Незвичайна родина мешкає у Кувейті та відпочиває у Нових Санжарах

Новосанжарка Світлана Матвієнко вже десять років мешкає на Близькому Сході. Рік разом із чоловіком вона прожила на його батьківщині – в Сірії, і вже дев’ять років, як вони мешкають у Кувейті. Приїхавши до Нових Санжар, пані Світлана згодилась розповісти про особливості східного життя кореспонденту «ЕХО». Поїхати за кордон Світлана не мріяла ніколи. Ні тоді, коли в дитинстві маленькою дівчинкою бігала вуличками Нових Санжар, ні під час навчання у місцевому НВК. А коли вступила до ВУЗу – Харківського інституту культури – більше мріяла про майбутню роботу соціального психолога. Але тут в житті Світлани з’явилось справжнє кохання. Кохання звали Фірас, він був сірійцем і навчався у відомому ХІРЕ – Харківському інституті радіоелектроніки. Зустріч української дівчини та сірійського парубка була немов би влаштована долею – вони закохались міцно і назавжди. На 5-му курсі пара пішла до РАЦСу і дипломи спеціалістів Світлана та Фірас отримували вже у якості молодят. Невдовзі чоловік запропонував молодій дружині з’їздити в Сірію – познайомитись із його родиною та подивитись на країну. Рідні Фіраса зустріли українську невістку дуже гостинно, загалом сподобалась Світлані і сама країна. Тож за деякий час молода родина перебралась на постійне місце проживання із України до Сірії. На батьківщині чоловіка Світлана і Фірас прожили всього рік. Варто зазначити, що за соціальним та економічним становищем Сірія знаходиться навіть позаду України. Причиною цьому – надто велика різниця між нижчим та вищим класами населення. Якщо тобі, наприклад, пощастило народитися в багатій родині, то це автоматично означає – твоє життя склалося, ти ніколи не будеш бідувати, про твій добробут та фінансові запити потурбувалися вже від народження. А от якщо тобі не пощастило і ти побачив світ у родині бідних сірійців, то шансів піднятися із низів у тебе практично немає. Ти бідняк, твій батько був бідняком, дід був бідняком і діти твої теж будуть бідняками. Батьки Фіраса не належали ні до вищої, ні до нижчої касти, а були, скоріше, представниками середнього класу. Тому жили вони по сірійським міркам не надто багато, але і не бідували. Не балує Сірія більшість своїх жителів і високими зарплатами та забезпеченням соціальних умов. Як і у нашій «розвинутій і демократичній» Україні, в Сірії процвітає корупція та хабарництво, досить високим є і рівень безробіття. На противагу недолікам, Сірія добре розвинута, як курорт. До переваг жителів цієї країни слід віднести і їх релігійність, гостинність та добропорядність. Зважаючи на плюси, та не дивлячись на всі мінуси, в країні можна і жити, і працювати. Та молода сім’я сірійця і українки довго тут не затрималась – Фірас знайшов кращу роботу в багатшому та більш розвинутому Кувейті. Незабаром Світлана разом із чоловіком переїхала до іншої країни Близького Сходу. Кувейт надзвичайно відрізняється і від України, і від Сірії. Якщо є в світі країна, яка максимально турбується про своїх громадян, то це якраз Кувейт. Корінні жителі – кувейтяни мають тут всі права і, навіть, дещо більше. Наприклад, коли громадянин Кувейту одружується на кувейтянці, він отримує від держави грошову доплату. Так само, за кожну народжену дитину кувейтянин отримує добавку до своєї заробітної платні – не дивно, що в кувейтських родинах по 5-6 дітей. А ще Коран дозволяє кувейтянину мати аж чотири законні дружини. Щоправда в наш час навіть багаті чоловіки-кувейтяни обмежуються двома дружинами. – Хоча розумний чоловік знає, що для щастя цілком достатньо і однієї. – Посміхається, розповідаючи, Світлана. Найвищі зарплати в країні отримують…звичайно ж, кувейтяни. Ну ще непогано заробляють їхні друзі-американці, котрі допомогли Кувейту в 1991-му році уникнути окупації з боку Іраку, вигравши війну в