Чужому вчились, але свого не цураємось
Як приємно, коли твої мрії збуваються. Мені давно хотілося подивитися, як живе пересічний громадянин у Європі, а особливо у Німеччині. Звичайна туристична поїздка не дає змоги цього зробити. Під час неї ми, зазвичай, оглядаємо історичні місця, але не спілкуємось з людьми.
Полтавська дорадча служба — це організація, яка дійсно відповідає своїй назві. Вона проводить семінари, дні поля, допомагає посівним матеріалом. Я 2 роки співпрацюю з нею по картоплі і завжди отримував повну, точну інформацію, мав можливість познайомитися із фахівцями, досвідом кращих господарств області. І коли отримав запрошення німецьких колег, радості не було меж. Подарунком став дозвіл взяти з собою дружину. Адже наше господарство має назву ф/г «Династія». Це колектив від прадіда до правнуків.
Польща — це пісок, глина і камінці
Польська земля — це пісок, глина та камінці. Ділянки поділені на 2-3 гектари і це не дає змоги працювати великогабаритною технікою та інтенсивно розвиватися. Тому техніка у дворах «міні» і стара — 60-70-х років випуску. Фермери об’єднуються в кооперативи для роботи та здачі продукції. Польські закони заохочують селян до боротьби з бур’янами матеріально, тому все обкошене, чисте і це дуже красиво виглядає. До кожного двору прокладені доріжки, садиби потопають у зелені декоративних хвойних дерев.
Дороги в Євросоюз починаються вже з Лубен. Наша поїздка була спланована таким чином, щоб за 12 днів відвідати 7 країн. Нам представили господарства, які обробляють 30, 100 та 600 га, показали заводи з виробництва сільськогосподарської техніки, запросили на День поля та організували екскурсії по містах. Та встаючи о 6-ій ранку, ми ледве вкладалися у графік.
Згадалося прислів’я: «З ким поведешся, того й наберешся». Південно-східна частина Польщі межує з Україною та Словаччиною, тому тут дороги вузенькі та полатані. Західна частина — з Німеччиною, тут поступово відчувається дихання арійської порядності, зібраності, чітко вирізняється якість інфраструктури. Дороги платні, скрізь великі транспортні розв’язки. Що цікаво, шляхи, при можливості, обходять населені пункти, а в селах дорога відгороджена 4-метровим парканом із шумопоглинаючого матеріалу. У Польщі та Німеччині біля полів зроблені водостоки, дренажні системи та капітальні бетонні водозбірники. Це регулює кількість опадів.
На джипах німці не гасають
Перше місто Німеччини — Дрезден, підтвердило мої сподівання. Чистота ідеальна, бруківка вкладена давно, будинки 50-60-х років, історичні будівлі, відреставровані з місцевого пісчаника, з часом темніють до чорно-коричневого кольору, а великий вміст марганцю та заліза дає на кожному камені свій відтінок. Все це надає місту колориту історичної давності. Двоярусні міські автобуси обладнані навушниками і при бажанні, вибравши мову кнопкою, слухаєш розповідь про місто. Але чогось не вистачало. З часом зрозумів чого. Немає шикарних джипів, дорогих бутиків, галасливих дискотек. Є дуже регулярний міський транспорт, метро, трамваї, автобуси, таксі і багато, дуже багато велосипедистів. О 7-ій ранку, а в Європі час раніший (на 1 год.), молодь рухається на велосипедах по червоних доріжках, хто пішки, з рюкзаком, усі веселі, привітні, поспішають у справах.
У Вітенберг нас запросив місцевий фермер, який на площі у 30 гектарів і не ріллі чи землі, а гранітному порошку з камінцями вирощує полуницю, смородину, черешні, яблуні, груші та сливи. Скрізь крапельне зрошення. Вода подається зі свердловини 35 м, її кількість регулюється комп’ютером. За споживанням води ведуть контроль державні служби. За неї потрібно платити. Полуниця дає врожаї до 15 тонн з гектара. Але спосіб її вирощування дещо дивний. У Голландії закупляють мішки з компостом, в них саджають розсаду, ставлять крапельне зрошення. Один сезон вона розвивається надворі, на другий заноситься під плівку і росте на стелажах, тому збирається чистою і на смак дуже солодка. Той товар, що не продався, переробляється тут же на вино, лікери, джеми, соки, мармелад та навіть горілку. Все продається у власному магазині. Використаний компост розкидають у саду під дерева. Між ними сіють траву, потім скошують и розкидають (це слугує додатковим добривом). Деякі ділянки дозволяють висаджувати полуницю прямо в землю. Потужні холодильники зі спеціальним обладнанням можуть зберігати 200 тонн фруктів протягом року, при цьому не використовуються консерванти.
День поля в Бернбурзі почався з притаманного цій зоні дощу, який майже весь день не припинявся. Це свого роду виставка на площі 10 га з посівами різних культур. Спеціально викопані рови зроблені так, щоб можна було спуститися і в розрізі оглянути розвиток кореневої системи при використанні стимуляторів росту, мікродобрив, інокулянтів. Структура місцевого ґрунту дозволила продемонструвати ґрунтообробну техніку навіть під час опадів. Виявляється, ексклюзивних дистриб’юторів з насіння та засобів захисту рослин лише 3-4, а в Україні їх десятки! Приємно було побачити українські фірми, зокрема, «Соєвий вік» з Кіровограду.
Вступ до Євросоюзу порадував більше міських жителів, а дрібні фермери не можуть інтенсивно розвиватися. От, наприклад: фермер має 100 га ріллі та 75 голів ВРХ. Чоловік вирощує зерно та кормові культури, які повністю ідуть на корм худобі. Дружина купує у чоловіка молоко (по 3 грн. 10 коп.) та переробляє на йогурти, сметану, морозиво і особливо смачну сироватку, в якій присутні фруктові добавки. Три роки в господарстві весь прибуток іде на погашення кредиту на молочно-переробне обладнання. Кредит під 3-5 відсотків не важкий, але велика орендна плата — 400-1000 Є за 1 Га. Податки та соціальні відрахування забирають більшу частину прибутку.
