Новосанжарщина-2013: свій чемпіон Європи, поле за мільйон і сага з БМП
Ми підсумовуємо рік 2013-ий. Вкотре зауважуємо, що усе нижче написане — виключно думка авторів тижневика «ЕХО». Наші читачі цілком можуть бути незгодними з претендентами та переможцями у тій чи іншій номінації. Що ж, цілком можливо, наступного року ми організуємо інтерактивне голосування, аби порівняти ваші та наші погляди і зробити рейтинг більш об’єктивним. Отже, у цьому матеріалі — про те, хто і чим відзначився 2013-го року на Новосанжарщині.
Людина року
Ця номінація, напевно, найскладніша. З одного боку, претендентів нібито дуже багато і з-поміж них складно обрати одного. З іншого боку, аби отримати звання Людина року, нехай і у досить суб’єктивному рейтингові нашого тижневика, потрібно зробити щось екстраординарне. Наприклад, селищний голова Андрій Река хоч і ходив у номінантах, проте переможцем, на нашу думку, не став. Він (точніше — селищна рада) і цього року робив Нові Санжари красивішими. Прибиральники — прибирали, бригада з благоустрою саджала квіти, приватні підприємці допомагали замінювати новою плиткою старий асфальт тротуарних доріжок. Але до цього всього новосанжарський мер жителів селища давно вже привчив. А чогось екстраординарного у Нових Санжарах цього року не сталося. Хіба що «МаркетОпт» відкрився. Проте подія ця, напевно, стала радісною не для всіх. Наприклад, для підприємців із новосанжарського ринку, в яких після цього суттєво знизився об’єм продажу продуктів харчування. Тому Андрій Олександрович, який минулого року не став Політиком року, і цього року залишився без перемоги уже в іншій номінації.
Серед осіб, які цього року «робили погоду» у Новосанжарському районі, не могло не бути голови райдержадміністрації Сергія Шовкопляса. При всьому неоднозначному ставленні людей до влади, її реформ та реорганізацій у цього чиновника були значні шанси на перемогу в цій номінації. Хоча б за участь стовбинодолинського «Колоса» у мотобольному чемпіонаті України. Хоча організаторами гри і номінальними начальниками команди були зовсім інші люди, усі в районі чудово розуміли, хто насправді відродив мотобол у районі. До речі, думки з цього приводу були далеко не однозначні. Багатьом ідея вкладення значних коштів у надто витратний вид спорту, м’яко кажучи, не сподобалася. Проте, як не крути, а цього року про Новосанжарський район в Україні якщо і говорили, то передусім завдяки мотобольному «Колосу». А матчі збирали тисячі глядачів з усієї Полтавської області. Зрозуміло, що цьому всьому передувала менеджерська робота голови райдержадміністрації — і на офіційному, і на неофіційному рівні. Проте одного мотоболу для чиновника такого рівня все ж таки малувато. Можна ще, звичайно, згадати, що район цього року зібрав за об’ємом другий в історії урожай за всю історію свого існування. Не зовсім зрозуміло, як до цього може бути причетний голова райдержадміністрації. Усе ж таки вираз «робити погоду» на початку абзацу використаний у переносному значенні. Адже саме погода дала аграріям виростити усі оті центнери та тонни. А от втілення у життя якихось інвестиційних проектів у 2013-му році від голови РДА ми так і не дочекалися. Чи то спонсори не знайшлися, чи то світова криза завадила, чи то інші фактори. Тому він також без перемоги у нашій номінації.
А переможцем стає зовсім не керівник і не політик. А 18-річний новосанжарець Віталій Касьяненко. Юний спортсмен, який цього року спочатку в Чехії завоював титул чемпіона Європи з пауерліфтингу, а потім у Сполучених Штатах став ще й віце-чемпіоном світу. Такими досягненнями можуть похвалитися небагато людей у всій країні, не кажучи вже про маленький Новосанжарський район, який невисокий хлопчина з Нових Санжар цього року прославив на увесь світ. Варто підкреслити, що до цих перемог Віталій ішов роками довгих і виснажливих тренувань, участю у десятках обласних та всеукраїнських змагань. Свої медалі Віталій Касьяненко отримує, підіймаючи вагу, у кілька разів вищу за його власну. Наприклад, у американському Техасі наш спортсмен у трьох вправах підняв 670 кілограмів! За європейське «золото» та світову «срібло» Віталій Касьяненко цілком заслужено отримує перемогу і в нашій номінації Людина року.
Подія року
У цій номінації також було кілька претендентів. Тобто подій, різних за значимістю та впливом на життя району. Одна з таких — відкриття у вересні молочного кооперативу в селі Лівенське. Молочний ринок району, який тримається майже виключно на приватних власниках корів, отримав нового гравця. На відкритті «Молочника» багато говорили про зростання конкуренції, перехід до європейських норм заготівлі молока і таке інше. У реальності селяни Лівенського, Маячки та Шедієвого майже одразу ж отримали готового монополіста у галузі заготівлі молока. Під новий кооператив почали активно «зачищати» ринок, звільняючи його від заготовачів з інших районів. Це викликало протест зі сторони селян, але… молока у кооператив почали здавати більше. Не з власної волі, а через відсутність інших варіантів. Тому хоч відкриття кооперативу — подія і значима, але до перемоги у нашій номінації не дотягує.
