Слон

Розділ 1

Він прокинувся посеред ночі. Начебто від якогось стороннього звуку в кімнаті. Розплющив очі і захолов. У кімнаті стояв слон. Великий сірий слон, який уважно дивився на нього маленькими чорними очима. Просто стояв і дивився. Але Сергію стало моторошно. «Чому слон?» — подумав він. І одразу ж прокинувся. Він сів на ліжку і уважно вдивився у темряву кімнати. Ніякого слона у ній не було. Але серце все ще калатало, а думки плуталися у голові. «Який дивний сон. Чому слон? Маячня якась. Тьху ти!». Він перевернувся на інший бік і спробував одразу заснути. Але ніяк не виходило. Після дивного сну про слона Сергій не міг заспокоїтись. Покрутившись так із півгодини, він підвівся з ліжка і ввімкнув у кімнаті світло. Настінний годинник показував пів на третю ночі. «Дідько, тепер на роботу не висплюся», — подумав він роздратовано. І пішов на кухню. Заварив собі чаю і довго сидів за столом, вкритим клейонкою, та вивчав візерунок на шпалерах. «Що за фігня? Ну приснився тобі слон — іди лягай і спи далі!» — переконував себе подумки Сергій. Відсьорбуючи чай, він думав про те, що ніколи не вірив у «бабські» трактування значення снів. І зараз дурний і незрозумілий сон про слона його лише роздратував. «Капець, ще б динозавр приснився!» — подумав він і посміхнувся. Випитий чай зігрів і заспокоїв. Він пішов і ліг у ліжко. Думати про слона більше не хотілося. Хотілося спати. Сергій заснув і проспав до восьмої. Слон йому більше не снився. Взагалі начебто нічого більше не снилося.

 

Розділ 2

Наступний день розпочався звично. Ранкова кава, пробіжка до зупинки, поїздка у маршрутці. О 9:05 Сергій уже вмикав комп’ютер на своєму робочому місці. Побіжно глянувши на джунглі, які прикрашали його «Робочий стіл», Сергій згадав про слона. Вранці сон уже не видавався таким дивним і дратівливим. Йому навіть стало смішно — стривожився через якийсь дурний сон. Продовжуючи подумки посміюватись над самим собою, Сергій пішов на перший цього дня перекур. Дорогою зустрів їхню прибиральницю тьотю Машу. І вирішив іще більше підняти собі настрій.

— Тьоть Маш, а до чого сняться слони?

— Слони? Це — до грошей! — переконано відповіла прибиральниця.

Сергій розсміявся щирим і веселим сміхом.

— Точно! Великий слон — до великих грошей! А маленький — до маленьких?!

Тьотя Маша провела його осудливим поглядом.

— Усе вам смішки! Ти спитав — я сказала!

Прибиральниця ображено розвернулася і швидко покрокувала коридором. Сергій зайшов до курилки, підпалив цигарку і смачно затягнувся. Дим із легень потрапляв, здавалося, просто у мозок. І очищав думки, робив яснішою свідомість. Нічний сон про слона видавався неважливою дрібницею. Попереду був новий день і багато роботи.

Увечері Сергій повернувся додому звично втомленим. Клацнув електрочайником, висипав у тарілку вміст упаковки «Мівіни». Сидів за столом, чекаючи, доки закипить вода, і прислухався до урчання голодного шлунку. Відхилив на вікні штору і у світлі ліхтарі побачив густий лапатий сніг. Кілька хвилин дивився, як той вкриває ще не пожовтілу траву на газоні та асфальтову доріжку перед будинком. Від споглядання його відволік чайник, який нарешті закипів. Повечерявши локшиною, вже ситий і розслаблений, пішов до кімнати. Упав на ліжко, увімкнув пультом телевізор і з півгодини дивився новини. Сюжети були нецікавими. Десь знову вибухнув газ, хтось знову підкинув немовля під двері пологового відділення. Відчуваючи, як навалюється втома, Сергій клацнув пультом і провалився у сон.

Прокинувся він пізно вночі. Деякий час лежав із заплющеними очима, сподіваючись, що знову засне. Але не виходило. Тоді Сергій розплющив очі. І мало не закричав. У кімнаті стояв слон. Той самий слон. І дивився своїми чорними очиськами просто на нього. Сергій сів у ліжку і намагався затамувати подих. Серце калатало так, ніби готувалося пробити грудну клітку і залишити свого господаря. Зібравши усі сили, Сергій підняв очі і зустрівся з поглядом слона. Той уважно подивився на людину, потім підняв хобот і простягнув до її обличчя. Сергій, відчувши дотик до своєї щоки, відсахнувся назад і закричав. І одразу прокинувся.

