Ще раз про міську ялинку

Вирішив, було, не писати більше нічого про нашу міську владу. Навіщо?  Міський голова сказав колись: «Собаки гавкають, а караван іде». Некоректно, правда, сказав, мабуть, когось принизити думав. Насправді ж нікому не дано знати, чим слово може відізватися. Та й караван той може не дійти ні до оазису, ні до пірамід, чи куди він там ще іде.Ну, а щодо влади, то вона саме така, яку ми обрали і на яку заслуговуємо. Змусила мене взятися за перо полемічна стаття про спиляну ялинку. Та й то лише тому, що ситуація з ялинкою в якійсь мірі моделює майбутнє, але вже не з ялинками, а з людьми. Це — свого роду тест, який влада влаштовує для мешканців — ізгоїв поки ще української землі. Здивувала мене і позиція тижневика, який завжди, висвітлюючи проблеми, обурювався пасивністю громадян, а тут начебто висловлює невдоволення їх активністю. Але по суті. По-перше, будь-які дії міської влади повинні чинитися у відповідності до закону, а не «ідучи назустріч побажанням». Люди наші можуть побажати чого завгодно, їх уже настільки, вибачайте, затуркали, що вони перебувають у стані якогось запаморочення свідомості. Крім того, люди усі різні: одні бажають ліків і гречки, інші — горілки, а ще інші — наркотиків. Ну так і що з цього? Правова держава — це коли для пересічного дозволено все, що не заборонено законом, а для чиновника — лише те, що законом дозволено! Так от, вирубка чи випилювання дерев повинні проводитися у відповідності до закону. Закон може захищати навіть дерева, що перебувають у чиїйсь приватній власності. Сподіваюся (може, й даремно), що правоохоронні органи відреагують на скаргу громадянина у відповідності до чинного законодавства, і не буду втомлювати цитуванням законів. Зауважу на інше: ситуація яскраво відображає те, що може відбуватися у кобелячан після передачі багатоквартирних будинків у власність мешканців. Ялинка — це усього лише дерево, але щось подібне може бути і з людьми. Не сподобається хтось із мешканців сусідам, та ще, може, й своєчасно за щось не сплатить — і «ату єго», як співав відомий бард. Люди будуть нічим не захищені від свавілля не лише влади, а й, вибачайте, натовпу, який можна налаштувати на будь-які вчинки. Прикладів з історії безліч і яких завгодно, аж до спалення живих людей на багаттях. Саме до подібного нас, здається, і ведуть. От у статті приводяться слова мешканки про те, що вона сама ялинку садила і сама прохає тепер спиляти. І вважається це вагомим аргументом, мовби, про що мова, все зрозуміло. Може, здивуєтесь, але, на мою думку, це зовсім не аргумент, виходить щось на зразок «я тебе породив, я тебе і вб’ю». Правовою державою при такому підході і не пахне. Ялинки, як і люди, повинні бути захищені законом. Вважаю ситуацію з ялинкою репетицією влади. Проковтнуть пересічні, значить визріли для експерименту і над ними. Якщо хтось вірить байкам влади про те, що їх захистить суд, то поясню, що суд не має права втручатися у прийняті колективні рішення, наприклад, співмешканців будинків, які утворили ОСББ. Один із кобелячан навіть показував мені подібне роз’яснення із дуже високої інстанції. І надійшло воно йому після численних скарг щодо невиконання вже прийнятого судового рішення. А щодо «я тебе породив..», то тут також не все так просто. Якісь неначе сатанинські сили через ЗМІ і до цього поступово привчають. Нас уже зовсім не обурює те, що дитину можна народити на замовлення, можна продати «на органи». Мине не так багато часу, і, чого доброго, почнуть привчати до якихось екзотичних страв. Молодих дівчат давно вже привчили до думки, що аби чогось досягти, потрібно обов’язково стати якоюсь «місс». Ніхто ж не проти дівочої краси, але задайте собі