«Я не можу вас бачити. Але я вам вдячна!»

На 90-річчя мешканці Нових Санжар Ганні Стеблянко подарували квіти та продуктовий набір.

Вранці 31-го липня автівка територіального центру прямує на Зарічку. За кермом — директор центру Петро Керчатий. Він їде, щоб привітати з 90-річчям новосанжарку Ганну Стеблянко. Везе їй букет квітів та пакет із продуктовим набором.

Автомобіль гальмує біля старого штахетного паркану. Фірточки немає. На маленькому городі просто біля паркану посаджена картопля. Доріжка веде до старенького будинку. Частина цегли, якою хтозна скільки років тому обіклали глиняну хату, відвалилася.

У веранді гостей зустрічає соціальний працівник, яка обслуговує господарку. Запрошує заходити.

Ганна Стеблянко сидить на ліжкові. Чує незнайомі голоси і питає:

— Хто тут?

Коли прибулі називаються, вітається. І швидко говорить речитативом.

— Я у голод пухла і липову кору їла. У війну була у Чехословакії поранена. Мені всі внутренності вирізали. Я виконувала команди командіра, ішла уперед за Родіну і за Сталіна! Здоров’я у мене вже нема, практично не вставала. Оце потроху починаю розходжуватися.

Петро Керчатий вручає жінці квіти та набір. Бажає здоров’я і довгих років життя. Та вдячно киває головою.

— Я не можу вас бачити. Але я вам вдячна! Мені на очах у Києві операції робили. Взяли 7 тисяч, а я нічого не бачу. Вам спасибі, що приїхали. Ви ж мене і поховайте, як прийде час. Бо більше нікому…

Від розмов про смерть Ганна Іванівна повертається до цілком житейських проблем. Прохає, щоб прислали працівника із центру зайнятості, щоб пообчухрував цеглу, що відвалилася від стінки. А ще скаржиться, що має холодильник, який не працює ось вже два роки.

— Суп за день скисає. То я їм кислий, — говорить жінка і починає плакати.

Петро Керчатий обіцяє з ремонтом холодильника допомогти. І справді, щойно повертається до територіального центру, зустрічається із головою ради ветеранів селища Євгеном Гладуном. Той обіцяє незабаром з’їздити до старенької разом із майстром і спробувати полагодити бувалий у бувальцях холодильник.

— Їй би ще хату поремонтувати, бо валиться ж, — говорить Євген Гладун. І обіцяє підняти питання ремонту на президії ради ветеранів.