Пісня буде поміж нас

У березні цього року автору неперевершеного шлягера «Червона рута», композитору Володимиру Івасюку виповнилося б 64 роки. Він належить до славної плеяди шістдесятників, опозиційно налаштованих молодих митців того періоду, які відкрито боролися за відродження національної культури. Беззаперечно, сучасна молодь повинна знати імена тих, хто доклав зусиль до формування новітньої культури української нації.

Аби ближче познайомити школярів із творчістю видатного композитора Володимира Івасюка, у рамках тижня української мови та літератури в Білицькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, було проведено літературно-музичний вечір «Пісня буде поміж нас». На захід були запрошені дев’ятикласники трьох загальноосвітніх шкіл селища І-ІІ ступенів, щоб вони розширили своє уявлення про рівень навчальної та виховної роботи школи, відчули доброзичливу атмосферу. Незабаром більшість із них продовжить навчання в цьому закладі.

Без сумніву, учителі, учні, гості отримали естетичну насолоду, інтелектуальне збагачення, поринувши в ауру пісні, поезії, національного колориту. Доля і талант великого майстра музики і слова не може нікого залишити байдужим. Лише тридцять коротких швидкоплинних років, але таких багатих на творчість, було відведено цій талановитій людині. Він є автором ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів,  музики до двох спектаклів. Володимир Івасюк був професійним медиком, скрипалем, віртуозно грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, захоплювався фотографією, кінозйомкою. На його піснях виросло не одне покоління.

Музикою майбутній композитор почав займатися з п’яти років, а найбільший нахил виявив до гри на скрипці. Образ юного Володимира відтворив на сцені учень Білицької дитячої музичної школи по класу скрипки Шишкань Павло. Не секрет, що самобутність творів Івасюка полягає в поєднанні сучасних ритмів та фольклорних мотивів. На святі в оригінальному аранжуванні звучали пісні «Я піду в далекі гори», «Лиш раз цвіте любов» і, звичайно, «Червона рута». А виконали їх улюбленці селищної молоді, інструментальний ансамбль випускників школи в складі Євгена Козара, Миколи Бондарчука, Андрія Кинька, Ігоря Піскового, Олександра Ляха та Владислава Кинька. Їх виступи супроводжувалися оваціями залу та емоційним захопленням. У сценарії вечора перепліталися лірика, музика, розповідь. Завдяки комп’ютерним технологіям та професійним умінням Т. Костенко було представлено слайдову презентацію, відеоролики з інтерв’ю самого Володимира Івасюка, його рідних і друзів. Звучали спогади вчителів, чия юність припала на 70-ті роки. Вони згадали про ті моменти, коли вперше в житті почули «Червону руту». Надзвичайно колоритними, змістовними, емоційними були виступи С. Комлєвої, О. Жовтяк, О. Хурди. Учні 11 класу Людмила Данько, Анна Близнюк, Анна Бабич, Євгенія Іванченко продемонстрували музично-поетичну композицію і повідали легенду про чарівне зілля, дивну жовту квітку, яка раз на десять років цвіте червоним кольором і має назву червона рута. У свій час допитливий митець їздив гуцульськими селами, шукаючи згадки про цю рослину, а коли записав оповідь про неї, то розпочав роботу над «Червоною рутою». Він є автором і музики, і слів. Не менш темпераментною і улюбленою є пісня «Водограй», яку під гітару виконав учень 9 класу Богдан Храпко. До речі, коли цей твір став всесоюзним шлягером, композитору було лише 23 роки.

У Володимира Івасюка не було жодної російськомовної пісні, жодної композиції про світле комуністичне майбутнє. І це був виклик режимові, якого йому не пробачили. Коли йшлося про смерть композитора, на очах присутніх у залі бриніли сльози. Аудиторія з великим смутком і жалем сприйняла інформацію про те, що тіло Володимира Івасюка було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом 17 травня 1979 року. За офіційною версією, це було самогубство через повішення, хоч уже тоді в це ніхто не вірив. Кримінальну справу за фактом загибелі людини закрили через відсутність доказів, а таємниця його смерті залишається невідомою і сьогодні. Володимира Івасюка хоронили 22 травня, саме в той день, коли прах Великого Кобзаря привезли в Україну. Небачена в ті часи процесія більше була схожа на мітинг протесту, це була непокора владі, судовим оманам. У той день були призначені в навчальних закладах комсомольські збори з обов’язковою явкою, під загрозою виключення чи звільнення з роботи заборонялося йти на похорон. За потяг до національної культури з митцем розправилися фізично, але задушити любов народу до нього не змогли. У день прощання живі квіти були розкуплені, усі вони — для Володимира. Після похорону почалося цькування вже мертвого композитора. Його ненавиділи за національний гонор у творчості живим і боялися мертвим. Могилу тричі підпалювали, а дозволу на встановлення пам’ятника чекали цілих десять років. Та живі квіти на місці поховання лежать завжди. І гірко вражають слова Ліни Костенко: «Слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе». І лише в березні 2009 року Указом Президента України Володимиру Івасюку посмертно присвоєно звання Героя України.

І можна зрозуміти слухачів у залі, серця яких наповнювалися гордістю за великого українського сподвижника. Пафосно і лірично учні 7 класу Руслана Чучко, Валерія Ісай, Лілія Корнієнко, Марія Кіріченко читали вірші присвячені композитору. А завершився захід піснею «Червона рута», яку співали всі присутні. Цей твір здатний поєднати всіх українців і по праву може називатися народним. Його пісня — то молитва, то джерело любові — припадаймо до нього, наповняймо його цілющою водою своїх сердець.