«Вони люблять, сваряться — усе, як ми, люди»

Фотограф з Дніпропетровська Андрій Олефіров показав новосанжарцям незвичайні миті з життя тварин, птахів та комах.
«Вони… як і ми» — під такою назвою відбулася виставка фотокартин гостя з Дніпропетровська. Вона була представлена 11-го лютого об 11:00 в приміщенні центральної районної бібліотеки Нових Санжар.
Ми зайшли на виставку, коли фотохудожник робив останні приготування до презентації своїх картин. За10 хвилин до прийому гостей додано останні штрихи в оформленні виставки. У залі вже присутні перші відвідувачі, які оглядають прискіпливим оком картини, підходять, роздивляються та посміхаються, дивуючись красі картин. Людей же, як не прикро, не так багато. Та тих, хто прийшов, це не засмучує. Настрій на вищому рівні підтримує музика скрипки Володимира Каплуновського. На кілька хвилин музика затихає, щоб потім знову зазвучати.
Офіційну частину виставки починає вступним словом бібліотекар Тамара Паттієва. Вона розповідає про роботи художника та дякує за візит з Дніпропетровська до нас. І передає слово автору робіт, який скромно розповідає про себе:
— У мене захоплення рибалкою плавно переросло у фотополювання. Займаюся цим видом мистецтва недовго — всього два роки.
Та потрібно одразу зазначити, що автор повідає нам немало цікавого далі. Значно красномовнішим він буде поряд зі своїми роботами. Коротка ж розповідь Андрія Олефірова супроводжується гумором, що викликає щирі посмішки присутніх. А потім — і вдячні оплески гостей.
Виступили також з вітальними словами голова районної ради Володимир Левицький та заступник голови райдержадміністрації Іван Солодовник. Вони висловили захоплення роботами автора. З присутніх також побажав висловитися Володимир Каплуновський, який сказав:
— Цю виставку я б назвав: «Без слів». Кожна фотокартина — це окрема історія, як музична композиція. Під цю ось картину (чоловік показує рукою справа — авт.), я заграв би «Пори року», під цю (повертаючи руку в іншу сторону — авт.) — Вівальді… Вони всі прекрасні і говорять самі за себе.
Після закінчення офіційної частини почалася, мабуть, найцікавіша частина заходу — інтерактивна. Кожен гість, а бажаючих вистачало, міг поспілкуватися з автором робіт. Люди активно підходили, розпитували, лишали свої коментарі і ставили питання автору. Художник, у свою чергу, незмінно з гумором та посмішкою, розповідав усім бажаючим про історії своїх творінь, а також про те, як саме прийшов до фотомистецтва:
— У мене є товариш. Так от, він захопився фотографуванням. Я відверто його не розумів. Він кожен день їздив на болота, щоб сфотографувати чаплю. Сидів в тому болоті, витрачав немало часу. А потім я сам якось побачив метелика і… несподівано погнався за ним, щоб зловити момент на фото. От тоді і «захворів» цим.
Андрій Олефіров говорить, що фотоапарат мав під рукою, бо купив його ще раніше задля того, щоб фотографувати інтер’єри, бо сам є майстром по червоному дереву, чим почав займатися одразу після армії в 1994 році. У свою чергу тому, що є майстром по дереву, то якось і прийшла ідея оформляти свої роботи оригінальним способом — у рамки з червоного дерева. Саме такі незвичайні рамки були присутні на виставці, крім звичних нашому оку.
Продовжуючи тему чапель, Андрій Олефіров говорить, що чаплі, які живуть у болоті, йому не так до смаку, як його товаришу. Тому що вважає, що пташок, які є переважними «героями» його картин, можна знайти скрізь, і вони будуть не менш прекрасні.
— От вийдеш на балкон і вже пташку бачиш. Це може бути і звичайний горобець. І ти вже можеш зловити цікавий момент.
Саме з найцікавіших моментів, зафіксованих на тридцяти фотокартинах, складалася виставка фотохудожника. Автор говорить, що це залишок виставки, яку він попередньо проводив у Дніпропетровську.
Серед цих картин є вище згадані чаплі, яких все-таки «зловив» знайомий на фотоапарат. Момент, коли птаха летить, а потім сідає. Ці два фото, розміщені на основі з червоного дерева, оригінально поєднанні на одному тлі. Чоловік говорить, що така ідея прийшла в голову, коли побачив цю звичайну, на перший погляд, дерев’яну дошку. Автор з гумором знайомить нас з картинами: «Стрекоза на дискотеке» та «Влюбленные стрекозы». Назви фотографій російською, тому що автор віддає перевагу саме цій мові. Слідом за комахами автор коментує картину із двома пташками, яких він бачить як подружню пару:
— Бачите, ось він сидить розслабився, як чоловіки, бува, так відпочивають після роботи, перед телевізором з пивцем. А тут жінка налітає і сварить: «Що, ти знову за своє?!»
І, дійсно, виходить така вдало зловлена житейська ситуація. Автор підкреслює, що недаремно назвав виставку — «Вони… як і ми», бо у птахів і тварин так само є своє життя, свої правила. Вони люблять, сваряться, виживають — усе, як ми, люди.
