Афганський вітер

24-ій річниці виведення військ Радянської армії з Афганістану присвячується.

15 лютого виповнюється 24 роки відтоді, як радянські війська покинули Демократичну Республіку Афганістан. Про ці події написано багато статей, книг, знято чимало художніх фільмів, але до цього часу суспільство, політики так і не визначилися, що це було: війна, окупація чужої країни, локальний конфлікт чи  інтернаціональна (як тоді говорили) допомога дружньому народові.

Як відомо, афганська війна мала тяжкі політичні, соціальні й економічні наслідки для Радянського Союзу, прискорила його розпад. За великим рахунком, тут зіткнулись геополітичні інтереси двох наддержав того часу — СССР та США. Не є секретом, що вже тоді було ясно, що без допомоги США та її союзників на Близькому Сході душмани вести широкомасштабні бойові дії не змогли б. Зусиллями ідеологів США тоді Радянський Союз був представлений як агресор, окупант, який придушував демократії.

Як не дивно, ця думка була поширена не тільки на Заході, але й в окремих колах пострадянських країн. Частково цьому сприяв і режим особливої секретності інформації про бойові дії і службу наших солдатів там, у далекій гірській країні з суворими ісламськими традиціями. Напевно, кожен із нас, тепер уже  ветеранів Афганістану, хоч би раз чув на свою адресу багатозначне запитання: «А що ви там робили, в Афганістані?» На подібні питання ми, як правило, не вважаємо за потрібне відповідати. Відповідь дала сама історія, сучасні події на території цієї країни. Не буде зайвим нагадувати тим, хто сумнівається, що коли ми були там, світ не знав такого розгулу терактів, розповсюдження наркотиків, і все це відбувалося на південних кордонах тодішнього СССР, теперішньої Росії.

Давно вже набридло твердження про «подібність» бойових дій в Афганістані з війною, яку вела у В’єтнамі американська армія. Тодішній (1981-1982 рр.) держсекретар США колишній генерал Олександр Хейг говорив: «Москва вторглася в Афганістан тому, що була занепокоєна укріпленням пояса ісламського фундаменталізму на своїх південних кордонах. Між СССР і Афганістаном — лише тонка лінія Амудар’ї, і тому цей рух неминуче відобразиться на радянських мусульманських республіках. Логіка Брежнєва цілком зрозуміла. Віддалена можливість того, що може трапитися в майбутньому, і примусила Радянську Армію увійти в Афганістан 25 грудня 1979 р.»

Такі цитати одного із американських «яструбів», який не мав жодних симпатій до Радянського Союзу, набули розголосу лише у 90-х роках, після закінчення війни і розпаду СРСР. Слова О. Хейга про небезпеку з боку Афганістану отримали підтвердження дуже швидко: прикордонні конфлікти на таджико-афганському кордоні, кровопролитна війна в Чечні, нелюдські теракти ісламістів у Росії.

План дестабілізації Радянського Союзу шляхом провокації незадоволення у Середній Азії і на Кавказі був запропонований адміністрацією президента Картера ще в 70-х роках. Ідея була підхоплена Бжезинським і тими в оточенні Картера, хто намагався перенаправити енергію бурхливого розвитку ісламського світу, що був невдоволений своїм соціальним і матеріальним становищем, проти СРСР. Ця акція була вдалою. Саме тоді США погодилися з рекомендаціями спецслужб вперше за час холодної війни піти на пряму підтримку дій, спрямованих на знищення радянських військовослужбовців, а також створення коаліції для підтримки моджахедів, у яку увійшли Великобританія, Пакистан, Єгипет і Саудівська Аравія. Нам неодноразово доводилося захоплювати велику кількість зброї, боєприпасів, військового спорядження, виготовленого у Китаї, Саудівській Аравії, Італії.

ЦРУ надало підтримку душманам приблизно за півроку до вводу наших військ. В загальній складності нашому 110-тисячному угрупуванню протистояло більше 170 загонів душманів різної масті, більшість із яких проходили підготовку на території Пакистану.

Але, як каже народне прислів’я, не рий ями другому, бо сам туди впадеш.

