Навіть без рук і ніг можна бути щасливим

На відкритому уроці, присвяченому Дню толерантності, учні дивилися відеоматеріали, грали в ігри і вчилися милосердю.
16 листопада у Новосанжарському НВК відбулася відкрита виховна година «Будьмо толерантними», присвячена Міжнародному дню толерантності.
До заходу готувалися заздалегідь. Психолог і соціальний працівник провели чималу роботу: спочатку було проведене анкетування учнів 5–11 класів на тему «Як бути толерантним», результати якого повідомили учителям. З них педагоги дізналися, де діти були більш толерантні, а де потрібно було ще працювати. У кожному класі були проведені свої виховні години з елементами творчості. Діти робили «Дерево толерантності», при цьому описували риси толерантної людини. На іншій стороні містилося реальне ставлення учнів до того чи іншого питання у стосунках з іншими. Звівши одне до одного, стало зрозуміло, де і чому саме потрібно приділяти увагу і виховувати в собі певні риси. Тож після проведених виховних годин у кожному класі виросло таке деревце толерантності.
А 16 листопада о 12:30 розпочався відкритий урок у 7-А класі. Проводила його вчитель Алла Білокінь. Вона знайомила дітей з поняттям, що таке толерантність.
— Толерантність, — говорить Алла Анатоліївна, — це визнання поваги до інших людей, уміння жити з іншими людьми.
Далі для кращого вивчення теми в ігровій формі до дошки вийшли три учні. Їх завданням у конкурсі під назвою «Доторкнись до мене ніжно» було впізнати власного однокласника навпомацки, але не зробити це грубо. Діти обережно «мацали» однокласників. Інші підбадьорювали:
— Та не бійся — дужче торкайся. Щоб упізнав.
Відчувалося, що дітям було незвично, але дуже цікаво, грати на очах у публіки. Із задоволеними і трохи схвильованими лицями, що впізнали однокласників, вони сідали на свої місця. Також, як виявилося, вчителька посадила учнів так, щоб друзі чи подруги сиділи разом. І зовсім не спроста, а для того, щоб учням було гармонійно разом в такий день. І вони могли написати на аркуші паперу, чим вони спільні і чим відмінні з товаришем по парті. Діти швидко впорались із завданням, показуючи цим, що добре знають один одного. І такий невеликий тест довів, що якщо є речі, які поєднують людей дружбою, то з відмінностями вони просто миряться. У цьому і проявляється толерантність у дружбі.
Наступним навчальним моментом був ролик «Тролейбус толерантності». Сюжет його був продемонстрований за допомогою проектора на спеціальній дошці. У ролику було показано, як дівчина сиділа на своєму законному згідно білета місці. Потім її відволікають, забравши її ж річ. Дівчина піднімається, щоб її забрати. Поки дівчина встала з місця, то, скориставшись моментом, його займає інша людина. Дівчина, повертаючись, просить, щоб їй звільнили місце, показує білет… Але його забирають. І дівчатка, очевидно, подруги тієї, що зайняла місце, починають кидатись на пасажирку з кулаками. На її захист підійшов хлопець, який захищав дівчину від ударів своїм тілом. Не бив у відповідь, заспокоював і мирив обидві сторони та зносив удари. На цьому ролик зупиняють. У дітей напружені обличчя — видно, що ролик їх вразив. Алла Анатоліївна підкреслила, що толерантність не повинна бути там, де когось принижують чи ображають — не можна бути байдужим, але не потрібно і опускатися до низького рівня інших.
Алла Білокінь також згадала казку Ганса Крістіана Андерсена «Гидке каченя» і твір Євгена Гребінки «Лебідь і гуси», який продекламувала Валерія Вовк. У них зводилося все до того, що інші принижували і насміхалися з героя казки, який був не таким, як усі.
У такий спосіб торкнулися теми так званої «білої ворони». Алла Анатоліївна говорила, що, як правило, такі люди неординарні і талановиті. Тому потрібно ставитися до них теж з повагою, як і до інших, не принижувати.
Далі вона розповіла, що треба ставитися милосердно до людей з якимись фізичними вадами. І прочитала дивовижну казку про хлопчика, який жив на далекій планеті людей з одним оком. Він же народився з двома очима, бачив усі кольори, на відміну від інших, і відчував себе неповноцінним через це. Та чим більше він підростав, тим більше розумів, що має в чомусь навіть більше, чим інші. Бо все більше жителів планети приходили до нього і запитували, що він бачить і як бачить речі. Коли хлопчик виріс, він став дуже шанованою людиною. Ця казка показала учням: якщо ти відмінний, то від того не гірший. Просто інший. Це потрібно поважати і не потрібно цього боятися.
Прочитавши цю казку, Алла Білокінь сказала:
— У новинах ви могли чути про маленького хлопчика, який народився без двох ручок і однієї ніжки. Йому дали ім’я Івасик. На жаль, батьки відмовилися від сина. Але інші чуйні люди всиновили його. Надіємося, що все у його житті складеться добре, як у людини з зовсім іншої країни, Ніка Вуйчича. Він теж народився без рук і ніг. Але у такій сім’ї, де від нього не відмовилися. Він з’явився на світ у родині проповідника. Ставши дорослим, чоловік проповідує людям віру в Бога, їздить по всьому світу, веде активний спосіб життя і вчить бути щасливими людей, які мають і руки, і ноги.
Вчитель розповідала ще про декількох людей, які, маючи якісь вади чи відмінності, добивалися феноменальних успіхів у тій чи іншій галузі. Чим ще раз показала: люди, які відмінні чимось, часто компенсують це своїми здібностями і не гірші від інших.
У поняття толерантності входить і питання расової дискримінації. Учитель підкреслила, що це стосується не тільки чужоземних країн. На превеликий жаль, і у нас, в Україні, бувають випадки, коли на людей просто за те, що вони іншої раси, нападали і завдавали тілесних ушкоджень. Алла Білокінь зачитує декілька новин, у яких йдеться про такі випадки.
Після цього вчитель просить дітей відповісти: що входить у поняття толерантності і що вони засвоїли для себе. І прохає написати це на виготовлених вручну паперових квітках, які лежать у кожного учня на парті. Першими справляються з завданням дівчатка. Алла Анатоліївна прохає зачитати записане на пелюстках квітки. І лунає то з однієї, то іншої парти, що толерантність — це також «розуміння», «повага», «відкидання черствості та слабкодухості»… Здається, засвоїли. Закінчується урок. Учні розходяться.
Надіємося, що такі уроки толерантності, які проведуть і у інших класах школи, не пройдуть мимо свідомості учнів. І що ці посіяні зернятка проростуть деревом, пустивши глибоке коріння в душах дітей.