запитання: що програмує у свідомості людини подібний підхід? Звісно, скажете, повагу до себе, мовляв, яка я гарна. А ще до того, що тепер, нарешті, ціну собі знатиму, і друзі її знатимуть, і оточення. Шановні, а що таке ціна? Як навчав класик: ціна — це грошовий вираз вартості… товару. Сподіваюся, зрозуміли? От так і живемо, не усвідомлюючи того, що нас поступово перетворюють з людей у тварин. При тому — нашими ж руками, маніпулюючи свідомістю, бажаннями й інстинктами. Той, хто здійснює реальне управіння, завжди намагається жар чужими руками загрібати. Тобто, нашими. От некоректно таке писати, але: хіба у 33-му хліб забирав Сталін? Почитайте спогади про голодомор, зібрані нашим земляком Голяником, і побачите. Не так все просто, як здається на перший погляд. Наші мізки вже так «промили», що ми ні в чому не бачимо нічого особливого. У цім же таки номері «ЕХО», у редакційній статті, можете знайти сказаному підтвердження. І головна заслуга у цьому належить ЗМІ, про що і пише редактор Ігор Філоненко, закликаючи нас налаштовуватися на позитив. Погоджусь із словами редактора: « … Енергія наших думок і мрій не зникає, вона невідомим науці чином впливає на дійсність». Але яка у нас енергія тих думок і які вони у нас? Думки у кожного різні, плюралізм називається. І толку з таких думок ніякого, приклад цьому — історія з ялинкою. А є народи, в яких думки спрямовані на досягнення якоїсь конкретної мети. Звідсіля і результат. Розвиваючи теорію про енергію думок, висловлю припущення, що якби думки були однакові, то і енергії від таких думок було б більше, а значить — і можливого її впливу на наше буття. А є ще у фізиці і поняття резонансу. Я вже колись писав про те, що влада повинна б об’єднувати людей, налаштовувати їх на досягнення кращого життя. На жаль, такого ми не спостерігаємо. Зокрема, тому, що краще життя для влади і для народу — поняття, як зараз модно говорити, різновекторні. Звідсіля робіть висновок, кому влада слугує. Як мінімум — сама собі, а може і ще комусь, тільки не народу. Що у нашого народу задекларовано такого, що може об’єднувати? Нічого. Приведіть хоча б один приклад об’єднавчих ідей доби «незалежності». Скажете, «Майдан»? Частково згоден, але то є приклад того, як влада може оту енергію звести нанівець, аби тільки її народ не використав на благо. Що нам і продемонстрували, надовго вселивши зневіру до будь-якої боротьби. З приходом минулого Президента до влади вся його діяльність була спрямована на роз’єднання. Починаючи з конфлікту з прем’єром і кінчаючи питаннями мови, Степана Бандери, ідеї примирення. А хтось же наперед знав, що подібні починання можуть працювати лише на роз’єднання. Є, правда, одна «об’єднавча ідея», яка найбільше до душі «нацпатріотам» — це так зване «відродження духовності» у вигляді християнства. Пропагується вона аж до намагань запровадити у школі вивчення Закону Божого. Знаю, багатьом моя точка зору не сподобається, але що вдієш. Плюралізм. А щодо об’єднавчого ефекту християнства, то зводиться він лише до сліпої віри і сліпої покори, зокрема і владі. Та, власне, і Біблія цього не заперечує. Почитайте, а то один з поперед одного побігли молитися, навіть колишні «комуністи», а першоджерел не читають. Є у цієї ідеї ще одне слабке місце: з одного боку Конституція України проголошує свободу совісти і віросповідання, але… з іншого боку — не повинно бути ніякого насильства над людиною у нав’язуванні їй якоїсь віри. Бо це вже посягання на права і свободи громадян, насильство над їх свідомістю. Але вихід же із замкненого кола повинен бути? Давайте дамо нашим обранцям завдання виробити таку собі національну ідею і проголосити, до чого ж ми все таки ідемо і що будуємо.