Ще одна подія цілком могла б перемогти у номінації «Дежа-вю року». Якби така була. Мова йде про відкриття звалища твердих побутових відходів у селі Зачепилівка. Того самого, яке урочисто, з перерізанням стрічки та журналістами, відкрили ще у 2009-му році. Але працювати об’єкт-мільйонник почав лише у вересні 2013 року. Та й то «працювати» — не надто правильне визначення. На полігон почали завозити сміття і складати в купу. Роздільний збір сміття, сортування, переробка — це все ще колись буде. Може, років через чотири-п’ять? Як би там не було, але друге відкриття звалища на подію року, звичайно, не тягне.
А от інше цьогорічне відкриття, на нашу думку, цілком заслуговує на першість у цій номінації. У це мало хто вірив, у цьому багато хто сумнівався, проте це все ж таки сталося: у Руденківці менше ніж за півроку спорудили власний міні-футбольний майданчик зі штучним покриттям. І його відкриття стало Подією року-2013. Те, що майданчик таки побудували у рекордні як для кризового року строки, неабияка заслуга директора місцевої школи Андрія Дігтяря. Він постійно був таким собі каталізатором, який прискорював реакції і влади, і спонсорів. На будівництво майданчика та благоустрій навколишньої території, за різними даними, витратили від шестисот тисяч до мільйона гривень. Це робить руденківський майданчик ще й найдорожчим будівництвом року. Тепер натхненні власним міні-футбольним полем руденчани цілком серйозно мріють про власний корт для великого тенісу. Можливо, його будівництво та відкриття стане подією року-2014.
Скандал року
Тут серед номінантів була історія з колишнім сільським головою Старих Санжар Віктором Плескачем. Колеги-депутати звинувачували його у зловживанні службовим становищем, самовільних та одноосібних рішеннях та фінансових махінаціях. «ЕХО» написало кілька репортажів із сесій у Старих Санжарах. Один із них особливо запам’ятався тим, що неординарний сільський голова, ведучи сесію, навіть у присутності журналістів та представників районної влади постійно використовував коротке, але лаконічне слово «б…я». Зрештою, закінчилося все не таким вже й великим скандалом. Сільський голова написав заяву і пішов із посади нібито за станом здоров’я. На його місце у грудні вже встигли обрати нового голову — самовисуванця Анатолія Трояна. Отже, неспокійні Старі Санжари — серед номінантів, але не в переможцях.
Пальму першості у них відібрали Нові Санжари. А точніше, абсурдна сага із встановленням у селищі пам’ятника бойовій машині піхоти (БМП). Якщо ви пригадуєте, цю військову машину зумів дістати і привезти до Нових Санжар ще перед виборами тодішній кандидат у народні депутати Олексій Лелюк. Після виборів питання встановлення БМП стало мало не темою № 1. Адже машина тимчасово стояла біля старої школи — напроти Новосанжарського НВК, а її потрібно було встановлювати десь на постійне перебування. Одразу почалися розмови про те, що в Нових Санжарах пам’ятник БМП не встановлять. Тому що Олексій Лелюк не захоче робити такий подарунок своєму недавньому конкурентові Андрію Реці, новосанжарському селищному голові. Тому бойову машину всіма правдами й неправдами намагатимуться встановити деінде. Наприклад, у сусідній Лелюхівці. Дійсно, незабаром влада почала переконувати, що у Парку Перемоги ставити БМП забороняє законодавство. У № 8 тижневика «ЕХО» ми написали: «Пам’ятник БМП буде стояти у Лелюхівці». У цьому на щотижневій нараді переконував і голова РДА Сергій Шовкопляс. Він говорив, що бойова машина має стояти на трасі у Лелюхівці, щоб її міг побачити кожен проїжджаючий — і кобелячанин, і кременчужанин, і росіянин. Проте «афганці», які власне і прохали встановити БМП у Нових Санжарах, таку пропозицію влади зустріли у штики. І заявили, що ходити на трасу до БМП не будуть. Ініціативу спробував перехопити у свої руки селищний голова Андрій Река. У березні він разом із афганцями посадив квіти у Парку Перемоги біля місця, обраного ними під встановлення машини. А голова районної організації воїнів-інтернаціоналістів Михайло Коркішко показав проект, за яким БМП мала стояти саме тут, у парку, на камінні, яке символізувало б афганські гори. Кілька місяців триває закулісна війна. У селищній раді говорять, що фонд «Горобина», який привіз БМП до Нових Санжар, не зможе встановити пам’ятник без відповідних дозволів. У свою чергу помічники Олексія Лелюка дивуються: як селищна рада може планувати встановлення пам’ятника, якщо у неї немає БМП? Зрештою, у Парку Перемоги таки споруджують постамент (за словами представників селищної ради, будівництво ведуть незаконно) і 23-го вересня пам’ятник БМП таки відкривають. Отже, на день виведення військ із Афганістану воїнам-інтернаціоналістам не доведеться ходити маршем на трасу в Лелюхівку. Отож епопея із БМП, яку не могли встановити більше восьми місяців, безумовно стає Скандалом року.
***
Цього разу ми вирішили обмежитися цими трьома, головними, як на нашу думку, номінаціями. Хоча своє місце могли знайти і такі рубрики як «Не подія року» — із новосанжарським кіно, яке жителі селища так і не побачили у 2013-му (чи побачать у наступному?) Або «Чекання року» — із випускниками Новосанжарського НВК, які за два роки так і не отримали документи на право керування автомобілем. Або «Розчарування року», у якій пальму першості поза конкуренцією отримали б новосанжарські дороги. Точніше, дорожні служби, які їх не ремонтують.
Можливо, про це все ми напишемо року наступного. А ще дуже хочеться, щоб у 2014-му в нашому рейтингу було багато претендентів на перемогу в номінаціях «Меценат року», «Благодійник року» та «Людина честі року». Писати такий рейтинг нам, авторам, буде набагато приємніше.