Афганці хочуть встановити у Санжарах пам’ятник БМП

15-го лютого у Новосанжарській райдержадміністрації зібралися воїни-інтернаціоналісти з усього району. Ті, хто воював у Афганістані, та ті, хто виконував військовий обов’язок у інших країнах світу.
Перед початком офіційної частини колишнім воїнам за списком видають по 100 гривень. «Якби по 100 доларів», — сумно жартує хтось із афганців. Чоловіки заходять до актової зали та розсідаються по місцях, очікуючи на прихід керівників району. Доки чекають, звучать пісні про афганську війну, за допомогою проектора демонструють відеоролики про військові дії у Афганістані. Чоловіки згадують кожен свою частину, своїх бойових побратимів і кожен свій рік. Рік, у якому вони ступили на землю Афгану.
— Нас везли, то казали, що будемо служити у Туркменістані, — розповідає один з «афганців», — але самі вертольотчики тільки посміхалися — всі знали, куди нас везуть.
Сидячи у залі, воїни-«афганці» згадували усе, що довелося пережити їм більше двадцяти років тому. Військові операції, постійне відчуття небезпеки і невизначеності. У той час надія була лише на плече товариша та на зброю, яка не повинна була відмовити.
— Знаєш, чому усі сиділи зверху на броні БМП? Тому, що коли знизу міна рвоне, то нагору осколки не достануть. А будеш сидіти усередині, то там і лишишся!
Зараз колишні воїни згадують події війни вже більш спокійно, навіть із гумором. Один з афганців пригадує, що спершу дуже боявся кидати бойову гранату на навчанні.
— А потім їх кидали, як петарди! — посміхається.
На війні вони навчилися ставитися із гумором навіть до того, що несе смерть. Так із пластмасових корпусів італійських мін виходили хороші світильники, а з трасуючих куль — яскравий фейєрверк. Уся несерйозність закінчувалась із початком бойової тривоги. Адже після чергової операції можна було більше ніколи не побачити свого бойового друга. Або не повернутися самому.
Тим часом ведучі з відділу культури почали офіційну частину. Під урочисту музику назвали кількість загиблих у тій неоголошеній війні. За десять років з Афганістану не повернулись 15 тисяч чоловік, з них — 3 тисячі українців. До Новосанжарського району не повернувся Юрій Лобач.
Після вступної частини слово передали представникам влади. Перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Тараненко, голова районної ради Володимир Левицький, селищний голова Андрій Река не лише сказали «афганцям» багато теплих слів, але й вручили почесні грамоти.
Привітав своїх бойових побратимів і голова районної організації воїнів-інтернаціоналістів Михайло Коркішко. А художник-«афганець» Станіслав Вагнер до дня виведення військ з Афганістану намалював картину. На ній усе було, як у ті роки, — довга колона техніки, яку згори прикриває вертоліт. По закінченні усіх виступів афганцям продемонстрували годинний фільм про війну в Афганістані. Вони дивилися, коментували і ділилися спогадами. Коли фільм закінчився, Михайло Коркішко запропонував своїм побратимам обговорити фінансові питання діяльності організації та накреслити плани на майбутнє. Там потрібно встановити пам’ятник на могилі померлого побратима. Тут з’явилася безкоштовна путівка до санаторію у Криму, куди може поїхати хтось із колишніх воїнів. Були у афганців і більш масштабні плани. Наприклад, встановлення у селищі монументу із бойовою машиною піхоти. Коштує така БМП близько 50 тисяч гривень. І керівник районних афганців пообіцяв обговорити питання про виділення таких коштів із районною владою.
Після офіційної частини афганці організованою колоною вирушили до парку Перемоги, щоб покласти квіти до підніжжя пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Дорогою вклонилися і пам’ятнику Слави, до якого також поклали квіти. На тій війні були їхні діди, цієї довелося спробувати їм самим…
Біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам відбувся короткий мітинг, після якого священик отець Олексій освятив прапор новосанжарської організації. Михайло Коркішко пообіцяв зробити копії цього прапора. І в ту сумну мить, коли хтось із побратимів залишатиме цей світ, копію прапора вручатимуть його сім’ї. Так належить за військовою традицією.
Після мітингу «афганці» — хто пішки, хто на автобусі — відправились до медичного центру «Нові Санжари». Там на них чекали солдатська каша і бойові сто грамів. А після цього дружнього застілля на воїнів-інтернаціоналістів очікував концерт дніпропетровського гурту «Восток», який складається із колишніх воїнів-«афганців».