З чергової фотороботи на нас дивиться сова. Андрій Олефіров розповідає, як вдалося зробити такий знімок:
— Я гнався за нею з фотоапаратом, доки вона не втомилася. Вона мене заганяла, а я її. І тепер мені немовби говорить: «А ку-ку. Ти ще тут?».
Ще автор нас знайомив з таким собі птахою-бражником, який є аналогом маленького колібрі в Україні, який постійно літає і навіть не сідає перепочити. Та на фото здається, що пташка… сідає. Ще одна сфотографована пташка, яку чітко видно, що вона летить, в той самий момент, як все навколо неї розмито. Те, що вона лишається чіткою на розмитому фоні, гарно показує пташку в шаленому русі. Є і ще одна цікава картина під назвою «Хищник ест хищника», де зображена птаха, яка зловила з поверхні річки маленьку щуку і тримає її в дзьобі, щоб з’їсти. Присутні новосанжарці звертають особливу увагу на цю картину. Наталія Науменко говорить:
— І як то Вам вдалося її так зловити? Я бачила цю пташку в нас. Вона у нас зветься синьоводка. Але щоб отак сиділа — не бачила. І в польоті навіть не бачила. Так, мельком бачила, як з води рибу ловила. Але щоб такого — ні.
Автор роботи говорить, що йому пощастило натрапити на два гнізда цих птахів. Тому можна було поспостерігати і пофотографувати довше.
Була тут і пташка біля «світлофора», який насправді виявився просто… частиною вудки.
Є серед виставлених робіт і пейзажі: одразу впадає в око багатьом новосанжарцям річка Ворскла. Дехто перепитує, чи це справді наша річка, нічого не наплутали? Автор підтверджує здогад. І навіть пригадує, що фотографував нашу річку років два тому, 4-го квітня під час весняного розливу. Новосанжарські гості хитають головами та зауважують, що, на жаль, уже нема таких прекрасних розливів річки, як було раніше. Деякі фотокартини передають пейзажі різних місць Полтавщини: Нових Санжар, річки Ворскли, ставка у селі Жуки.
Серед оригінальних фоторобіт є незвичайний «Буратіно», як його зве сам автор. Проводить аналогію з одноіменною казкою, у якій Папа Карло створює з поліна дерев’яного хлопчика. «Ви бачите тут людину?» — запитує він у журналіста. Але журналіст зніяковіло говорить, що не бачить. Здається, видно лише деревину з якимось горбочком, яка сфотографована в різних ракурсах. Але, придивившись уважніше, ми побачили… людське обличчя: маленькі очі, ніс з характерними ніздрями, стиснуті маленькі вуста. Андрій Олефіров підкреслює, що далеко не всі бачать тут людське обличчя:
— Хтось бачить лише, що це вагітна жінка, а хтось — що це просто хвороба, яка характерна деревам, і кажуть, що коли там хтось бачить людину — він теж хворий.
Незвичайний «Буратіно» є частим об’єктом фотокамери. Андрій говорить:
— Цей «чоловік» живе своїм життям. Минають пори року, а з ними міняється сам «Буратіно». Добре, що він знаходиться недалеко, то я часто його навідую і можу його пофотографувати в різні періоди його життя.
Серед робіт «причаїлись» і дві фотокартини з людьми. На одній чоловік перепливає Дніпро човном, при чому в шторм. А на іншій хлопець по-житейському їде на велосипеді з пивом в руках. Ці моменти автор робіт зазняв цілком випадково, але досить вдало.
Ці та інші представлені роботи, як говорить Андрій Олефіров, є результатом удачі, спостережливості та терпіння.
Якщо комусь до смаку припала така краса, то її можна було придбати за цінами, які варіюються від 250 грн. (за фотокартини, які вставлені в стандартні рамки)  до 3000 грн. — за картини, які знаходяться в рамці з червоного дерева, різної складності, оздоблені різними «аксесуарами», наприклад, натуральним сухим осіннім листям, яке доречно вплетене в композицію.
Така висока ціна для пересічного мешканця Нових Санжар стає цілком зрозумілою, якщо врахувати те, що для отримання одного-двох таких оригінальних знімків потрібно зробити близько тисячі кадрів (!). І то, якщо добре пощастить. Плюс — це вклад власних сил, немалих коштів та матеріалів в одну картину. Є ще одна цікава деталь — автор запевняє, що «Фотошопом» (програма для покращення якості фотографій — авт.) не користується. Єдине, що чоловік собі дозволяє, це підвищити їх контрастність. І знімає все практично любительським дзеркальним фотоапаратом.
Автор не зупиняється на досягнутому і планує зробити в майбутньому виставку в Києві. Щоправда, для цього ще потрібно немало попрацювати — це і нові фотознімки, і нові оригінальні фоторамки, які ще потрібно створити власними руками. Та це все планується в майбутньому. А зараз радимо нашим читачам не проґавити момент і прийти помилуватися тими оригінальними картинами, про які ми не розповіли. Виставка у бібліотеці триватиме ще до 8-го березня. Встигнете?