Створення кооперативів: низи не можуть, верхи не хотять

Минулого тижня у Новосанжарській райдержадміністрації провели нараду для сільських голів. Головною темою було створення кооперативів на селі. Сільські голови слухали, хитали головами і усміхались.

На початку наради усім сільським головам роздають спеціальні анкети, у яких потрібно зазначити, чи є у селі кооперативи, якщо є, то які, якщо немає, то що цьому заважає. Заступник начальника управління агропромислового розвитку Людмила Співак розповідає сільським головам про плюси створення кооперативів. Це, мовляв, і розширить можливість отримання дотації сільськими виробниками, і дозволить зменшити собівартість продукції, і підвищити її якість.

Сільські голови, слухаючи її, водночас заповнюють анкети. Людмила Леонідівна пояснює, що і де писати.

— На початку там потрібно вказати існуючі кооперативи. Ну тут вам буде легко заповняти!

— Да, бо їх нема, — невесело посміхаються голови.

— Далі треба вказати фактори, які стримують розвиток кооперативів, — продовжує Людмила Співак.

— Хотілося б почути конкретику, а не загальну інформацію! — пояснює один із голів. — Хочуть люди створити кооператив, який займатиметься овочами. А де взяти землю?!

— У області вже створено 30 кооперативів. 10 з них успішно діє, — повідомляє доповідачка.

— Візьмемо молочний кооператив. Ну поставимо ми у Галущиній Греблі холодильну установку, ну звеземо туди молоко. А куди його потім реалізовувати? — цікавиться Кунцівський сільський голова Анатолій Підтоптаний. — Чому тут на нараді немає Брижаня? (директора Новосанжарського молокозаводу — авт.) А так — про що ми можемо тут говорити?

— Кооперативи повинні створюватися знизу — з ініціативи людей, а її зараз немає, — констатує з місця інший сільський голова.

— Уже було. У 2009-му Юля молоковози вручала — помните? Оце — те ж саме! — звертається до колег Сухомаячківський сільський голова Іван Чечель.

Із розмов сільських голів зрозуміло: у створення та функціонування кооперативів вони не вірять. Як, приміром, не вірять у повергнення колгоспів та ковбаси по 2,20. Аргументи сільських керівників цілком зрозумілі: у створенні тих-таки молочних кооперативів повинні бути зацікавлені або селяни, які реалізовують молоко, або заводи-переробники, які це молоко скуповують. Поки що ініціативи не проявляють ні перші, ні другі.

Окрім «кооперативного» питання сільським головам розповідають про оплачуванні громадські роботи, особливості формування бюджету на наступний рік та ведення номенклатури справ. А наприкінці наради начальник відділу освіти Юрій Зінченко прохає прийняти у сільських радах програми «Шкільний автобус».

— У нас уже 8 автобусів по району є. Наступного року, скоріш за все, будуть іще, тому такі програми вам потрібні, — пояснює Юрій Миколайович.

Сільські голови проти програми не заперечують, але стосовно використання автобусів мають певні нарікання. Наприклад, обурюються, що у райцентрі проводять надто багато спортивних змагань та олімпіад, на які часто доводиться возити не повний автобус, а 5-6 чи 8-10 дітей.

— Нам такі поїздки обходяться у 50 тисяч гривень на рік, — повідомляє Іван Чечель.

— І чому шкільним автобусом не можна повезти дітей у Полтаву на екскурсію чи у музей? — цікавиться хтось із голів.

— Якщо поїздка пов’язана із навчальною програмою, то можна! — відповідає Юрій Зінченко.

— Тільки виїжджаєш на трасу, як гаїшники одразу питають — дозвіл на мигалку є?! Уже й позакривали усі ті мигалки, а все одно чіпляються! — констатує Анатолій Підтоптаний.

Так питання екскурсій на шкільних автобусах лишилось до кінця не з’ясованим. Зрештою, типова ситуація у нашій державі. Спочатку однією рукою щедро роздати шкільні автобуси (з уже встановленими мигалками! — авт.), а потім іншою рукою не менш щедро за ці ж мигалки штрафувати. А потім довго розбиратися — яка ж із рук що зробила неправильно.