Перській затоці. Кувейтяни не виконують ніякої «брудної» роботи – не працюють прибиральниками, будівниками, офіціантами. І взагалі, як висловилась пані Світлана: «Кувейтяни дуже зарозумілі та вважають себе першими після Бога». Але поруч із корінними жителями непогано живеться в Кувейті представникам інших народів – сірійцям, ліванцям, єгиптянам, а ще – не чисельним вихідцям із пострадянського простору: українцям, росіянам та молдаванам. Звичайно ж, заробітна плата при цьому суттєво різниться. Наприклад, кувейтянин після освіти у 8 класів може влаштуватися на роботу із заробітною платою у 2500-3000$; а сірієць чи єгиптянин з вищою освітою може розраховувати на 900-1500$. Індійці ж, які виконують в Кувейті всю найменш оплачувану роботу, отримують 500-600$. Як видно із вищезазначеного, в Кувейті навіть бідні – не дуже бідні. Фірас влаштувався працювати інженером по комп’ютерам в міністерстві оборони. Світлана ж виконувала обов’язки домогосподарки. Оселилась родина у п’ятиповерхівці в районі Сальмія, де молода сім’я зняла двокімнатну квартиру. Плата за житло надзвичайно висока – 420 доларів за місяць проживання. Останнім часом у країні зносять всі невисокі будинки і зводять на їх місці хмарочоси. Доречно згадати, що громадяни інших країн не можуть в Кувейті мати власне приватизоване житло або відкривати якийсь бізнес, так само не можуть іноземці і отримати громадянство Кувейту. Все житло в цій країні належить кувейтянам, які часто здають його в оренду іноземцям. А бізнес громадянину іншої країни влаштувати все-таки можна, потрібно тільки взяти в долю кувейтянина, на якого і оформляються всі документи. Довго сумувати на самоті Світлані не довелося – у родині з’явилася маленька донечка Дана. Справлятися із немовлятком без підтримки батьків та рідних було складно – ні тобі потрібної поради, ні кваліфікованої допомоги. Виручала всемогутня і всеохоплююча мережа Інтернет. В ній Світлана знаходила потрібні відповіді та необхідну допомогу. До речі, за Кораном жінка-кувейтянка обов’язково має годувати дитину груддю хоча б до двох років. Далі – за бажанням. Хоча багато сучасних кувейтянок не хочуть сидіти вдома з дітьми і йдуть працювати. Дітьми ж опікуються служниці – із Індії чи Шрі-Ланки. – Служниці – це окрема історія. – Говорить Світлана Матвієнко. – Зараз в Кувейті є навіть проблема «дітей, вихованих служницями». Освіти вони не мають ніякої, тож зрозуміло, що чомусь навчити дітей чи виховати в них якісь позитивні якості їм дуже складно. Надзвичайно цікаво складаються стосунки зі служницями у жінок з колишнього Союзу. Для кувейтянок поняття «служниця» зрозуміле і знайоме, а для нас – це ж ціла трагедія. Наші жінки починають їх жаліти, співчувати: «А чого ж ти в служниці пішла? А чому ж ти вчитися не йдеш? Та ти посидь, посидь – я сама пороблю». Був і у мене такий досвід – місяць у нас працювала служниця. Закінчилося все тим, що жалість до неї перемогла – вона лежала і дивилась телевізор, а я жаліла її і все робила по будинку. Тому вирішила, що обійдусь я без служниці. Окрім догляду за дитиною та хатніх клопотів справ у Світлани вистачало. Перш за все, треба було вдосконалювати володіння мовами. Вдома із Фірасом вони говорили російською, а от в повсякденному житті в Кувейті не обійтись без арабської та англійської. І якщо англійську Світлана знала ще з інституту, то арабська давалася складніше і вимагала більше часу на вивчення. Проте, відвідавши курси і попрактикувавшись кілька місяців, українка вже досить добре розмовляла обома іноземними мовами, нехай і з невеликим акцентом. Не забувала Світлана і рідної української. В перший час проживання в Кувейті вона часто зустрічалася із вихідцями з України та Росії. – Цікаво спостерігати, як змінюються люди, котрі приїздять до Кувейту. Це настільки релігійна і правильна країна, що кожен, хто