Жив-був бик
У селі Ленінове здох бик. Таке, на жаль, іноді трапляється зі свійськими тваринами. І у цьому випадку не було б нічого екстраординарного, якби ветеринари не запідозрили у тварини сказ. З цього і почалася історія про чотири похорони одного бика.
Частина перша. Як бик захворів
Початок історії журналістові «ЕХО» розповів Анатолій Онищенко, скажімо так, один із співвласників бика. Отже, 12‑го грудня бичок, якому мав незабаром виповнитися рік, чимось захворів. Господарі спробували викликати дільничного ветлікаря Миколу Горобця, проте зв’язатися з ним не змогли. Тоді запросили подивитися на тварину колишнього ветлікаря Ліщинського.
— Він оглянув бика і сказав, що у того стоїть шлунок. Порадив дати йому спеціальний сольовий розчин. Ми так і зробили. Після цього бик почав бутіти і у нього пішла слина, — згадує Анатолій Онищенко.
Наступного дня, вже 13‑го грудня, хворого бика оглянув уже Микола Горобець. Зробив тварині укол і, побачивши, що у тварини йде слина, вирішив перестрахуватися та викликав із Нових Санжар лікаря-епізоотолога Федора Семенкова. Той, оглянувши тварину разом із колегою, поцікавився у господарів, чи був бик щеплений від сказу. Ті відповіли заперечно.
— У нас усі щеплені: корова, собака, кіт. А на бика того вакцини тоді не вистачило! Не завезли, чи що. А сам я її купити і вколоти не можу — заборонено! — пояснює Анатолій Володимирович.
Ветеринари зробили бику кілька уколів, проте стан його не покращився. А за кілька годин після їх відвідин тварина впала на ноги.
— Я подзвонив до Горобця і кажу: «Здохне тварина, давайте доріжем!» Але він не дозволив. Сказав: «Тварина скажена! Не займай!», — скаржиться власник.
За його словами, бик був хоча й не надто великим, проте до трьохсот кілограмів міг затягнути. А за нинішніми цінами це 5—6 тисяч гривень.
Частина друга. Як бик здох
Господар виявився правий: за кілька годин тварина здохла. Слідуючи інструкціям ветеринарів, Анатолій Онищенко вивіз труп на місцевий скотомогильник. Простіше кажучи, на звалище за селом. У сараї, де стояв бик, провели дезинфекцію. Уже на скотомогильнику ветеринари відрізали бикові голову, щоб відправити на аналізи проби на наявність сказу. Якщо бик дійсно був хворий, то під загрозу потрапляли двоє людей: власниця разом із сином, які заливали тварині розчин солі, а отже контактували з її слиною.
Також Анатолій Онищенко стверджує, що вже на скотомогильнку ветеринари зробили бикові розтин і побачили, що шлунок забитий дертю та іншою їжею. Проте ні у складеному лікарями акті, ні в особистій розмові ветеринари цей факт не підтверджують. Далі бикові провели утилізацію. Чи «утилізацію». Облили соляркою та підпалили. Туша згоріла, проте не вся, а лише її частина.
Частина третя. Як бика ховали
— Я запитав: що це за утилізація?! Якщо ви не дали дорізати тварину і кажете, що вона скажена, то хіба так її треба утилізовувати?! — згадує обурений власник бика. — Половина його згоріла, а половину зараз бігають лисиці та собаки їдять!
Вранці 30‑го січня, аби переконати журналіста у правдивості своїх слів, Анатолій Онищенко саджає його у своє авто і везе на так званий скотомогильник неподалік Ленінового. Дорогою розказує про «похорони» бика.
— Спочатку його просто палили. Він не згорів. Тоді, коли я почав возмущатися, приїхали Горобець із сільським головою, взяли лопату і закидали його землею. Але не дуже. Зараз подивитесь, де він лежить.
На краю сміттезвалища (чи скотомогильника?) ми справді бачимо великі кістки якоїсь тварини, які стирчать з-під снігу та накиданих згори гілляк. Анатолій Онищенко відкидає їх у сторону, піддіває тушу якимось дрючком і перевертає. З-під снігу показується півбика. Видно свіжі місця, де тушу гризли чи то лисиці, чи то собаки — навколо повно маленьких і великих слідів.
— Бачите? Свіже, хоч шашлик роби! А вони пишуть «спалили та захоронили»!
Дійсно, у акті, який 13‑го грудня підписали ветлікарі Семенков, Горобець і власниця бика Болобан, зазначено, що «труп тварини спалили та захоронили». Це, м’яко кажучи, розходиться з реальністю.
— Його вже, мабуть, тричі хоронили. Сьогодні повинні четвертий похорон устрояти. Я кажу жінці: «Слухай, буде музика грати. Бика четвертий раз ховатимуть», — жартує Анатолій Онищенко на зворотньому шляху.
Помиляється він всього на кілька днів. Дійсно, 2‑го лютого до села знову приїздять ветеринари, наймають якогось чорнороба і він, нарешті, «ховає» рештки бика під метровий шар землі.
Частина четверта. Як бика посмертно реабілітували
А бик, як з’ясовується, не був скаженим. Це показують результати лабораторних досліджень, які проводять у Полтаві. Тривають вони аж місяць. І після їх закінчення до Нових Санжар присилають висновок: бик був «чистим». Принаймні, від сказу.
— Але тоді, на місці, у нас були всі підстави підозрювати у тварини сказ, — говорить лікар-епізоотолог Федір Семенков. — Бик сахався від води, у нього було велике слиновиділення. Враховуючи, що з ним контактували люди, ми не могли наражати їх на небезпеку.
Щодо утилізації тварини, то займатися нею повинні були не ветеринари, а місцева сільська рада та власник бика.
— Його палили три рази, того бика, у тому числі приїздили і з сільським головою Іваном Чечелем, — говорить начальник управління ветеринарної медицини у Новосанжарському районі Микола Добриденко. — Після цього тварину прикопали. Але сам власник її розрив, а потім привіз вас, щоб влаштувати фотосесію.
Наразі Анатолій Онищенко, якому, по факту, не дали дорізати нескажену тварину, планує подавати на ветеринарів до суду. Ті запевняють, що до позову готові, адже діяли виключно за інструкціями.
Ми трохи пошукали у нетрях Інтернету і знайшли там статтю 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де у підпункті б) записано, що «вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин» дійсно покладається на сільські ради.
Мало того, у статті 107 КУПАП вказано, що ряд хвороб, у тому числі сказ, передаються повітряно-крапельним або контактним шляхами. Тобто, імовірність зараження була б вищою, якби тварина когось ослинила чи вкусила.
Закопати тушу все одно було потрібно і, бажано, з першого разу.