Соколяни зібралися за одним столом

У неділю у Правобережній Сокілці відзначали День села.
Село Правобережна Сокілка стало, можливо, останнім населеним пунктом Кобеляцького району, у якому відзначили своє місцеве свято.

Славна історія маленького села
У вестибюлі сільського клубу кожен бажаючий міг ознайомитися з історичною довідкою про славне минуле цього маленького села на Кобеляччині. Це зараз у Правобережній Сокілці проживають близько ста чоловік. А двісті років тому воно було не меншим, аніж сучасні Білики.
«Село Правобережна Сокілка розміщене на горі, яка в давнину називалась Соколова Гора. Його захищав високий земляний вал. З півдня та сходу підступи до населеного пункту надійно прикривали річка Ворскла та непролазний ліс. За переказами, назва походить від сильного та красивого птаха — сокола. А засноване воно було козаком Сірком, що служив у гетьмана Петра Дорошенка. У 1658 році Сокілка стала сотенним містечком Полтавського полку.
У 1665 році кримські татари спустошили землі Полтавського та Миргородського полків. Навіть Полтава була зруйнована. Для відсічі загарбникам зусилля об’єднали російські війська на чолі із графом Шереметьєвим та козацькі загони під проводом Дмитра Апостола. У жорстокому бою під Сокілкою татари були розгромлені і їх набіги надовго припинилися.
У відомостях від 1765 року про Дніпровський полк повідомлялось, що дорослих жителів у Сокілці 2367 чоловік. У 1714-му біля гори Соколової ігуменом Полтавського Хрестоводзвиженського монастиря був заснований чоловічий монастир. У ньому знаходилась чудотворна ікона Божої Матері. У 1786 році монастир закрили.
На 1800 рік Сокілка була досить великим населеним пунктом, у якому проживали понад 2500 чоловік. У основному вони працювали на селітряному заводі. У селі проводились 4 ярмарки на рік. У 1803 році Сокілка стала волосним центром, до складу якого входили Сокілка Лівобережна, Дашківка, Мартинівка, Ханделеївка, Лучки, Перегонівка…»
На жаль, сучасність Правобережної Сокілки не така славна. Зараз там прописані 113 осіб. А проживають ще менше. Це в основному пенсіонери. Працездатні соколяни трудяться у соціальній сфері або агропромисловому комплексі. Але ця не надто оптимістична статистика не завадила їм зібратися 16 жовтня на своє сільське свято. У невеличкому залі сільського клубу практично не залишилось вільних місць. На святкування не прийшли лише зовсім немічні люди. Натомість вистачало приїжджих гостей. Приїхали на свято не лише земляки, які проживають у Кобеляках та за межами району. Привітати соколян прибули заступник голови Кобеляцької РДА Валерій Коломієць, депутати Кобеляцької районної ради Ніна Ясинська та Дмитро Омельяненко. Останній частий гість у Правобережній Сокілці. Адже це село входить до виборчого округу, від якого балотувався Омельяненко. До речі, його очікував приємний сюрприз. Після того, як Дмитро Леонідович зі сцени привітав соколян, ведуча свята Ірина Бутенко попрохала його на хвилину затриматись. І повідомила, що він днями відсвяткував своє 40-річчя. Соколяни відзначили свого депутат бурхливими оплесками.
Та все ж, в основному, того дня вітали їх. Розпочав, як годиться, сільський голова Олександр Вусатий, а далі його почин підтримали гості з Кобеляк. Ніна Ясинська навіть вручила для потреб клубу музичний центр. Приїхали до соколян і кобеляцькі артисти. Святкову атмосферу своїми піснями створювали Наталія Вільхова та Віктор Ліщина, лірики додавала Валентина Уткіна. «На ура» сприйняли глядачі й виступ своїх земляків: Анатолія Яковенка, Івана Кацая, Наталії Лопатки, Тетяни Лях, ансамблю «Ворскляночка».
Не забули на святі нікого. Поздоровляли і старих, і малих — і всіх без виключення працівників соціальної сфери, і аграріїв, і старійшин Сокілки Петра Гончара, Таїсу Горбунко, Таїсу Коломацьку, найменшеньких соколяночок Аліну Лях та Валерію Рябуху, багатодітну сім’ю Єрухів.
Концерт тривав більше двох годин. І хоча день видався по-справжньому прохолодним, ніхто в залі не змерз. Соколяни охоче плескали в долоні, сміялися із жартів Олександра Сідаша, танцювали прямо в залі. А по завершенні концерту всі сіли за по-українському щедро накриті столи. І бажали один одному, щоб років через десять приміщення клубу вже не вміщало всіх соколян.

Подобається    0