Мовний умовний бар’єр

Нині, напевне, лише лінивий не обговорює одіозний законопроект про підтримку регіональних мов. Він вже отримав неофіційну назву «Закон про запровадження другої державної мови». Якої? Звичайно ж, російської. До речі, саме у цьому сенс скандального законопроекту бачать навіть прихильники російської, як другої (читай — першої та єдиної) російської мови. Цікаво, що при цьому ніхто з них, цих апологетів «язика» не утруднює себе прикладами справжніх утисків російської.

Автор цієї статті з десяток років тому мав розмову з однією російськомовною кобелячанкою, яка дійсно поскаржилась на дискримінацію в мовному питанні. Жінка працювала в тоді ще «райвно». Почав розпитувати в чому ж вона зазнає утисків та дискримінації. Виявилось, що її не звільняють з роботи, не зменшують зарплату, не насміхаються і не глузують з неї. Їй просто незручно і важко заповнювати офіційні документи українською мовою. А перевчитись через вік їй вже складно. У кінці-кінців вона таки звільнилась з роботи. За моє життя це перший, єдиний і найбільш «жорстокий» приклад дискримінації російськомовних у Кобеляках. У задачі питається: «Так навіщо все це? Навіщо той закон? Навіщо голодування в знак протесту? І навпаки — акції на підтримку «язика»?»

Ще цікавіше було послухати думку з даного приводу підданих інших — російськомовних — держав. Запитання це задав трьом різним людям. Перші двоє живуть у Красноярську. Але збираються доживати віку в українській Ялті. Один — колишній бандит, другий — діючий бізнесмен. Обидва, не змовляючись, сказали: «Да ви, что, хахли, сдурєлі? Только мова!» Колишній бандит, до речі, активно її вивчає. Бо знайшов свої корені в Житомирщині.

Третій співрозмовник був білорусом. Він теж має досить категоричну точку зору. Вважає, що в Україні державною має бути виключно одна — українська мова. І з жалем говорить, що в його рідній Білорусі рідна мова вже вмерла. Нею говорять лише диктори «в телевізорі» і «бацька» під час офіційних виступів. Всі інші давно стали російськомовними. Білорус буквально просив: «Сохраніть свою мову. Вона ж така гарная».

Так навіщо ж все оце? Як на мене, так відповідь очевидна. По-перше, депутатам від Партії Регіонів більше нічого сказати своїм виборцям. Інші свої передвиборчі обіцянки вони просто не в змозі виконати. Як же їх виконаєш, коли ще стільки накрасти можна. А «язик»? З нього ж комерційного зиску для себе ніякого. Тому його й підтримати можна.

Друга складова ще більш глибинна і древня, як історія людства. Умовний мовний бар’єр знову розділив українців. Замість того, щоб чубити своїх експлуататорів, вони чубляться між собою.