Про щиглі

Днями один знайомий у розмові чи то дорікнув, чи просто запитав: «Ти майже завжди критикував українську владу. А це чомусь перестав. Чому?» Ну з приводу того, що «перестав», знайомий трішки поспішив із висновком. Але тенденцію він помітив правильно. Що є, то є. Критики дійсно стало менше. Чому? Напевно, є кілька причин. По-перше, ми в редакції, як і вся Україна, спробували трішки реформуватися. І одразу зрозуміли, наскільки це невдячна і важка справа. І це в малесенькому колективі. А що тут говорити про державу. Тому поступово приходить розуміння тих завдань і викликів, які стояли і стоять перед владою всіх рівнів. По-друге, українська влада таки почала реформи. Бо саме за їх відсутність автор цю владу найбільше критикував. За те, що прийшли на крові, а керувати хотіли, як при «папередніках». Зараз процес дуже потихесеньку, але таки пішов. По-третє, згадав про щиглі...

Кілька місяців тому ми із засновником «ЕХО» побилися об заклад щодо найближчого майбутнього України та Кобеляцького району. Той, чий прогноз не справдився, мав підставляти лоба під щиглі (по-народному — щолбани). Автор був налаштований дуже песимістично. І прогнозував, що через бездіяльність та злодійкуватість сьогоднішньої української влади, нас чекає Апокаліпсис місцевого масштабу. А саме: Україна оголосить дефолт, за долар даватимуть гривень сто, бензину на заправках не буде, США та Євросоюз «плюнуть» на безнадійних українців, Порошенко і Яценюк втечуть за кордон. Усе це не збулося у визначені під час суперечки часові рамки. І довелося отримувати свої щолбани. До речі, два парі автор таки виграв. Щодо того, що саме Таміла Шевченко стане головою Кобеляцької РДА і що Путін не відважиться на широкомасштабне вторгнення в Україну.

Так що Апокаліпсису таки не відбулося. Життя продовжуються, Україна живе. Так, живе тяжко. І життя ще «відвантажить» усім нам не одного щолбана. Але всі ці сьогоднішні негаразди були прогнозованими. Вони рано чи пізно, але сталися б. Навіть сьогоднішню війну деякі аналітики прогнозували ще у 2008 році. І попереду в українців, по меншій мірі, ще два дуже тяжких роки. Але все закінчиться добре. Подивіться, навіть сама природа нам допомагає теплом і дощами.

І останнє. У цьому році, попри всі об’єктивні та суб’єктивні причини і «відмазки», автор таки почав бігати вранці і займатися іншою фізкультурою. І ви знаєте — діє. Навіть у плані збільшення оптимізму.