тут поживе якийсь час, стає кращим. – Ділиться Світлана. – І, знаєте, дуже зручно жити в країні, де діють правила, які ніхто не порушує. Щодо релігійності кувейтян. Вони дійсно моляться по 5 разів на день. Молитва займає небагато часу – 2-3 хвилини. Для цього кувейтяни стають на спеціальні коврики – хтось у мечеті, хтось – на роботі, а хтось (хоча і рідко) – просто на вулиці. Особливою є п’ятнична молитва, яка триває півгодини і на яку обов’язково приходять до мечеті. Уроки релігії є у програмах кувейтських шкіл. Так що діти в цій країні з дитинства добре усвідомлюють: що можна, а що – ні. Окрім ісламу в державі розповсюджене і християнство, і буддизм, який сповідують індійці. Глибока релігійність громадян позитивно впливає на усі сфери життя. Наприклад, у всьому Кувейті ви не знайдете жодного алкогольного магазину. Так само, відсутні тут казино та нічні клуби, на відміну від тієї ж Сірії. Цигарки хоча і можна придбати в супермаркеті, але їх не виставляють напоказ, а розміщують на високих вітринах, щоб не надто кидались в очі. Кримінальна ситуація у Кувейті набагато краща за українські реалії. Проте крадіжки час від часу все-таки трапляються. І скоюють їх найчастіше… брати-слов’яни. Коли Дана почала підростати, Світлана стала цікавитись кувейтянською системою освіти. Дитячих садків, в нашому розумінні, в країні немає. До 3,5 років дитину можна відправити хіба що у платні ясла. А от після досягнення цього віку сина чи доньку можна вже… здавати до школи! Спочатку до 1-го підготовчого класу, потім до 2-го підготовчого. А вже у шість років – до першого (звичайного) класу. Навчання у школі платне. При цьому плата збільшується із кожним роком навчання. Платними є і шкільна форма, і підручники, і шкільний автобус. А от якість освіти, не дивлячись на її платність, Світлана оцінює як гіршу за українську. Час минав, підростала донька, Світлана заводила нові знайомства. І якщо перший час життя в Кувейті вона більше спілкувалась зі слов’янами, то тепер серед її близьких друзів з’явилися сірійці, ліванці, палестинці. – От українці за кордоном – дуже складні люди, з ними важко спілкуватися. Як тільки зароблять хоч трохи грошенят, одразу стають надзвичайно зарозумілими. – ділиться спостереженням Світлана. – Росіяни чи молдавани – набагато простіші та більш відкриті у спілкуванні. А ще жінка говорить, що, не дивлячись на високу квартплату та дороге навчання у школі, жити в Кувейті можна із невеликою (по їхнім міркам) зарплатою у 900-1000$. Насамперед тому, що багато можна придбати у кредит – від меблів і побутової техніки до автомобіля. Не такими високими, порівняно з українськими, є і ціни. Наприклад, автомобіль «Ніссан-Максіма» 2001 р.в. родина придбала всього за 3 тисячі доларів. В Україні така машина коштувала б 12-13 тисяч у.о. У країні постійно відкриваються все нові та нові супер- і гіпермаркети. І кожен з них прагне привабити покупця якоюсь ексклюзивною акцією чи знижкою – це теж дозволяє суттєво зекономити видатки сімейного бюджету. Медицина в країні платна. Але заплативши 150 доларів страховки, можна цілий рік користуватися послугами поліклініки. А двох своїх доньок Світлана народила, заплативши всього 6 доларів. Другу донечку назвали красивим ім’ям Далія. Загалом, зараз у Кувейті дуже помітно простежується вплив Америки. Починаючи із супермаркетів, всюдисущого фаст-фуду і закінчуючи поліцією на американський манер. Навіть сучасна кувейтська молодь у розмовах між собою віддає перевагу англійській. Незважаючи на багату східну кухню, місцеві жителі останнім часом віддають перевагу американській їжі швидкого приготування. – Розумно вкладені гроші просто творять із країною дива. Адже весь Кувейт – це суцільна пустеля, в якій нічого, окрім фінікових пальм, практично не росте. – Говорить Світлана. – Але самі кувейтяни зуміли перетворити