Директори школи. Погляд через сто років

8-го червня у Новосанжарському НВК урочисто відкрили Дошку директорів. На неї потрапили фото усіх керівників навчального закладу, які працювали у школі протягом століття.

На відкриття дошки запрошують родичів колишніх директорів, їх колег — педагогів, які віддали Новосанжарській школі не один десяток років, та усіх, кому небайдужа історія і сьогодення навчально-виховного комплексу.

Перед відкриттям дошки нинішній директор НВК Микола Решетило розповідає про задум створити такий своєрідний куточок історії, у якому нинішні учні школи могли б дізнатися про колишніх директорів, які керували школою і в дореволюційні часи, і у воєнні роки, і у відбудову. Микола Іванович зазначає, що знайти вичерпну інформацію про абсолютно усіх керівників школи не вдалося. А ту, яку таки знайшли, доводилося збирати буквально по крупицях.

Після вступного слова директора право відкрити дошку надають учням школи. І присутні на відкритті упродовж кільканадцяти хвилин роздивляються портрети людей, які випустили з цієї школи сотні і тисячі новосанжарців. На жаль, жоден із зображених на дошці директорів не дожив до сьогоднішніх днів.

Потім усіх запрошують до кабінету, де розповідають про кожного з директорів Новосанжарської школи. Розпочинають екскурс з історичних глибин. Тобто, з 1905 року. На той час у школі навчались 59 учнів — 51 хлопець та 8 дівчат. Присутнім демонструють фото, датоване 1913 роком. На ньому зображений тогочасний директор школи на прізвище Гей. На жаль, детальної інформації про нього не збереглося. Натомість про Івана Левковича розповідають багато і цікаво. Він був засланий до Нових Санжар за участь у революційних подіях. Потім працював директором школи, був у великій пошані серед комуністів. Навіть у складі делегації Полтавської області був на похороні Леніна. Був знайомим із відомим селекціонером Симиренком, який приїздив до нього у Нові Санжари.

Цікаво розповідають і про передвоєнного директора Івана Чижа. За його керування у школі завжди на перерві грав оркестр, діти співали, танцювали. І сам директор міг приєднатися до танцю.

Потім своїми спогадами про директорів Новосанжарської школи поділилась Лідія Яценко — багаторічний редактор районної газети. Вона розповіла, що училась у іншій  школі — № 2. Але особисто знала дев’ятьох директорів. З кимось — працювала, про когось чула розповіді інших, а з кимось — просто жила по сусідству.

Історичний екскурс продовжився. Один за одним на екрані перед уважними глядачами з’являлися фото повоєнних директорів: Миколи Кирилахи, Кіндрата Крайника, Любові Синицької. За директорства останньої у школі налічувалося вже близько 900 учнів. Діяв літературний гурток, який пізніше дав путівку в життя Герою України Борису Олійнику.

Розповіли присутнім про директора Івана Ткаченка, який у свій час живу у гуртожитку із самим Сухомлинським. Про Андрія Очерідника, який постійно облаштовував школу і просто жив нею. Про нього говорили, що він згорів на роботі. І це насправді не було перебільшенням.

До 1982 року школу очолював Василь Тищенко, а з 1982 по 1989 — Сергій Прокопенко. Цих директорів застала значна частина із присутніх у класі, тому поділитися спогадами про них і розповісти було що.
Так присутній на відкритті заступник голови райдержадміністрації Іван Солодовник розповів, що закінчив Нехворощанську школу. Але працювати педагогом прийшов у Нові Санжари. І першим наставником його був саме Сергій Прокопенко.

Заступник голови районної ради Микола Перерва також міг розповісти про ті часи. З тією поправкою, що він тоді був не педагогом, а учнем.

— Я є випускником Новосанжарської школи. І можу з певністю сказати, що вона була раніше і зараз є однією з найкращих шкіл не лише у області, але й в усій Україні! — переконано заявив Микола Степанович.

Селищний голова Андрій Река, який у Новосанжарській школі не навчався і не викладав, усе ж таки мав що сказати.

— Ось у нас тут сидить начальник відділу освіти, який родом з Чутового (вказує на Юрія Зінченка — авт.). Я там теж колись працював. То можу сказати: ще 100 років треба працювати Чутовому, щоб наздогнати Нові Санжари! — посміхнувся мер.

Нарешті хронограф зупинився на позначці «Рік 1989». Саме тоді Новосанжарську школу очолив Микола Решетило, який уже 23 роки продовжує працювати на посаді директора Новосанжарського НВК. За цей період у школі побудували новий корпус. І зараз навчально-виховний комплекс — це близько 1400 учнів, 100 педагогів та працівників школи. Таким величезним механізмом, напевно, дуже важко керувати.
Саме про це Миколу Решетила запитав один із учнів молодших класів школи.

— Важко було працювати після таких видатних попередників. Я постійно думав, чи відповідаю я їхньому рівню, — зізнався Микола Іванович. — А легко було працювати тим, що школа мала досвід, традиції та ім’я!

Зустріч тривала кілька годин. На її завершення ініціатори створення Дошки директорів залишили у класі їх родичів, аби поспілкуватися з ними та дізнатися більше про людей, які у різний час очолювали новосанжарську школу. А потім додати невідомі раніше факти до вже зібраної інформації. У тому, що для родичів колишніх директорів відкриття цієї дошки було важливою і хвилюючою подією, сумніватися не доводилося. У цьому лише зайве переконав виступ Надії Прокопенко — доньки передостаннього директора школи. Жінка зі сльозами на очах дякувала організаторам за запрошення. І прохала не зупинятися, а продовжувати збирати історичні відомості не лише про колишніх директорів, але й взагалі  про працівників освіти, які роки свого життя віддали вихованню дітей.