 

Розділ 3

Він нервово ходив по кухні, тримаючи у руках чашку із кавою. У попільниці назбиралося вже із півдесятка недопалків, а під стелею утворилася ціла димова завіса. Сергій відчинив вікно. Дим почало витягати, натомість до кухні увірвалося холодне зимове повітря. За вікном, так само, як і вчора, ішов сніг. Але він Сергія не тішив. «Що ж це за маячня?» — гарячково думав він, запалюючи чергову цигарку. Дим уже не заспокоював. Та й кава не дуже допомагала. «Чортівня якась! Не буває так, щоб один і той самий сон…», — він не закінчив думку. Як же ж це не буває, коли щойно йому вдруге приснився той самий слон. І він не бігав десь у джунглях, не жив у зоопарку. Він стояв просто посеред його кімнати і дивився на нього! «Дежа-вю, дежа-вю… До чого? Чому слон?», — думки у голові Сергія блукали, натикалися одна на одну і розбігалися в різні сторони. Він повернувся до кімнати, увімкнув ноутбук і терпляче чекав, доки завантажиться Windows. Дочекавшись, зайшов у Інтернет. І у пошуковику Google увів запитання: «До чого сниться слон?». На диво, йому одразу видало кільканадцять сайтів із тлумаченнями снів. Зайшовши на перший із них, Сергій почав шукати потрібну йому інформацію.

— Та-а-к. Стадо слонів — не те… Їхати на слоні — теж не те. О, ось воно! Самотній слон — до невеликої прибуткової справи. Фігня якась! Ось іще щось… Якщо на вас нападає слон — це знак важкої хвороби чи смерті. Ого! Цікаво, якщо він мене торкався хоботом, це можна вважати нападом? Тьху, блін! До біса!

Сергій закрив браузер і вимкнув ноутбук. Від випитої кави та випалених цигарок у голові трохи паморочилось. Лягати спати не хотілось зовсім. Тому він сів у крісло, увімкнув телевізор і дивився якийсь старезний бойовик із Стівеном Сігалом. Той, як завше, вправно викручував суперникам руки та ламав ноги, але задоволення від фільму Сергій не отримав. Так у кріслі він і заснув уже під ранок. Спав тривожно і неспокійно.

 

Розділ 4

Увесь наступний день Сергій був похмурим і дратівливим. На запитання колег по офісу відповідав, що усе в нього нормально. Хоча все було зовсім не нормально. Нічний слон так і стояв перед очима, варто було лише заплющити очі. Сергій не уявляв, як прийде додому і ляже спати. Думка про слона його дратувала і… лякала. Сергій вперше зізнався самому собі, що боїться. «Блін, що страшного може бути у слонові?» — спробував весело подумати він. Але це не допомогло. У слонові немає нічого страшного, якщо він не стоїть вночі поряд із твоїм ліжком.

Ледь досидівши до кінця робочого дня, Сергій поспішив у супермаркет, який розташовувався неподалік. Вирішив взяти горілки і добряче нахряцатись на сон грядущій. Тоді йому не те що слони — тигри не будуть страшні. Вкинувши до корзинки пляшку «Біленької», батон та палку ковбаси, Сергій вже прямував до каси, коли раптом почув несамовитий дитячий крик.

— Мамо, купи слона!!!

Сергія аж підкинуло. Він різко обернувся. Нічого незвичайного не відбувалося. Просто трирічний малюк стояв біля дитячого відділу і канючив у матері нову м’яку іграшку. «Що я такий дьорганий став?! Так і котушками двинутись можна», — роздратовано подумав Сергій і пішов до найближчої каси.

Вдома він швидко зробив бутерброди, відкрутив кришку на пляшці та налив першу чарку. Випив залпом, швидко закусив і налив другу. За кільканадцять хвилин пляшка спорожніла майже наполовину, а Сергій добряче сп’янів. «Тепер всі слони — до сраки!» — п’яно подумав він і задоволено посміхнувся. Викуривши цигарку, він пішов до кімнати і ввімкнув телевізор. Ішов якийсь молодіжний комедійний серіал. Сергій упав у крісло і почав стежити за подіями на екрані, час від часу сміючись над героями. За вікном ішов сніг, але у його квартирі було тепло і затишно. Серіал, на превеликий жаль Сергія, швидко скінчився. І почалася якась із численних передач про дику природу. З екрана розповідали про звички та побут слонів. Сергій кілька секунд нерозуміюче дивився на екран, а потім нервово захіхікав. «Слони!». Він припинив хихотіти, але потім знову порснув зі сміху. «Слони!!» За хвилину він вже реготав на усе горло. «Слони! Аха-ха-ха!!! Капець, слони!!!». Сергій сповз із крісла на підлогу і там качався, здригаючись від сміху. Вгамувався він лише за кілька хвилин. Витер сльози, які виступили на очах і подивився на телевізор. Там вже показували родину гепардів. Сміятись більше не хотілось. Тому Сергій пішов на кухню і випив ще. Потім похитуючись пішов до зали і почав стелити ліжко. Він був п’яним. Дуже п’яним. Але все рівно думав про слона. «Ти заснеш, а до тебе прийде слон, — запевнив його паскудний внутрішній голос. — Ти заснеш, а слон прийде. Прийде-прийде!» Сергій вирішив, що не буде засинати, а просто трохи полежить зверху на ковдрі. Впав на ліжко, простягнув втомлені руки і ноги. І одразу заснув.

