Комп’ютеризовані дикуни

Читачі «ЕХО» повинні б помітити, що більшість історій, переповіданих у так званих редакційних статтях, відбувались з їх авторами. Напевне, тому й читають їх люди. Адже взяті з життя історії актуальні для всіх, вони можуть статися з кожним із нас. Ось вам чергова історія і авторські сентенції, нею породжені.
Шоста ранку. Приймальня знаменитого кобеляцького костоправа Олексія Чигрина. Більшість дійових осіб — пацієнти лікаря. Автор статті виконує свої професійні обов’язки. У очікуванні прийому люди розповідають свої життєві історії.
Молодий хлопчина із Луганська розповідає, що приїхав до Чигрина через біль у спині. Каже: «У свою лікарню не пішов, боюся і не вірю там нікому. Та й взагалі, підеш туди — купу болячок знайдуть».
Не витримую і зауважую: «Як це — не ходити в лікарню? Та кожна цивілізована людина хоча б раз на рік повинна проходити медичне обстеження і здавати аналіз крові». І розповідаю історію свого діабету. Сам же, як і більшість несвідомих українців, роками не обстежувався, не здавав аналізи. Аж доки не «припекло». У результаті — невиліковна хвороба. Яку, між тим, можна було виявити на початковій стадії і жити без інсуліну.
У діалог втручається ще один пацієнт Чигрина, п’ятидесятирічний автогонщик із Києва. Він говорить: «Не проходити обстеження, боятися лікарні — це Середньовіччя, а ми ж у 21-му столітті живемо. Усі з ноутбуками, з мобілками, а свідомість, як у дикунів». Хлопець слухає, погоджується, але зауважує: «Все правильно. Ось тільки у кого обстежуватися?».
Ніхто не впізнав себе у цій історії? Це не ви роками ігноруєте елементарні речі, такі як піти і здати аналіз крові? Не ви займаєтесь дома самолікуваннями, самі ставите діагноз і виписуєте рецепт? Не ви бубните собі та іншим: «Та луччє в ту больницю не ходити»? І при цьому їздите на «Тойотах» та «Сітроенах», користуєтесь телефоном «Нокіа», заставляєте будинки суперсучасними меблями і завішуєте стіни величезними плазмовими телевізорами. Зовні все модно, а в голові та душі — середньовічне мракобісся. Як вчергове не згадати булгаковську фразу про розруху у головах, а потім у туалетах.
Та знову ж пригадується історія з власного життя. Уже будучи хворим, катастрофічно втрачаючи вагу, автор звертався за консультацією до кобеляцьких медиків. І жоден з них не сказав елементарного: «Піди, здай кров на цукор». Сказав цю фразу вже пенсіонер Володимир Демченко. Тому що він — професіонал. Демченко не володіє комп’ютером. Але в голові і в туалеті у нього — порядок.

Подобається    0