«Команди не було!», або Як ДАІ бігало від «Свободи»

Звичайна поїздка на святкування до Києва перетворилася на протистояння з інспекторами ДАІ. «Даїшники» не пустили мікроавтобуси із «свободівцями» на Київ, а ті у відповідь на годину перекрили трасу.

Що може бути незвичайного у поїздці до Києва? Поїздці на святкування. Так, можливо не вся Україна відзначає 14-те жовтня як день створення Української Повстанської Армії. Але для українських націоналістів це одне із найбільших свят. Тим більше, цього року виповнювалося 70 років від дня створення УПА. Тому в Києві очікувався багатотисячний марш та рок-концерт.

Поїхати на нього зібралася і делегація з Полтавської області. Основу склали прихильники та активісти ВО «Свобода». Представники обласного штабу цієї політичної сили заздалегідь домовилися із полтавськими перевізниками про оренду чотирьох великих автобусів, на яких націоналісти планували доїхати до Києва. Але у переддень виїзду перевізники раптово відмовилися везти «свободівців» до Києва. Хоча договори між ними і обласним штабом були вже укладені. Як пояснили самі перевізники у неофіційній розмові, їм особисто зателефонував начальник ДАІ в Полтавській області і погрожував, що забере в них ліцензії, якщо ті повезуть «свободівців» до Києва.

Оскільки відмовлятися від наміру поїхати на марш УПА полтавчани не збиралися, довелося у спішному порядку домовлятися із «маленькими» перевізниками — власниками невеликих п’ятнадцятимісних маршуток. Ті погоджувались везти до Києва кого завгодно — аби лише платили гроші.

О дванадцятій ночі сім маршруток прийняли на борт пасажирів та вирушили із Полтави у напрямку Києва. Щоправда, виїзду передувала коротка розмова про те, як не напоротися на пости ДАІ. Адже, за інформацією водіїв, цієї ночі інспектори спати явно не планували і чергували на усіх виїздах із Полтавської області у київському напрямку. Та більшість вирішила, що інформація про кількість постів явно перебільшена і проїхати буде нескладно. Дуже скоро всі зрозуміли, що недооцінювали пильність працівників ДАІ.

У селі Супрунівка, неподалік Полтави, наш мікроавтобус зупинив наряд дорожньо-патрульної служби. Дві машини, шість інспекторів. Повна бойова готовність. Ще подумалось: година ночі, а вони не сплять. Пильнують.

Інспектори виявились дуже пильними. Вони півгодини розмовляли про щось із водієм. А потім склали на нього протокол на 450 гривень за тріщину у лобовому склі. І порадили повертатись назад до Полтави. Інакше змушені будуть забрати мікроавтобус на штрафмайданчик. Здавалося б, слушна вимога. Хоча з іншого боку чомусь здається, що із цією тріщиною у склі водій їздив не тиждень і не два. І ніхто його не штрафував і маршрутки не забирав. Аж поки пасажирами не виявилися «свободівці».

Така ж сумна доля спіткала і водіїв наступних чотирьох маршруток. Їх зупиняли, знаходили якусь зачіпку, складали протокол і завертали назад до Полтави. Причини знаходили нібито законні, але при цьому, один з інспекторів пояснив керівнику групи суто по-людськи:

— Ми вас не можемо пропустити! У нас наказ такий. Проїдете ви тут, вас далі зупинять! Не хочуть, щоб ви до Києва доїхали.

Маршрутчики, налякані такою зустріччю з боку інспекторів, їхати далі навідріз відмовилися. Висадили людей на узбіччі траси і повернулися назад до міста. У цей час до групи приєднався кандидат у народні депутати від «Свободи» Юрій Бублик. Він разом із своїм братом віз на Київ делегацію з села Ковалівка. Їх мікроавтобус також зупинили даїшники. Але на місці спереду сидів юрист, тому залякати водія не вдалося і завернути цей транспортний засіб працівники ДАІ не змогли. Дізнавшись, що усіх перевізників залякали і відправили назад до Полтави, Юрій Бублик запропонував групою пройти до місця, де стояли інспектори, і переконати їх, щоб вони пропустили полтавську делегацію. За хвилину сотня прихильників «Свободи» вирушила узбіччям до місця чергування наряду ДАІ. Але ті, помітивши наближення колони, швидко від’їхали метрів на 200 вперед. Коли свободівці знову скоротили відстань, машини інспекторів знову переїхали на інше місце. Розмовляти із націоналістами працівники ДАІ явно не збиралися.