Вночі йому стало зле. Він прокинувся і трохи полежав, сподіваючись, що нудота відступить і йти до «білого друга» не доведеться. Але шлунок вперто хотів позбутися випитої увечері горілки. Сергій сів у ліжку і почав стягати із себе ковдру. Але рука його завмерла на половині шляху. Слон стояв зовсім близько із ліжком. Так близько, що Сергій бачив зморшки на його шкірі. І відчував запах. Запах великої тварини. Слон стояв і дивився просто на нього. Дивився пильно і незмигно. Його вуха час від часу здригалися і Сергій відчував рух повітря, який вони спричиняли. «Вуха, як лопухи», — подумав він. І прокинувся.

 

Розділ 5

— Проходьте, будь ласка, — лікар виявився чоловіком років сорока на вигляд із невеличкою сивою борідкою та в окулярах із тонкою оправою.

— Я… Ви розумієте… Я вперше… — плутано з порогу почав пояснювати Сергій, але лікар зупинив його жестом руки.

— Заспокойтеся. Сідайте у крісло. Мене звати Віктор Анатолійович. І я тут для того, щоб вислухати вас і допомогти.
Сергій всівся у зручне шкіряне крісло. І почав думати, з чого почати. «Що я йому розповім?!! Що мені сниться слон?! Та це ж фігня якась! Треба йти звідси!».

— Давайте, я вам допоможу, — м’яко запропонував лікар. — Скажіть, що вас непокоїть?

— Мені… Мені сниться слон, — нарешті видавив із себе Сергій. І його ніби прорвало. Він розповів лікарю і про сон, і про слона, про хобот, і про вуха, і навіть про тьотю Машу та її трактування сну.

Лікар слухав уважно і не перебивав. Час від часу робив якісь позначки у своєму блокноті. Коли Сергій закінчив свою розповідь, Віктор Анатолійович по-доброму йому посміхнувся.

— Ваша проблема мені зрозуміла. І вона, на щастя, не настільки страшна. Вас просто переслідує нав’язливий сон. Чому — це інше питання. Можливо, у вашому житті сталося якесь нервове потрясіння, на яке ваш мозок відреагував саме такими дивними сновидіннями. Хоча, цілком можливо, що нічого незвичайного із вами останнім часом і не траплялося. Просто деякий час накопичувалося внутрішнє напруження, якісь повністю не усвідомлені страхи, які виразилися оцим сном про слона. Ви маєте зрозуміти, що насправді ніякого слона немає. Він — витвір вашого мозку. А оскільки ви його створили, то ви ж можете і стерти.

— Але ж він був! — спробував Сергій перервати лікаря. — Я бачив його ось так, як зараз вас! Я чув його запах!

— Це все ваша уява! — м’яко заперечив той. — Просто скажіть самому собі: «Ніякого слона немає». І ви звільнитеся від нього! Я вас запевняю!

— Ніякого слона немає, — слухняно повторив Сергій. Але не заспокоївся. — А якщо… Якщо він все ж таки знову з’явиться?

— Не з’явиться, — поблажливо посміхнувся лікар. — Ну якщо ви так переймаєтеся. Якщо він раптом, насниться вам знову — спробуйте його прогнати! Махніть рукою, крикніть чи зробіть щось інше. І він піде. Цим самим ви переконаєте свій мозок, що ніякого слона більше немає. І його більше не буде.

— Дякую вам, лікарю! — щиро подякував Сергій і поклав на стіл одну велику купюру.

— Усього найкращого вам, юначе. І пам’ятайте — немає ніякого слона! — весело гукнув услід лікар.

 

Розділ 6

Додому Сергій повернувся у піднесеному настрої. Увімкнув музику можливо трохи гучніше, ніж цього бажали сусіди, і готував собі королівську холостяцьку вечерю — яєчню із сосисками. Поївши, засів за комп’ютер. Полазив трохи по новинних сайтах і надовго застряг на Ютубі. Дивився смішні ролики і щиро та від душі сміявся. Потім раптово знайшов стару американську комедію «Поліцейська академія». І дивився частину за частиною. Додивився третю і хотів вже було запускати четверту, але вчасно поглянув на годинник — було вже пів на другу ночі. Згадавши, що завтра таки треба буде йти на роботу, Сергій вимкнув ноутбук. Сходив на кухню попити води. Відхилив штору і подивився надвір. Там вже третій день ішов сніг. Поставивши сигнал на мобільному на 8:00, Сергій пірнув під ковдру. «І пам’ятайте — немає ніякого слона!» — згадав він слова лікаря і посміхнувся. Так із посмішкою він і заснув.

