Сергій Міщенко звернувся за допомогою до депутата Бублика

Чоловік сподівається, що втручання народного депутата, допоможе йому позбутись необґрунтованих, на його думку, підозр із боку міліції.

У одному з травневих номерів «ЕХО» була надрукована стаття під назвою «Наруга над могилами» за підписом співробітника Кобеляцького райвідділу внутрішніх справ Віри Гомонюк. У ній ішла мова про злочин, скоєний у селищі Білики. Там із місцевого цвинтаря були викрадені огорожі, установлені навколо могил. Автор повідомляла, що підозра впала на одного з жителів Біликів, котрий узимку працював на кладовищі.

Підозрюваний заявив, що в міліції на нього здійснювали психологічний тиск

Буквально наступного дня після публікації згаданої статті до редакції зателефонував житель села Ісаївка Анатолій Ратаєв, який інколи бере на себе функції громадського правозахисника. Сергій Міщенко, а саме так звати біличанина, якого правоохоронці підозрюють у скоєнні злочину, висловив готовність і бажання зустрітись із журналістами, щоб розповісти свою версію подій, що відбувались на білицькому цвинтарі. Чоловік погодився з тим, щоб його прізвище і фотографія були оприлюднені в засобах масової інформації. Через надання події гласності він збирається захищати свої права. Адже вважає себе невинним. А міліціонери, на його думку, шукаючи крадія, пішли шляхом найменшого спротиву і знайшли Міщенка як «цапа-відбувайла». Звичайно ж, ми зустрілися з Сергієм, вислухали його і оприлюднюємо точку зору підозрюваного.

Та для початку трішки передісторії. Про неї, до речі, нам розповідали не лише співробітники Кобеляцького райвідділу внутрішніх справ і Сергій Міщенко, а й селищний голова Ольга Киричко.

Отже, узимку 2013-го року на білицькому селищному цвинтарі працював Сергій Міщенко. Працював не за покликом серця і навіть не за обіцяну високу зарплату. Чоловік відбував примусові громадські роботи, призначені йому за рішенням Кобеляцького районного суду. У свій час Сергій досить довго не сплачував аліменти на дитину, за що й був покараний. Чоловік говорить, що не платив через відсутність постійної роботи і, відповідно, доходів, але провину свою визнає.

Суд призначив Міщенку громадські роботи. А у селищній раді вирішили, що він потрудиться на благо громади, наводячи порядок на цвинтарі, і відпрацює визначені йому години. Сам Сергій розповідає, що трудився добросовісно. Натомість селищний голова не в захваті від його роботи.

Та ось навесні 2013-го року, під час огляду цвинтаря, Ольга Киричко виявила, що з кількох могил зникли металеві елементи огорожі. Про це на той час навіть родичі померлих ще не знали. Ольга Киричко одразу написала відповідну заяву до Кобеляцького райвідділу внутрішніх справ. Міліціонери розпочали пошуки злочинця. І в результаті вийшли на Міщенка. Він узимку бував на цвинтарі, має судимість. Більше того, правоохоронці, за їх словами, знайшли свідка — чоловіка, якому Міщенко здавав металобрухт. Щоправда, під час обшуку жодних речових доказів в оселі Сергія міліціонери не виявили. Та все ж йому офіційно оголосили про підозру в скоєнні злочину.

Дізнавшись про це, Сергій вирішив захищатись доступними йому методами. Він звернувся за допомогою до Анатолія Ратаєва. А потім, скориставшись порадами останнього, написав заяву прокурору Кобеляцького району Вадиму Кохну та редакціям кількох газет. Звернувся він і до народного депутата від «Свободи» Юрія Бублика.

Із представниками «ЕХО» Сергій Міщенко зустрівся минулого тижня на білицькому ринку. Він показав копії заяв, про які повідомлялось вище. Крім того, чоловік продемонстрував розписки від кількох людей, родичів померлих, з чиїх могил викрали огорожу. У розписках сказано, що вказані громадяни не знають, хто здійснив злочин, і до Міщенка претензій не мають. Сергій визнає, що працював на цвинтарі, ба, навіть підтверджує, що здавав металобрухт. Але заперечує, що то були металеві елементи огорожі.

Водночас Міщенко підтвердив, що під час допиту в міліції визнав свою причетність до крадіжок. Але стверджує, що зізнання зробив під тиском. Він розповів: «У травні мене з дому забрав дільничний інспектор Олександр Рубан і відвіз у райвідділ до начальника карного розшуку Савченка. Той якраз був черговим по райвідділу. Коли я зайшов до кабінету, Савченко запропонував мені сісти. Потім сказав: «Давай, розповідай, як ти викрадав оградки з могил». Я відповів, що нічого не крав. Тоді він стукнув кулаком по столу і крикнув: «Встань, падло, і стій». Я простояв десь із годину. У цей період він виходив із кабінету, розмовляв по телефону, робив інші справи. У райвідділі мене протримали до 24-ї години. Десь близько 23-ї Савченко сказав: «Я зараз тебе посаджу в камеру, потім туди сяде ще один чоловік і вже через годину ти підпишеш усе, що я скажу. А того чоловіка ти не знайдеш ніколи. Я злякався і підписав зізнання. Можливо, це комусь видасться смішним. Але ті люди ніколи не опинялися в подібних ситуаціях: уночі, самі, у міліції, а потім у камері з чоловіком, який може зробити з вами все, що завгодно. Савченко ще сказав, коли я підписав: «Це треба для того, щоб голова селищної ради не сказала, що ми нічого не робимо».

Через кілька днів Сергій Міщенко поїхав у прокуратуру і поскаржився на дії міліції. А там, за його словами, працівник прокуратури Сергій Титаренко сказав: «Кому я по-твоєму повірю — міліції чи тобі?» І ось тоді, не маючи грошей на адвоката, Сергій Міщенко вирішив захищатися за допомогою журналістів та народного депутата.

Слово проти слова?

Начальник Кобеляцького райвідділу внутрішніх справ Микола Подобрий після того як ми звернулися до нього за коментарем з приводу скарги на дії його підлеглих, відповів: «Мені вже дзвонили ваші колеги журналісти, щось кричали про «беспредєл». Ваше право — вірити нам чи Міщенку. Та я стверджую, що ніякого тиску на нього не здійснювали. У зв’язку зі змінами, внесеними в кримінально-процесуальний кодекс України, у цьому просто немає потреби. Адже зараз суддя не бере до уваги показання, здобуті під час слідства. Він враховуватиме лише свідчення і докази, надані йому в залі суду. Міщенко розповідає, що він нічого не крав. Якщо він захищається, то нічого іншого й не скаже. Він міг взагалі відмовитись від дачі свідчень. Але в нас є свідок, який купив у нього металобрухт».

Отже, що ми маємо? Маємо обвинувальний акт, зізнання, а потім відмову від нього Міщенка. Але не маємо речових доказів. Є нібито чоловік, який приймав у підозрюваного метал. Але чи був то метал з огорожі? Поки що виходить римське право: «Слово проти слова». У системі європейського правосуддя цього замало. Але ми — не Європа. І судді дуже неохоче виправдовують підозрюваних. Надто, коли з одного боку барикад міліція і прокуратура, а з іншого — раніше судимий і непрацюючий.

Ми будемо й далі відслідковувати перебіг подій у справі Міщенка і повідомлятимемо про це читачів.