Тоді керівники групи вирішили привернути увагу до себе іншим чином. Якщо на Київ свободівців не пускали і проводити перемовини із ними не хотіли, тоді вони вирішили вчинити так, щоб міліція сама захотіла вийти на контакт. Активісти знайшли пішохідний перехід через трасу і почали ходити ним через дорогу, утворивши таку собі живу змію, частина якої постійно знаходилась на переході. Оскільки рух вночі був не дуже жвавим, то за десять хвилин зібралось усього п’ять-десять автівок. Після такої десятихвилинної демонстрації своїх можливостей свободівці відкрили рух і пропустили автомобілі.Багато водіїв вдячно сигналили і вигукували слова підтримки на адресу активістів.

За п’ять хвилин на трасі з’явилися кілька машин з міліціонерами. Але не співробітниками ДАІ, а працівниками Полтавського райвідділу. Вони спробували переконати активістів не перекривати дорогу. І пояснили, що нічого не знають про прямий чи непрямий наказ  не пропускати представників «Свободи» на Київ.

Послухавши міліціонерів і зрозумівши, що результату від розмов не буде, «свободівці» знову пішли пішохідним переходом. І цього разу перекрили рух приблизно на годину. Оскільки була вже четверта ранку, рух був більш жвавим. І досить швидко по обох боках від живого ланцюга утворились довжелезні колони автомобілів — фур, автобусів, легковиків. Перед самим переходом зупинився навіть жовтий лімузин «Хаммер», який їхав у напрямку Києва. Водії більшості автомобілів, вислухавши пояснення «свободівців», до вимушеної зупинки ставилися із розумінням. Деякі підтримували своєрідний протест націоналістів.

— Юлі — волю! — закричав один із далекобійників з вікна свого «Ману».

Після годинного блокування біля колони автомобілів з’явилась легкова машина, з якої вилізли два високих чоловіки у цивільному одязі. Один із них представився працівником управління ДАІ в Полтавській області. Він розпочав своєрідні перемовини із Юрієм Бубликом. І одразу запевнив — ніякого наказу про затримання автобусів зі «свободівцями» не було.

— Да не было никакого приказа! Просто у ваших водителей не было разрешения на езду в ночное время — с 22:00 до 6:00. После шести — пусть едут куда угодно!

— Так автобусів уже немає! — резонно зауважив Юрій Бублик. — Ваші люди на них поскладали протоколи і водії повернулись до Полтави. І чому ж ваше правило щодо їзди у нічний час стосується тільки автобусів «Свободи»? У інший час з інших приводів нікого вночі не зупиняють!

Та представник УДАІ наполягав: ніякого наказу з Києва не було. А пункт щодо дозволу на нічну їзду є у відповідному кодексі. І цей кодекс мають зараз привезти. Крім цього, він зауважив, що автобуси, які рухаються вночі, мають бути обладнані проблисковими маячками. А у полтавських перевізників їх не було.
— Чому ж тоді оці автобуси їдуть уночі — і без усіляких маячків?! — запитала одна з активісток «Свободи», вказуючи на автобуси, які стояли у довжелезному ряді машин. На жодному з них не було проблискового маячка. І працівники ДАІ їх не зупиняли.

Після кількахвилинної розмови представник управління ДАІ зрозумів, що їхати далі «свободівцям» просто ні на чому. І люб’язно запропонував їм знайти автобус, який перевіз би їх на Київський вокзал міста Полтава. Звідтіля бажаючі могли вирушити на Київ потягом.

Автобус, обіцяний представником ДАІ, приїхав приблизно за годину. Це був старенький, бувалий у бувальцях «ЛАЗ». Доки він приїхав, мікроавтобус з Ковалівки, на якому приїхали односельці Юрія Бублика, устиг зробити на вокзал дві ходки. Решту забрав «ЛАЗ». Щоб устигнути на найближчий поїзд до Києва — о 5:26, йому потрібно було доїхати до вокзалу за двадцять хвилин. Але дорогою «ЛАЗ» двічі ставав — спочатку щось закипіло у радіаторі і водій бігав кудись із каністрою по воду. Потім автобус заглох і дядько ще хвилин п’ять його прогрівав. Потім нарешті старе дитя львівського автопрому рушило з місця і поїхало у бік Полтави. Дорогою водій весь час озирався назад.

— За нами машина міліції їде! Може, вас десь перед вокзалом висадити, щоб не перехопили?! — турбувався він. Потім на одному з перехресть чоловік пригальмував на «жовтий» сигнал світлофору, а потім раптово дав газу. Автобус якраз проскочив до «червоного», а машина міліції зупинилася, як і належить за правилами. Старенький «ЛАЗ» розвинув неймовірну для себе швидкість і хвилин за п’ять домчав нас до вокзалу. Машина міліції десь безнадійно відстала. На перший поїзд ми спізнилися, але купили квитки на наступний. Біля кас стояли кілька працівників міліції, але ніяких перешкод «свободівцям» вони не чинили.

— ДАІ свою роботу зробило! — пояснив один із прихильників «Свободи». — Вони відзвітують у Київ, що зупинили п’ять автобусів із націоналістами і не пустили їх далі.