Спав він міцно і спокійно. І коли прокинувся, то гадав, що вже ранок. Але по тому, що у кімнаті все ще було темно, Сергій зрозумів, що надворі іще ніч. Він довго боявся піднімати голову з подушки. Але потім згадав («Немає ніякого слона!») і ривком сів у ліжку. Але слон був. Він стояв на тому ж місці і дивився і з тим же незворушним спокоєм. «Тебе немає!» — подумав Сергій і зажмурився. Потім повільно розплющив очі. Слон стояв на тому ж місці. «І-іди, іди геть!» — хрипким голосом проказав Сергій. Власний голос у тиші кімнати видався йому чужим і незнайомим. Слон тріпнув вухом, але лишився стояти на місці. «Іди геть!» — крикнув він гучніше. Слон злякано мотнув головою і відступив у глибину кімнати. «Забирайся-а-а!!!» — заволав Сергій. І прокинувся. Його обличчям стікав холодний піт, а спиною все ще бігали дрібні та неприємні мурахи.

Ледве дочекавшись восьмої ранку, Сергій зателефонував до Віктора Анатолійовича.

— Так… Знову! Стояв… Я закричав! Тоді ще раз! Тоді проснувся…

Голос лікаря у слухавці був спокійним та рівним.

— Ви все правильно зробили, юначе. Тепер ваш, гм, слон піде і не повернеться — запевняю вас.

Сергій завершив розмову і сів на ліжко. На роботу сьогодні він не піде. Зателефонує і скаже, що захворів. Допоки не розбереться із сло… Із цією проблемою. Він сидів і дивився на килим біля ліжка. Дивився і думав про слона. І раптом йому здалося, що поміж візерунків на килимі помітні сліди великих ніг. Сергій струснув головою і протер очі. Ніяких слідів не було. «Скоро у мене почнуться галюцинації», — подумав він приречено.

 

Розділ 7

На роботу він справді не пішов. Цілий день валявся у ліжкові — дивився телевізор, слухав музику. І намагався не думати про наступну ніч. Втомившись дивитись «зомбоящик», вимкнув його і притягнув на ліжко ноутбук. Зайшов у соціальну мережу «Вконтакті» і виявив там кілька непрочитаних повідомлень. Відписав, йому відповіли. Із однією знайомою дівчиною зав’язався діалог. Говорили ні про що, так — обмінювалися жартами, слали один одному музику та цікаве відео. Дівчина була не дуже гарною і Сергія цікавила мало. Але від думок про слона їх спілкування добре відволікало, тому він старанно писав їй повідомлення за повідомленням. Близько другої ночі знайома попрощалась і зникла з мережі. Сергій також вимкнув ноутбук. І деякий час лежав так на ліжкові, не вимикаючи у кімнаті світла. «Може, взагалі його не вимикати? Чи піти спати на кухню?» — запропонував внутрішній голос. Остання його пропозиція Сергію спочатку сподобалася. Але потім він подумав, що це буде проявом боягузтва. Та й лікар запевняв, що ніякого слона більше не буде. Заспокоївши себе цими думками, він вимкнув у кімнаті світло, заліз під ковдру і вкрився з головою. Лежав і прислухався — чи не почуються раптом у кімнаті кроки когось великого і важкого. Але окрім монотонного клацання годинника на стіні не почув нічого. Так, сторожко прислухаючись, він і заснув.
Прокинувся від холоду. Ковдра, яку від натягнув на голову, відкрила ноги. Підтягнувши їх до себе, Сергій деякий час лежав, слухаючи кожен звук. У кімнаті було темно. І тихо. Годинник цокав так само — ритмічно і монотонно. Він обережно стягнув униз ковдру і, затамувавши подих, повільно підвів голову. За секунду заспокоєно видихнув — у кімнаті було порожньо. Сергій посміхнувся сам до себе. «Ось і все. Слон був — і слона немає». «А може, він під ліжком?», — весело запитав внутрішній голос. Уявивши це, Сергій посміхнувся іще дужче. «Немає ніякого слона! І не було! Молодець лікар!». Із цією думкою він підвівся і попрямував до туалету. Справивши потребу, зайшов на кухню, попив води і за звичкою визирнув у вікно. Сніг вже припинився. Але дещо привернуло увагу Сергія. У світлі ліхтаря на свіжому снігові чітко відбивалися великі круглі сліди, які вели від його будинку. Два ряди великих круглих слідів…

Подобається    0