Гірка пам’ять війни

Велика Вітчизняна… Давно заросли травою окопи. Давно сіють пшеницю на землі, яка горіла й стогнала. А люди… Людям досі болять завдані війною рани.

«Ветерани! Скільки горя випало на їхнє покоління! Але вони мудрі, уміють прощати і любити. Аби не вони, не було б сьогодні і нас… Ветерани відстояли право на життя не лише свого покоління, а й тих, мав прийти згодом, — синів, онуків, правнуків. Вони — серед нас, посивілі від років, ран, пережитих втрат.»

Такими словами розпочала своє привітальне слово директор Білицької дитячої музичної школи Л. Бакшанська. Вона розповіла про гостя музичної школи Павла Петровича Бредуна, ветерана Великої Вітчизняної війни, учасника бойових дій на Далекому Сході. На його грудях сяє «Орден Перемоги», Орден «За мужність», медалі «За бойові заслуги», «За перемогу над Японією» та ін. Директор розповіла творчу біографію гостя. Із 1961 року працював викладачем по класу духових інструментів Кобеляцької дитячої музичної школи. У 1973 році Білицька ДМШ стала окремим навчальним закладом, і Павло Петрович до виходу на пенсію, а далі ще шість років працював викладачем по класу духових інструментів цієї школи. Тривалий час був керівником духового оркестру Білицької ДМШ та духового оркестру Будинку культури Кобеляцького цукрового заводу.

Сумні думки навівали ветерану спогади про війну… Добровольцем пішов на фронт. Дописав собі роки, тільки б воювати із ненависним ворогом, не дозволити йому топтати рідну землю. Павло Петрович охоче відповідав на запитання присутніх викладачів, учнів школи: про бойових побратимів, про бої з фашистами, а на Далекому Сході — з японцями, про розвідувальні операції, в яких брав участь, про отримані на війні рани. Війна — це каліцтво людських душ і тіл, це сльози вдів і дітей. В Україні не було сім’ї, яку б не торкнулось горе, що несла війна. Пройдуть роки, не буде в живих і нашого покоління, але хтось із вдячності йтиме до могили Невідомого солдата, братської могили. Вічний вогонь пам’яті не погасять вітри перемін, не зітруть століття.

Павло Петрович з болем згадав і про бойові дії на Сході України, у Донецькій та Луганській областях. Скільки смертей, скільки горя! У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів, чоловіків, братів! Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм: право бути похованими на рідній землі. Світла пам’ять загиблим.

Учні музичної школи з вдячністю дарували ветерану квіти, гучні оплески. Закінчилась зустріч невеликим концертом учнів інструментально-теоретичного відділу.

Фото на згадку залишить в серцях усіх присутніх спогади на довгі роки. Весь педагогічний та учнівський колектив Білицької дитячої музичної школи бажають Павлу Петровичу міцного здоров’я, щастя, довгих років життя, мирного, безхмарного неба, нових зустрічей у рідному колективі.