Бібліотеки, які шокують або «Не загубіть прапора»

Наступними бібліотеками до яких переїхали книги, зібрані завдяки акції «100 книжок для сільської бібліотеки», стали читальні сіл Лучки, Григоро-Бригадирівка і Котовське Кобеляцького району. Укотре розвезти коробки-пакунки запропонував Микола Вікторович Гергенкоп, який уболіває за громаду не тільки тих сіл, де його обрали депутатом районної ради, а й безкорисно робить добрі справи людям і з інших сільрад.

Щоразу вирушаючи у путь, думаю, ну чим іще може здивувати сільська бібліотека? Бачила картон і фанеру замість скла у вікнах. Відсутність світла і опалення — теж бачила. Дах без шиферу — бачила. Ой, та чого тільки не побачила і не почула за ці місяці, що розвожу благодійні книги по бібліотеках! Але ж ні, з чергової поїздки щоразу приїжджаю по-новому вражена, з купою думок. Як і цього разу. Сільські бібліотеки знову шокують, а умови, у яких працюють бібліотекарі, здаються просто неймовірними. Але приємно, що в бібліотеках працюють щирі люди, справжні патріоти своєї справи.

У селі Лучки проживає близько 500 людей. На території села розташовується регіональний ландшафтний парк «Нижньоворсклянський». У місцевій бібліотеці-філіалі налічується 335 читачів, 100 з яких — діти та юнацтво. У приміщенні бібліотеки дуже холодно, опалення відключене, важко уявити, як можна пробути тут хоча б годину.

— Книжковий фонд нашої бібліотеки нараховує понад 9 тисяч книг, поповнюється в рік 4-5 примірниками, — каже завідуюча Лучківською бібліотекою Наталія Сімонова. — Але з кожним роком відвідувачів стає все менше. Певну роль у цьому відіграє те, що фонд бібліотеки дуже застарілий. Тішить, що інколи читачі дарують бібліотеці книги, але то поодинокі випадки.

Найбільше читацьких запитів надходить від учнів шкіл та молоді, яка навчається у вузах. Бракує творів сучасних українських письменників, зарубіжної літератури, науково-популярної, пригодницької, фантастики, книг із краєзнавства та сільського господарства. Сучасні автори практично відсутні, як і в кожній із бібліотек, де ми побували цього дня.

У Григоро-Бригадирівці мешкає понад 600 осіб і читачів у бібліотеці-філіалі, яка розмістилася у приміщенні школи, нараховується аж 500. У книжковому фонді — більше 11 тисяч примірників. У охайній кімнаті височіють стелажі з книгами, висять вишиті рушники і, що дуже приємно, портрети українських письменників. До цього зустрічалися переважно класики російської літератури.

— Попитом користується література детективного жанру, романи про кохання, фантастика, — розповіла завідуюча Григоро-Бригадирівської бібліотеки-філіалу Наталія Максимович. — Не вистачає краєзнавчої літератури, особливо про Кобеляччину, Полтавщину, а також книг із шкільної програми світової та української літератури.

Наразі ця сільська бібліотека гостро потребує книг таких письменників: Б. Харчук, О. Стороженко, С. Скляренко, Р. Іваничук, Л. Островський. Торік бібліотека поповнилася лише сімома книгами, цього року — трьома. Періодичних видань тут катма, тож завідуюча виписує собі додому районну газету та «Журавлик», для дітей, і приносить їх на роботу, щоб читачі теж мали змогу почитати пресу.

Сумно стало, коли побачили стелажі з дитячою літературою. Книжечки старі, пошарпані, видані ще за радянських часів. І такої ж «совєтської» тематики. У око впала книга під назвою «Не загубіть прапора»… От що пропонує сьогодні сільська бібліотека своїм наймолодшим читачам. Полиця з новими дитячими надходженнями «рясніє» книгами — їх тут, нових і гарних, всього до десятка. Певно, комусь у нашій державі потрібно, щоб українці зростали не читаючою і не вченою нацією.

Приємним моментом відвідин Григоро-Бригадирівської бібліотеки стала розповідь бібліотекарки розповідала про те, що є в неї читачі, які дуже хочуть почитати роман «Анна Кареніна». Жінка бідкалася, що цієї книги немає, тож доведеться їхати у Кобеляки і в районній бібліотеці брати її на себе, щоб задовольнити читацький попит, як це вона часто робила до цього. Я подумки радію, адже бачила «Анну Кареніну» у одній із коробок, котрі ми везли у сільські бібліотеки. Дивом цей роман опинився у коробці, що приїхала у Григоро-Бригадирівку. Дістаю книгу і даю Наталі Петрівні, яка дуже зраділа, що тепер у книжковому фонді її бібліотеки є такий цінний примірник.

Та найбільше того дня шокувало маленьке село Котовське. По телефону запитуємо у бібліотекарки, як проїхати до читальні. Вона говорить, щоб під’їжджали до клубу. Знаходимо. Скільки уже їздимо, але таких осередків культури ми ще не бачили. Вражені стоїмо перед облупленими стінами, вибитими вікнами, приміщенням без дверей і будь-яких комунікацій.

— І Ви тут працюєте? — не можу приховати здивування.

Завідуюча бібліотекою Віра Андрейко посміхається у відповідь.

— Уже 30 років працюю бібліотекарем, роботу свою люблю, до таких умов уже звикла, — каже жінка.

Прямуємо лабіринтами поміж обідраних і пописаних стін. Котовська бібліотека-філіал заховалася в одній уцілілій кімнаті розгромленого клубу. А колись цей будинок культури на весь район славився своєю художньою самодіяльністю… Тепер місцеві самодіяльні артисти виражають свої таланти у вигляді різноманітних, культурних і не дуже, написів на колишньому осередку культури.

Уся стеля бібліотеки — у сірих вологих плямах. Дуже сіро і темно. Не уявляю, як бібліотекарка заповнює формуляри у такій напівтемряві. Кажу, що треба б сюди свічку.

— У приміщенні у цьому році обіцяли розпочати ремонт, — пояснює Віра Михайлівна. — Але після того, як нашим селом улітку пройшлася негода і позривало покрівлі з будинків та повибивало все на городах, то сільрадівські кошти і тих фермерів, які орендують у нас землі, були направлені на боротьбу з наслідками стихії. Ремонт клубу відклали на невизначений термін.

У бібліотеку ходять майже 300 читачів, а книг 6000 тисяч із гаком, добра частина з яких — застарілі і потребують списання. Бібліотекарка виписує собі додому три газети, отримавши які, одразу несе у бібліотеку. А ще ходить із книгами по домівках, особливо радіють їй ветерани та самотні люди, для яких розмова із бібліотекаркою — ніби віддушина.

Ми вирушили в Кобеляки. Сумні вікна-очі напівзруйнованого ображеного Котовського будинку культури довго дивилися нам вслід.