За день до від’їзду в нашому районі пройшов шалений град. Нас цікавило, як відшкодовуються стихійні лиха у Німеччині, Данії, Швеції. Посіви страхуються, але треба, як і в нас, чітко врахувати всі деталі. Як і всюди, страхові компанії не дуже хочуть роздавати гроші.
Майже скрізь можна почути рідну мову. Агроном з Сибіру, дівчата з Саратова збирають полуниці, у їдальні кухар з Житомирщини.
Податки — високі, але їх не крадуть
Данія знаходиться на 410 островах, з’єднаних чудовими дорогами, мостами, по яких їздять таксі марки «Мерседес» і дуже багато велосипедистів. Місцеві жартують, що їхні діти вже народжуються на велосипеді та в чоботах. У Данії та Швеції є прокат веломашин. Платиш 25 крон застави і катайся, оренда цього транспортного засобу безкоштовна. Іноземці, навіть нелегали, одержують субсидію, доки не працевлаштуються. Такі умови приваблюють емігрантів, тому тут дуже багато сомалійців і китайців.
Майже всю поїздку нас супроводжували дощі, їх дуже хотілося привезти додому. Пшениця, всюди у тих місцях, де ми побували, у відмінному стані, крім півдня Польщі. Німці планують одержати 75 центнерів з гектара, шведи 60 на півдні. Рапс у гарному стані, ячмінь, жито та буряк ростуть як на дріжджах. А от кукурудза жовтіє навіть у Білорусії, бо не вистачає тепла. Вся білоруська земля так замочена, що вода стоїть у міжряддях, а фермери полють та вносять гербіциди. Вся рослинність відстає від нас майже на місяць за рахунок дощів та кліматичних зон.
У Євросоюзі розроблена програма енергетичної безпеки. Приватні фірми одержують дотації на установку вітряків, сонячних батарей та біогазових установок. Кукурудзу косять на силос і йде на біогаз. Фермери ставлять вітряки та сонячні батареї для власних потреб, а лишки енергії продають.
Цікавим здалося нам господарство Отто Ларса з Швеції. Увесь Стокгольм розташований на каменях, а це господарство за 10 кілометрів від міста. Найбільша товщина ґрунту 50 см, а місцями камінь виходить на поверхню. Обробляти можна тільки дисковими та пружинними знаряддями. Отто об’єднав 3 господарства і має 633 Га. Ларс — фермер у п’ятому поколінні. За цей час збудували дороги до всіх полів. У рік має прибутку 1 мільйон гривень, але 60 відсотків іде на податки, 150 Га займає екологічне землеробство, тут урожаї на 30 відсотків менші, та ціна вдвічі вища.
Ціна на пшеницю у цьому році вже відома — 2000 гривень, хоча вона ще й не наливалась; рапс по 4200 гривень. На кожен гектар Євросоюз дає дотацію 2200 крон і одержує її той, хто вирощує. Оренда одного гектара 2500 крон. Земля продається і купується, але гектар коштує до 10000 євро. За підтримання неугідь у належному стані Євросоюз доплачує по 200 євро за гектар. Ларс на неугіддях вирощує корів м’ясної породи. На питання: «А де ваші відеокамери, сторожі та огорожі?», не знав що й відповісти. У них же не крадуть. Не крадуть і чиновники з бюджету. Ларс був у нас на Херсонщині, бачив наші святкування, джипи, котеджі під містами і вважає нас дуже заможним народом.
Від Польщі до Прибалтики ми не зустріли жодного поліцейського, скрізь ведеться відеоспостереження, тому їздити дуже безпечно.
Білоруси трудяться і розвиваються
Враження про Білорусію дещо інші. Але теж гарні. Сільське господарство працює, в містах іде розбудова, дороги розширюються. «Ми побували на заводі «Бобруйськагромаш». Він працює на повну потужність, випускає техніку для внесення рідких органічних та мінеральних добрив для вирощування картоплі, причіпи. Нам продемонстрували 8 агрегатів для заготівлі і консервації сіна.
Завод «Гомельсільмаш» зустрів нас широкими обіймами. Ми побачили конвеєр зі збору комбайнів. Протягом усієї комплектації з машиною їде паспорт і кожен там робить свою відмітку. Документ зберігається 5 років і кожна рекламація знайде свого майстра. Перше покарання — рубльом, друге — звільненням, а роботою тут дорожать. Завод пройшов глобальну модернізацію і нарощує темпи виробництва. Кожен рік у розвиток вкладається 30 мільйонів євро. Комбайн «Полессе» випускається в 5 моделях зернової групи і 4 силосних. Експортують техніку у 23 країни. В Аргентину комплектують американськими двигунами та електронікою, у європейські країни — «Mersedes», та «Boch», а в Росію «ЯМЗ». Казахи замовили комбайни бірюзового кольору. Новий цех з фарбування на 80 відсотків комп’ютеризований. Роботи, за новою технологією, фарбують сухою порошковою фарбою, потім запікають. Завод розташований на площі у 200 Га, тому все побачити неможливо. Техніка ще не зовсім досконала, але 150 інженерів постійно працюють, змінено ходову, гідравліку і деякі проблемні місця. Тобто — розвиток є.
Хочеться вірити, що наші діти житимуть у комфортабельних будинках, працюватимуть на досконалій сучасній техніці, їстимуть екологічно чисті продукти, будуть здорові, а всі негаразди відійдуть в історію.