Запитайте в депутата

Прочитала у «Полтавській думці» за 10 листопада статтю президента Полтавського обласного медіа-клубу Людмили Кучеренко «Так за що ж засуджені Чуб і Орлов». Йшлося у ній про двох мешканців смт.Білики, звинувачених у пограбуванні і підпалах. За думкою правозахисників і адвокатів підсудних, хлопці до злочину не причетні, а зробили їх «цапами-відбувайлами» правоохоронні органи. Починається стаття реченням: «У мене склалося таке враження, що Кобеляцький районний суд виконує якусь таємну директиву з наповнення тюрем». Я пропрацювала у правоохоронних органах більше 30 років, тож висловлю свою точку зору. Думаю, що ніякої таємної директиви суд не має і не виконує, хоча насправді наповнення тюрем українцями здійснюють саме суди і не лише Кобеляцький, а усі 666 судів загальної юрисдикції. Справа тут не в таємних директивах, а в іншому. Я вже раніше писала про те, що здійснюється прихований довгостроковий

. Але здійснюється він способом, як зараз говорять, «безструктурного управління», бездирективно. Більшість цього не бачить і не розуміє, навіть серед «еліти». Вимирання людей іде через неможливість отримання медичної допомоги малозабезпеченими, через масові отруєнням людей продуктами і напоями, що продаються у магазинах, споюванням і наркотизацією населення, особливо молоді, і т. п. Усе перераховане народом не помітне, а «зачистка», що здійснюється правоохоронними органами, — на виду, але то вже наслідки дійсно великого плану. От хто-небудь задумувався над тим, чому на боротьбу зі СНІДом, якого ніхто не бачив і від якого у Кобеляках ще ніхто не помер, виділяються мільярдні кошти, а на боротьбу з туберкульозом, яким щодня захворює десяток українців, не виділяють ні копійки, навпаки, скорочують і закривають лікувально-профілактичні заклади. Тож, виходить, так потрібно. Зараз темпи скорочення населення за даними досліджень складають 2 % за 5 років. Далі — порахуйте: за 40 років —16 %, за 200 років — 80 %. При довгостроковому чи «перспективному» плануванні реалізація плану завжди не помітна пересічним. Усе як по Біблії: «і буде один рік як сто років». До речі, легенда про «цапа — відбувайла» також древня, як і число 666. Так що нічого нового я не відкриваю. А поспішати «плановикам» тепер нікуди, це ж не 33-й, коли зганяли зло за невдалу «світову революцію». Цапа-відбувайла і за той період знайшли. Звісно, важко у все повірити, як говорив мені знайомий: не вірю, але все сходиться. От і хрести вже встановили майже в кожному населеному пункту, на в’їзді і виїзді. Приїздив до мене автомобілем один знайомий із Росії і дивувався: у вас що тут, вселенський цвинтар?

Але вернуся до першого речення вище згаданої статті. Дійсно, враження про якусь таємну директиву повинно б з’явитися у кожної тверезо мислячої людини. Намагаючись розібратися у тому, що відбувається, почала і сама цікавитися різними думками і аналізувати та співставляти події і факти. У результаті знайшла цікаві думки дослідників, які стверджують, що насправді, крім задекларованих трьох «гілок влади», існують іще дві влади: ідеологічна і концептуальна. Ці дві влади вищі, значиміші задекларованих у конституції законодавчої, виконавчої і судової. А дійсно, з чогось же ці «гілки» ростуть. Повинен же бути «стовбур і коріння». При СРСР ідеологічна влада була, називалася вона КПРС. І дійсно вона була «над судами» у вигляді бюро райкому і впливала на суддю через його членство у КПРС. Зараз такої влади мовби і немає, але насправді, об’єктивно, вона є, тільки про неї нам не говорять і її ніхто не бачить. Які ж механізми впливу прихованої влади на чиновників? Вони тепер невидимі, це можуть бути, наприклад, гроші, шантаж, тиск, таємні організації чи клуби або просто підсвідомий вплив інформаційного середовища, яке для нас створене. Є ще й влада концептуальна, яка реалізує певну концепцію розвитку. Про неї ми також нічого не знаємо. Ви коли-небудь читали, куди ми йдемо і що будуємо? Є у нас державна концепція? Немає. А так не буває. Значить реалізується якась інша, не задекларована і нам не відома концепція. Може, вона невідома і нашій «еліті», яка «тупо» працює на тих, хто розуміє більше від неї. Багато можна на цю тему розповідати, але зупинюся на тому, чим закінчується вищезгадана стаття Кучеренко. А закінчується вона реченнями: «Мовчать депутати, мовчать партії, які ось-ось прийдуть по ваші голоси, щоб ви обрали їх знову в депутати. Запитайте при зустрічі кожного з них: що ти, кандидате у депутати, зробив, щоб визволити молоде життя з тюрми?..» Від себе додам: а таки дійсно запитайте. Якщо страшно, то запитайте принаймні самі себе перед тим, як голосувати. Виборча кампанія, можна вважати, вже розпочалася. От і 7 листопада роздавали газети з матеріалом, прославляючим діяльність одного із депутатів — ймовірного кандидата. Розписано переконливо, але чому б не запитати: а як ви, шановний депутате, голосували по болючих для нас законах? Це не ви часом голосували за продаж рідної землі, за позбавлення нас пільг, за закриття лікарень і шкіл, про які печетеся? Ніхто не запитає. І в газеті про це не напишуть, хоча це ж так логічно. Дивно, що народ чомусь керується принципом: «а він мені наравиться». Чим і за що «наравиться» — він і сам не знає. Може, депутати, вони ж — майбутні кандидати, навмисне створюють проблеми, які потім успішно вирішують шляхом подачок? До речі, депутат — представник легальної законодавчої влади і повинен не подачки роздавати, а приймати такі закони, щоб люди у подачках не мали потреби, щоб жили достойно. Так що голосуйте, шановні, а депутати потім цілком справедливо скажуть: «Ми плоть от плоти народа». І нічим же і не заперечиш. «Бачили очі…»

У газеті «Персонал плюс» № 42, 2011 р. надрукована стаття під назвою «Пасинки власної держави». У ній автор стверджує, що українців у нашому парламенті близько 20 %. Так от, новий закон про вибори при усіх його недоліках надає вам можливість покращити показник принаймні до 50 %. Для цього мовби і розуму особливого не потрібно. А чи так буде?