Килим, витканий Ніною Токовою, подарували королю Швеції

Жінка з Нових Санжар 36 років займається художнім килимарством.  Один з її килимків подарували королю Швеції,  інший купив голова Всеукраїнського об'єднання «Свобода» Олег Тягнибок. Також вона розробляла орнамент для спідниці полтавської  Чураївни Раїси Кириченко.
Щоб дізнатися про таке незвичане мистецтво, як художнє килимарство, ми завітали в гості до самої героїні статті — Ніни Токової. Вона вже чекала гостей, а її дім зустрів журналіста теплим домашнім затишком.
Господиня провела нас до кухні, де на столі уже чекав готовий до перегляду товстий альбомчик з купою ескізів. Жінка розповіла, як почалася її дорога в світ мистецтва.
— Після закінчення 8 класів у школі села Дівоче Поле Кіровоградської області  я думала йти в судову систему. Хотіла навчатися на суддю. Але один хлопець мені підказав, що є художнє училище в Решетилівці, де, зокрема, навчають і художньому килимарству. Я в школі малювала і стінгазети випускала, то вирішила спробувати спочатку варіант з училищем.  Бо малювати мені подобалося і, головне, виходило. Без зайвих зусиль вступила до училища. Та, мабуть,   не стала б тим, ким є тепер, якби не було на початку життєвого шляху її головної натхненниці — заслуженого майстра народної творчості Надії Бабенко. Вона була її класним керівником. Жінка каже:
— Цієї талановитої людини немає з нами вже близько двох років. А тоді, пам’ятаю, як почала навчатися, я дивувалась і захоплювалась нею. Вона сяде і почне малювати ескіз килима. І так у неї те гарно виходило, і правильно, і в кольорі, і з уже продуманими деталями, а до того ж — швидко! Здавалося, той олівець сам малює. Я захоплено спостерігала за нею. І мені так захотілося вміти. Тож, дивлячись на це дійство, і собі теж почала пробувати малювати ескізи.  І… виходило. Звичайно, не так ідеально. Але виходило.
Відучившись в училищі два роки, Ніна Іванівна в 1977 році пішла працювати в тій же Решетилівці на фабрику ім. Клари Цеткін. На той час це була велика фабрика. Тут працювали 300 чоловік плюс «надомниці». Там був надзвичайно широкий спектр вибору народних промислів. І на той час вироби їхньої фабрики возили навіть на численні виставки за кордон. Три місяці пропрацювала на фабриці робітницею. Пізніше — два роки творчим майстром. Потім чотири з половиною роки навчалася у Вижницькому училищі декоративно-прикладного мистецтва.  По закінченні Ніну Токову призначили головним художником-килимарником на тій же фабриці ім. Клари Цеткін.  Вона розробляла не тільки рослинні, але й геометричні орнаменти  для комплектів килимків на дивани, крісла,у машини. Ніна Токова розповідає і цікавий випадок з того відрізку життя:
— Пам’ятаю, як до нас на фабрику приїздила пані Раїса Кириченко. Приїхала з своїм чоловіком на «Волзі». Спеціально для неї я розробляла малюнок на спідницю: на чорному тлі розташовувалося переплетення білих і червоних ниток. Окремо для неї виткали цей оригінальний виріб. Я її бачила і по телевізору в тій спідниці.
Пропрацювавши на фабриці ще декілька років, Ніна Токова переїхала у Нові Санжари, до чоловіка. Говорить, що якби не одруження, то так і лишилася б у Решетилівці. Невдовзі народився син Віталій. Ніна Іванівна пригадує:
— Коли народився син, то було найменше часу на ткання килимків. А коли йому виповнилося років три, почала потрошку, потрошку більше робити килимки.
Зараз майстриня дуже інтенсивно займається творчістю: тільки з’явиться вільна хвилина, так і сідає за станок. Її картини неодноразово виставлялися на мистецьких виставках  Полтави, Києва. А нещодавно побували навіть у Польщі. 
Жінка говорить, що їздить виставляти свої роботи на щорічний  Сорочинський ярмарок. Там люди можуть і помилуватися виробами, і купити.  Ніна Токова каже:
— Одну з моїх робіт оцінив пан Олег Тягнибок. Це був килим «Соняшники». Він йому дуже сподобався. Цю роботу і купив.
Жінка згадує, що полтавська мистецька делегація дарувала її роботу королю Швеції.  Тепер килимок «Полтавські мотиви», напевно, прикрашає собою королівський палац.
У Нових Санжарах жінка практично не виставляє робіт. Більш як за 20 років життя у містечку вона експонувала свої роботи не більше трьох разів. Говорить, тому, що у цьому не дуже зацікавлені люди. Та й робіт її ніхто не купить.
Після розмови про виставки ідемо знайомитися з робочою кімнатою  художниці-килимарниці. Там панує не стереотипно-суцільний творчий безлад, а лад і спокій, творча атмосфера. Жінка сідає за станок, на якому вже витканий фрагмент малюнку. Бере у руки гребінку, щоб підтягувати нитки вовни на станку і розповідає:
— Ця гребінка в мене хтозна відколи. Он навіть зубчик відлетів. Треба б інший, але де його знайти? Хіба доброму столяру показати, то може б і зробив.
Далі ділиться секретами мистецтва:
— Килим зробити — діло довге і кропітке.  Щоб зробити метр квадратний килимка, потрібно сидіти над ним близько місяця по 3-4 години на день. І йде на нього десь півтора кілограми пряжі.
Чому так довго? Майстриня розповідає, що потрібно попередньо намалювати ескіз бажаного для килима малюнку масштабом 1:10. Продумується все у кольорі і в деталях. Потім робиться шаблон у натуральну величину виробу.  До вибраної з ескізу гами кольорів фарбує відповідну кількість ниток з овечої вовни.  Саме фарбування відбувається за допомогою спеціальної фарби. А результат кольору закріплює звичайною оцтовою кислотою, щоб не линяло. Потім засновується ниткою станок і починається робота.
Майстер відмітила, що створений на  такому станку малюнок  виходить двохсторонній. Жінка бере готовий килимок і демонструє, повертаючи малюнок то  однимбоком, то  іншим. Справді, малюнок з обох сторін однаковий(!).
З матеріалами інколи сутужно доводиться: беруть нитки, де прийдеться, бо їх далеко не скрізь продають. Найчастіше нитки купляють у Чернігові.
Раніше Ніна Токова ткала і великі килими розміром два на три метри. А зараз — не більше квадратного метра. Бо великі килими потребують величезної кількості часу. Та й не кожен може дозволити собі їх купити.
За час творчості Ніна Токова намалювала більше ста ескізів узорів для килимків.
Жінка ділиться і планами на майбутнє:
— Хотіла б  зробити ще декілька виставок. Але для цього потрібно близько двадцяти килимів. А щоб їх зробити, необхідні значні витрати  на матеріали. До того ж, потрібно вкласти багато праці і часу на них.
Послідовників такого прекрасно мистецтва в Нових Санжарах, на жаль, немає. Ніна Токова розповіла, що давно мріє про те, щоб навчати цьому мистецтву дітей.   І матеріали знає де брати, і станок зробити нескладно. Є і бажаючі повчитися,  але потрібне приміщення. Прохання  жінки про надання приміщення  постійно відхиляє уже котрий начальник відділу освіти, посилаючись на те, що  жінка не має педагогічної освіти. Майстриня говорить:
— Уже і син виріс, а питання все стоїть на місці. Здавалося, що цього року щось і заворушилося з його вирішенням, але знову затихло. З таким  станом речей скоро і мені не захочеться когось вчити.

Подобається    0