Марія Сєльська: «Теперішні люди цього не пороблять»

Найстарша жителька Кірового 23 березня відзначала свій 90‑й день народження.

Жінка чесно зізнається, що нині найбільшою проблемою для неї є згадати всіх своїх багаточисленних родичів. А їх у Марії Степанівни кілька десятків. Адже бабуся вже дочекалася праправнуків. Більшість родичів довгожительки мешкають поряд: у Кіровому, Гарбузівці, Перегонівці. Дехто — у Кременчуці. І практично всі приїхали вітати Марію Степанівну з її дев’яностим днем народження.

— Бабуся наша, як побачила, що вже й кременчужани приїхали, — аж розплакалася від радості, — розповідає Василь Репешко, фермер із Кірового, який узяв на себе організацію свята. — Шкода, що не змогли вирватися рідні з Донецької області. Вони таки далеченько живуть. Та нічого, ще приїдуть. Наша Марія Степанівна все одно до ста, як мінімум, житиме.

Марія Сєльська ніякого особливого секрету довголіття не знає. І назвати її долю легкою та безпроблемною аж ніяк не можна. Війна, два голодомори і безкінечна тяжка праця у колгоспі — типовий життєвий шлях людини з українського села.

— Е, дітоньки, теперішні люди того не пороблять, що ми робили, — говорить довгожителька. — Та й не дай Бог, ще комусь так робити і таке пережити. По сім гектарів буряків ми пололи. Це січас всякі трактори і комбайни. А тоді — усе руками. Додому приходили і з ніг падали. А ще ж і їсти нічого.

Сучасній молоді, напевне, дуже важко уявити, як це: прополоти гектар цукрового буряку. Уже виросло ціле покоління людей, що не знає цієї каторжної праці. Тому для довідки: гектар — це земельна ділянка розміром 100 на 100 метрів. У ній розміщені 222 рядки буряку. Тобто, щоб прополоти гектар, потрібно пройти дистанцію у 22 кілометри. І не просто пройти, а з постійно зігнутою спиною, орудуючи сапкою. Та під пекучим сонцем. А Марія Сєльська з року в рік «намотувала» по сім таких дистанцій. Напевне, Україну від кордону і до кордону вона пройшла не один раз. Безумовно, одними буряками робота в колгоспі не обмежувалась. Ланка під керівництвом Марії Степанівні вирощувала пшеницю, просо та інші культури.

— Ото за те просо мені й орден Лєніна дали, — згадує жінка. А ще про неї як про кращу ланкову склали пісню. Старші люди в селі й до цього часу пам’ятають її слова: «Ланкова Фещенко Марія слово Сталіну дала: золоте зерно посієм вокруг нашого села».

Привітати ювілярку прийшов кіровський сільський голова Сергій Пилипенко. Вручивши квіти і подарунок, Сергій Михайлович сказав:

— Таку людину потрібно вітати стоячи на колінах. Вона такої поваги заслужила. Маріє Степанівно, Ви — наша гордість. Живіть ще стільки ж на радість рідні і всьому селу! А зауваживши, скільки людей зібралось на свято, Пилипенко пожартував:

— Та тут одразу вибори можна проводити, уся громада зібралась.

А іменинниця під час гуляння зізналась:

— Ви знаєте, уже на город хочеться вийти. Засиділась я за зиму.

Рідня розповідає, що в минулому році Марія Степанівна разом із правнуками ще картоплю вибирала.