власну країну на справжній рай, створивши і сучасні хмарочоси, і чудові поливні насадження з дерев та квітів, і сучасні широкі автостради, їздити якими – суцільне задоволення. Який разючий контраст із Україною, яку Бог наділив чудовою природою, але жителі якої постійно на щось нарікають і так мало роблять для її процвітання. І не дивлячись на те, що у Кувейті не росте нічого, окрім фініків, все привозне, але ціни на продукти тут менші, ніж в Україні. Після того, як українське консульство в Кувейті розмістило в одній з центральних газет країни велику розповідь про Україну, до нашої держави поїхало багато арабських туристів. Вони побували в Одесі і повернулись із словами: «Це – рай на землі!». От лише місцева інфраструктура кувейтян, навпаки, дуже засмутила – ні готелів високого рівня, ні доріг, ні обслуговування. Що ж до кліматичних умов, то з цим Кувейту дійсно не пощастило. Пустельна країна в якій не рідкість піщані бурі, а температура влітку підіймається до +53 градусів за Цельсієм. При такій температурі закриваються всі установи – на будинках встановлені велетенські термометри, які фіксують температуру. Але на великих будівництвах часто і за такої спеки продовжують працювати будівники-індійці. Часто втрачають свідомість, іноді, навіть, гинуть і тоді їх родини отримують виплату страховки. Інші жителі у таку спеку на вулицю майже не виходять. – Нас запитують – чи часто ми купаємось у морі? В таку спеку – ні! Навіть ввечері надворі дуже жарко. – пояснює Світлана Матвієнко. – Тому люди стають більш активними ближче до ночі. Наприклад, опівночі до вас можуть заявитися гості – і у цьому немає нічого незвичайного. Взимку холоднішає до +8, іноді (дуже рідко) стовпчик термометра може опуститися до позначки 0. Але шубу чи тепле пальто брати до Кувейту все-таки не варто – вони вам не знадобляться. Дощі у країні йдуть лише взимку, тому всі дерева, кущі та квіти зрошує єдина на всю країну (!) централізована система поливу. Чого справді багато у країні, так це розваг. Окрім різноманітних супермаркетів, це і аквапарки, і різноманітні – автомобільні, меблеві, картинні – виставки. Для дітей створені маленькі копії американських Дісней-лендів. Так що провести час є де – були б гроші. Якою б не був хорошою країною Кувейт, а Україна все таки є батьківщиною Світлани. Тому кожного літа вона з доньками приїздить до батьків у Нові Санжари. Побував у нашому селищі і Фірас – тут йому дуже сподобалося. Дорога від Кувейту до України неблизька – 4000 км, які віднедавна можна подолати літаком за прямим рейсом Кувейт – Харків. Цього року жінка приїхала до Нових Санжар без чоловіка – Фірас лишився працювати у Кувейті. Сама ж Світлана мріє вивчити психологію арабів і таки піти працювати за професією – психологом чи соціологом. А найбільше вона переймається майбутнім своїх доньок – 7-річної Дани і 2-річної Далії. – Дуже складно вчити маленьку дитину словам, коли вдома фактично чути три мови. От і виходить, що інші діти знають 50-60 слів однією мовою, а наша Далія – по 20 українських, арабських та англійських. На питання – ким Світлана вважає своїх доньок: українками, сірійками чи кувейтянками – жінка відповідає філософськи. – Поки нам добре тут, ми живемо в Кувейті, але не відкидаємо остаточно варіантів із переїздом до України чи Сірії. Щоправда мій чоловік говорить: «Як ми переїдемо в Україну? Там тільки алкоголь і немає релігії!». А дівчатка наші все ж таки більше кувейтянки. Хоча вони і не мають громадянства цієї країни, але ж вони там народилися, ростуть під тим сонцем і дихають тим повітрям. Ось так – в сім’ї сірійця та українки дві доньки є кувейтянками. А цього літа вони нехай і на місяць стали нашими землячками – новосанжарками. Щоб втекти від кувейтської спеки, піщаних бур і хоча б для того, щоб потрапити на сторінки «ЕХО»

Подобається    0