Бути вчителем — це здійснювати подвиги кожного дня!

Cправжнім учителем може стати далеко не кожен навіть дипломований спеціаліст. Адже роль педагога в житті кожної людина справді неоціненна. Навчити, порадити, спрямувати, любити — усе це та багато іншого повинен уміти освітянин. А для цього душа його має бути щирою та відкритою, серце — великим і люблячим, розум — ясним і безмежним. А ще вчитель повинен уміти пропустити через себе кожну проблему дитини, зрозуміти її душу. Ці слова про вчителя-пенсіонера Руденківської школи Івана Кириловича Писаренка.

Народився Іван Кирилович 6 лютого 1922 року на хуторі Писаренки Горобцівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, у сім’ї бідняків. У 1928 році вступив до 1 класу Писаренківської початкової школи, продовжив навчання в Стовбинодолинській семирічці. Часто в дитинстві хворів. У 1941 році закінчив дев’ятий клас Великокобелячківської середньої школи. Але раптовий початок Великої Вітчизняної війни перешкодив закінчити середню школу. У часи окупації Писаренко через хворобу не міг ніде працювати. А після визволення нашої території вдалося закінчити Гольманівську середню школу Решетилівського району.
У 1945 році вступив до Полтавського педагогічного інституту, але через незадовільний стан здоров’я довелося кинути навчання. У 1946 році знову вступив до Полтавського педагогічного інституту на історичний факультет, який і закінчив у 1950 році. Після закінчення інституту за направленням працював у Великосолонцівській семирічній школі на посаді вчителя історії та географії. Був організатором із туризму, вважався «піонером туризму», був нагороджений Грамотою Міністерства освіти та туристичною путівкою до Москви. У 1955 році перейшов працювати в Руденківську середню школу на посаду вчителя історії, географії й астрономії. Цього ж року й одружився. Народилися діти: донька Людмила та син Валерій. 28 листопада 1981 року вийшов на заслужений відпочинок, але продовжував працювати по заміні. По цей час проживає в рідному селі Руденківка.
Любив і любить школу, дітей, і вони любили й люблять його. А зараз учитель-пенсіонер радіє успіхам своїх вихованців. «Важка робота вчителя, але потрібна й почесна, — вважає Іван Кирилович, — бо зі школою постійно пов’язані наші думки й хвилювання, світлі надії й сподівання».

Спогади про вчителя

УЧНІВ

Галина Романівна Ващенко та Анатолій Миколайович Колодочка (подружжя), випускники Руденківської середньої школи 1972 року:

— Згадуємо Івана Кириловича Писаренка як педагога за покликом серця й душі, що давав міцні знання. Самовіддано трудився, розвивав у нас, учнів, допитливість, виховував наполегливість у досягненні своєї мети. На уроки заходив завжди усміхнений, привітний, спокійний, урівноважений. Готовий був завжди вислухати кожного, дати мудру пораду.

Після закінчення школи ми розлетілися, мов пташенята з гнізда. У кожного своя життєва дорога, але завжди з любов’ю й ніжністю, теплотою й трепетом ми згадуємо свого вчителя історії.

УЧНІВ І КОЛЕГ

Микола Андрійович Делія, учитель історії Руденківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів:

— Познайомився з Іваном Кириловичем ще в далекому 1959 році. Прийшовши до п’ятого класу, був заворожений майстерністю вчителя «переносити» мене на уроках історії через століття й тисячоліття. Тоді я полюбив історію так, що мрія наблизитись до тих казкових, загадкових подій стала моїм бажанням. Завдяки Івану Кириловичу обрав професію вчителя історії й полюбив її на все життя. Закінчивши Полтавський педагогічний інститут, я, молодий спеціаліст, учитель історії, суспільствознавства, волею долі знову зустрівся з Іваном Кириловичем. Він став моїм наставником, порадником у Руденківській школі. Ніколи не забуду його слова, сказані на чергове нововведення в методику навчання (вимогою кожного уроку було обов’язкове використання технічних засобів навчання): «Щоб Міністерство не вводило в програму, а основою навчання було, є й буде живе слово вчителя, бо воно розбудить цікавість, покличе до знань, підштовхне учня задуматись.» Цій настанові я залишився вірний назавжди.

Ольга Михайлівна Коробка, учитель математики Руденківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів:

— Кожна людина з великою теплотою й радістю згадує шкільні роки. Навчання в Руденківській школі (де я була 1 рік) залишили в моїй пам’яті найкращі спогади. Іван Кирилович Писаренко вів уроки історії, географії. Скільки вогню, енергії він вкладав у свою роботу! Це він прищеплював нам любов до історії рідного краю, вів стежинами географії землі.

Іван Кирилович — це Людина, яка вклала свою душу, красу почуттів, часточку життя в серця вихованців. Він уболівав за кожного учня, співпереживав і постійно думав про нас.

КОЛЕГ

Валентина Йосипівна Пальонна, учитель-пенсіонер української мови та літератури Руденківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів:

— Інтелігентний, начитаний, порядний, скромний, доброзичливий, тактовний… Іван Кирилович вражав своїм спокійним характером, пунктуальністю в роботі, вимогливістю й справедливістю в ставленні до учнів. А ще пам’ятаю його очі, які завжди променилися усмішкою, батьківською теплотою. Про нього впевнено можу сказати: справжня Людина.

Валерій Андрійович Луценко, учитель фізики, інформатики Руденківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів:
— Для колег, друзів завжди знайдеться добре слово, щира підтримка, приємні спогади. Іван Кирилович — учитель від Бога, світла особистість, із великим серцем, ніжною душею, мудрою порадою. Він — яскравий приклад справжнього чоловіка, педагога, людини, що безмежно віддана своїй справі. Хоча давно вже на заслуженому відпочинку, але ж хіба знають спокій ці натруджені руки й невтомне серце? Завжди дбає про сімейний затишок, цікавиться шкільними подіями, радіє успіхам своїх вихованців.