Уже 11 років (ми були 10 років) американці зі своїми союзниками по НАТО знаходяться на території зраненого війною Афганістану. Великобританія, Німеччина, Австралія, Канада, Іспанія, Японія, Польща, Литва представлені своїми військами в Афганістані. Але зараз це називається не «інтернаціональна допомога», а «миротворча місія».

Приводом для вторгнення американських військ, як відомо, став жахливий теракт, коли було знищено два хмарочоси всесвітнього торгового центру у Нью-Йорку та спроба підірвати приміщення Пентагону. Тепер вони вдихають пустельний пил, знемагають під променями палючого сонця, замерзають на гірських перевалах, підставляють свої обличчя гарячому афганському вітру. Історія навчає тому, що нічому не навчає. Правда, Радянська Армія сама проводила воєнні дії, хоча тоді був Варшавський договір, а американці, як завжди, «загрібають жар чужими руками». Союзники по НАТО разом з ними, навіть від України чоловік 15 спеціалістів, в основному медиків, знаходяться там.
Заявки Вашингтона про успішність західної місії в Афганістані нічого, окрім саркастичних посмішок, не викликають. Ніяких ознак перемоги немає. Війна не стихає і по цей день. Мета американців — знищити військовий супротив офіційній владі у Кабулі — не досягнута. Влада прозахідного президента Афганістану Хаміда Карзая розповсюджується тільки на Кабул і великі міста. Говорити про перемогу у країні, де майже кожен чоловік має автомат Калашникова і родичів, загиблих в громадянських війнах, як при СССР так і при США, передчасно і наївно. До того ж племінна роздробленість, свободолюбивий дух, де кожен чоловік — перш за все воїн, сприяє тому, що силою демократичний чи будь-який інший порядок тут навести неможливо.

На сьогодні більше половини афганців не мають роботи, в країні панує жахлива бідність. Уся афганська економіка — вирощування і переробка наркосировини. Тільки за 2011 р., за даними управління ООН з наркотиків і злочинності, виробництво опіуму в Афганістані збільшилося більш ніж у 2 рази. Опіумний мак та коноплю там вирощують відкрито на присадибних ділянках, як ми картоплю. До виробництва наркотиків і наркоторгівлі мають відношення практично всі політичні сили і багаточисленні непідконтрольні угрупування. НАТОвські війська закривають на це очі. Сьогодні для Росії (куди іде майже 20 % афганського гашишу і опіуму) та старенької Європи (близько 80 %), де основним центром поширення афганських наркотиків є американські бази в Косово, Німеччині, Італії, Іспанії, це одна з головних загроз безпеки. У наш час опіумний мак вирощували у важкодоступних гірських районах. Унас був суворий наказ усіма силами і вогневими засобами знищувати каравани з наркосировиною, що ми з успіхом і робили. До того ж, кордони СРСР, як відомо, дійсно були на замку. Сьогодні Афганістан вийшов на друге місце у світі (після Колумбії) за виробництвом наркотиків. Результатом натовської антитерористичної операції в Афганістані залишаються організація пострадянської Середньої Азії та збільшення виробництва героїну у десятки разів. Напевно, тому США викреслили «умиротворений» Афганістан зі свого чорного списку країн-виробників наркотиків, знявши з нього усі санкції.

Ось такі вітри віють зараз над Афганістаном. Ми, ветерани Афганістану, вірні принципам бойового побратимства, своєму минулому, завжди і скрізь говорили, що стан протистояння, беззаконня, роздробленості суспільства загрожує перерости у збройний конфлікт, який ні до чого хорошого не призведе.

Районна організація ветеранів Афганістану об’єднує тих, хто воював на території цієї країни, а також у Польщі, Чехословаччині, Румунії, Югославії, Єгипті, на Кубі, на острові Даманський і нараховує 120 чоловік. Члени нашої організації беруть активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді, політичному та громадському житті нашого суспільства. У цьому році, завдяки сприянню та підтримці народного депутата України Олексія Лелюка, у Нових Санжарах встановлена (тимчасово — біля школи) бойова машина піхоти БМП-1 як символ війни в Афганістані. Пізніше вона буде встановлена біля нашого пам’ятного знаку в парку Перемоги.

15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Правління Новосанжарської районної організації ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) вітає усіх членів нашої організації та бажає їм миру, благополуччя, міцного здоров’я, оптимізму, бути завжди вірними принципам бойового побратимства.