Абсолютна більшість «свободівців» була переконана: відповідний наказ із Києва був. І надійшов він не тільки у Полтаву, а по всіх областях. 13-го жовтня на «Українській правді» писали про те, що відмовляються везти націоналістів до Києва перевізники на Сумщині, Львівщині та в інших регіонах країни. Усе це — після відповідної розмови з представниками ДАІ. Цікаво, чого боялася влада країни? А немає сумніву, що наказ надходив саме «з гори» (з найвищої «гори» — авт.). Адже свято у Києві носило цілком мирний характер. Та й їхали до столиці (принаймні, у складі полтавської делегації) не молодики із битами та у спортивних костюмах, а студенти і школярі, літні люди та навіть жінки з дітьми. Невже влада боялася цих людей тільки тому, що усі вони були прихильниками конкретної політичної сили — партії «Свобода»? Чи вони просто хотіли захистити киян від небажаних гостей, щоб не зіпсувати їм свято?

Так чи інакше, а більшість полтавчан у Київ таки доїхали. Два мікроавтобуси таки проминули міліцейські кордони і благополучно дісталися столиці.

— До самого Києва нас більше не зупиняли, а столичні даїшники виявилися дуже чемними, ввічливими і навіть допомогли знайти стоянку, — розповів потім Юрій Бублик.

Частина бажаючих потрапити на марш УПА дісталися Києва поїздами. І до початку урочистостей усі вже були на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченко. Невідомо, кого чи чого боялася влада, але вели себе «свободівці» у Києві цілком мирно. Бійок ні з ким не влаштовували, на провокації (а такі були) не реагували. Пройшли маршем від пам’ятника Шевченка до Михайлівської площі, де потім відбувся рок-концерт за участю відомих українських гуртів.

Так, можливо деяких киян шокував вигляд кількатисячної колони, з якої долинали вигуки «Слава Україні! — Героям слава! Слава нації! — Смерть ворогам!». Можливо, декого непокоїло голосне скандування: «Зека — геть!» та «Банду — геть!». Але що є поганого у тому, коли «свободівці» протестують проти бандитів? Чого боятися владі? Нічого. Якщо у цю саму владу раптом не потрапили бандити.

Окремо про кількість тих, хто прибув 14-го жовтня до Києва, аби відзначити 70-ту річницю створення УПА. Деякі наші колеги з різних засобів масової інформації називали досить скромні цифри щодо кількості учасників маршу. Одні говорили, що «свободівців» та інших націоналістів було не більше п’яти тисяч, інші навіть схилялися, що не більше трьох. На офіційному сайті ВО «Свобода» назвали цифру у понад тридцять тисяч. І остання цифра чомусь видається більш правдивою. Оскільки люди, які приїхали на марш з усієї України, заповнили не лише площу перед пам’ятником Шевченка, але і значну частину вулиці перед університетом, який носить ім’я поета. А колона, яка рухалася до Михайлівської площі, розтягнулася більше ніж на кілометр. Полтавська делегація йшла всередині колони і роздивитися її кінець і початок було практично неможливо. Хто знає, можливо, працівники деяких ЗМІ бачили якийсь інший марш, у якому дійсно було кілька тисяч учасників. Утім, більшість журналістів (як і працівників ДАІ) — люди залежні. Тому часто бачать лише те, що їм ТРЕБА бачити.

Марш УПА і наступний концерт минули без надзвичайних подій. А от повернутися до Полтави благополучно вдалося не всім. Один із мікроавтобусів уже у Великобагачанському районі зіткнувся з легковиком «Нива». Водій останньої, за словами очевидців, перебував у стані алкогольного сп’яніння і порушив правила, виїхавши на головну і не пропустивши мікроавтобус. У аварії постраждали 10 осіб, які їхали у автобусі. Троє з них у важкому стані перебувають у реанімації.

Правоохоронці не заперечують вину водія легковика, але, у свою чергу, звинувачують у тому, що сталося, і самих «свободівців», які поїхали до столиці на мікроавтобусі, водій якого не мав ліцензії на такі далекі перевезення.

— Якби міліціянти не погрожували перевізникам, свободівці їхали б до Києва великими автобусами, вірогідність потрапляння яких у аварію є значно меншою порівняно з мікроавтобусами, — зазначив голова Полтавської обласної організації ВО «Свобода» Валерій Черняков. Але, як відомо, історія не переносить умовного часу. І сталося те, що сталося. Тепер варто лише сподіватися, що усі постраждалі якнайшвидше вийдуть з лікарні без значної шкоди власному здоров’ю. От тільки невідомо, чи захочуть вони знову їхати на якийсь захід, знаючи, що їх знову можуть зупинити даїшники, які не виконують ніяких наказів, але так люблять не спати до ранку в ніч перед маршем УПА. У нашій демократичній країні, Конституцією якої гарантується і право громадян на вільне пересування.

Подобається    0