Чи знайдеться «араб»?

У Великодні свята численні телевізійні трансляції на релігійну тематику з Єрусалиму підштовхнули висловити власні думки. Думки з приводу штучно створеної проблеми із передачею в оренду каплиці Всіх Святих, що в Кобеляках.
Так от, на землях Ізраїлю і Палестини, світом визнаних Святою Землею, існує чимало храмів та інших християнських святинь. Одна із найвизначніших — це, безумовно, Храм Гробу Господнього. Розкопки, які ще у 325 році нашої ери проводились за розпорядженням матері знаменитого імператора Костянтина, виявили місце поховання Ісуса і хрест, на якому його розіп’яли. На цьому місці і збудували храм. За більше ніж півтора тисячоліття існування його руйнували противники християнства. А християни знову і знову відбудовували. За нього поклали голови десятки і сотні тисяч хрестоносців і мусульман. Це — окрема грандіозна історія.
Храм Гробу Господнього належить громадам римських католиків, православних греків, вірмен, коптів, сірійців та ефіопів. Сюди йдуть і їдуть християни з усього світу. Йдуть, щоб поклонитися Гробу Господньому. Тут усі рівні, всі однакові, ніхто не тягне ковдру на себе і не сперечається, чия конфесія старіша і чий патріархат вищий. Тут всі є християнами. І навіть страшно подумати, що могло б статися, якби віруючі та їх духовні пастирі почали ділити Гроб Господній. Напевне, християнська віра тоді б уже зникла з лиця Землі.
Є в історії цього храму один надзвичайно цікавий і вельми повчальний факт. Мати імператора Костянтина, Олена, перед початком будівництва храму мала якось узаконити землю під ним, яка їй не належала. Не знаю, з яких причин, але купити її вона не змогла. І тому з власником землі, місцевим арабом, був заключений безстроковий договір оренди. Цей договір діє і до сьогоднішнього дня. А власником землі є нащадок отого стародавнього араба. Він, як до цього  усі його пращури, щодня о восьмій ранку відкриває храм і впускає до нього вірян. А потім о двадцятій годині закриває двері. І так з дня в день, протягом століть і тисячоліть — без збоїв і обмежень.
У кобеляцької каплиці Всіх Святих історія хоча й славна, але, безумовно, менш велика і трагічна, ніж у Храму Гробу Господнього. Чому ж згадую про два різних храми?
Як відомо, кобеляцьку каплицю міська влада благополучно передала районній. Порушивши цим заповіт і задуми Миколи Касьяна, який той храм збудував. Та рішення вже прийнято. І не потрібно бути великим провидцем, щоб здогадатись про недалеку долю каплиці. Швидше за все, з легкої руки районних депутатів вона невдовзі буде передана в оренду громаді Московського патріархату. За гроші чи безкоштовно — то вже інша справа.
І нібито нічого поганого в цьому немає. Ну, не місто буде володіти храмом, не вся його громада… То й що з того, яка різниця? Адже храм залишається християнським і православним. Дуже хочеться, щоб усе так і було. Але коли дивлюся на все те, що нині відбувається в християнському середовищі України, в душу проникає смуток і сумнів у тому, що помиряться між собою брати-християни. Чи знайдеться у нас в Кобеляках отой «араб», який буде щоденно відкривати двері каплиці Всіх Святих і впускати до неї християн, незалежно від їх конфесії?