби слідом на тій-таки апаратній не прозвучали інші думки.
Обговорюючи інші злободенні питання, чиновники, ніби між іншим, згадали, що на селі немає роботи, що у селах не народжуються діти. І той-таки Сергій Шовкопляс із неприхованим сумом констатував:
— Як би ми не хотіли, але село приречене. Воно помирає.
Тут-таки встав селищний голова Нових Санжар Андрій Река і продовжив думку:
— Ми повинні зробити все, щоб село померло достойно!
Звичайно, новосанжарський мер мав на увазі те, що селам треба приділяти увагу, доки вони існують. І те, що навіть у маленьких селах треба доглядати за цвинтарями, до яких, часом, не доходять руки. Але, тим не менше, сказана ним фраза добряче різонула по вухах. І стало незрозуміло: так село прокидається чи все-таки помирає? Чи прокидається, щоб померти? Якщо так, то виходить якась безрадісна і гнітюча картина.
Село прокинеться. Відкине убік лопати і вила, залишить на городі недокопану картоплю і невизбирані помідори, зажене у сараї непорану худобу і піде святкувати. Погуляє, повеселиться, радісно помахає руками проїжджаючій владі. Але потім згадає, що роботи все одно нема; що молоко так само «по два рублі»; що минулого тижня закрили ФАП чи школу; що дітей у селі давно нема і не буде, бо молодь виїхала у райцентр або Полтаву. Тоді засмутиться село, опустить голову і тихенько піде помирати.
Так, може, не варто його для цього будити? Кажуть же, що щасливі люди (і села?) помирають уві сні. А якщо і будити село, то треба принаймні дати йому надію. Не на достойну смерть, а на людське життя.
— Люди у селах (особливо старі бабусі) розгиналися, кидали свої справи, полишали копати картоплю. І махали нам руками, і кланялися — це була, можна сказати, якась ейфорія. А це значить, що люди з радістю сприймають державне свято. А головне, це свідчення того, що село прокидається!
І лишалося тільки разом із Сергієм Миколайовичем та усіма присутніми порадіти за новосанжарське село, яке нарешті почало прокидатися. Якби слідом на тій-таки апаратній не прозвучали інші думки.
Обговорюючи інші злободенні питання, чиновники, ніби між іншим, згадали, що на селі немає роботи, що у селах не народжуються діти. І той-таки Сергій Шовкопляс із неприхованим сумом констатував:
— Як би ми не хотіли, але село приречене. Воно помирає.
Тут-таки встав селищний голова Нових Санжар Андрій Река і продовжив думку:
— Ми повинні зробити все, щоб село померло достойно!
Звичайно, новосанжарський мер мав на увазі те, що селам треба приділяти увагу, доки вони існують. І те, що навіть у маленьких селах треба доглядати за цвинтарями, до яких, часом, не доходять руки. Але, тим не менше, сказана ним фраза добряче різонула по вухах. І стало незрозуміло: так село прокидається чи все-таки помирає? Чи прокидається, щоб померти? Якщо так, то виходить якась безрадісна і гнітюча картина.
Село прокинеться. Відкине убік лопати і вила, залишить на городі недокопану картоплю і невизбирані помідори, зажене у сараї непорану худобу і піде святкувати. Погуляє, повеселиться, радісно помахає руками проїжджаючій владі. Але потім згадає, що роботи все одно нема; що молоко так само «по два рублі»; що минулого тижня закрили ФАП чи школу; що дітей у селі давно нема і не буде, бо молодь виїхала у райцентр або Полтаву. Тоді засмутиться село, опустить голову і тихенько піде помирати.
Так, може, не варто його для цього будити? Кажуть же, що щасливі люди (і села?) помирають уві сні. А якщо і будити село, то треба принаймні дати йому надію. Не на достойну смерть, а на людське життя.
2 вересня 2011, 11:27 | Нові Cанжари | Редакційна