«Тепер ми — господарі у наших мисливських угіддях!»

Більше двох років тривала боротьба місцевих мисливців із Попового за право полювати на власній землі. Цього року вона закінчилася перемогою. Минулого тижня представники мисливського колективу запустили у свої угіддя молодих фазанів.

Попове могло лишитися без полювання

Для початку — трохи передісторії. Коли у 2013‑му році в районі перерозподіляли мисливські угіддя, мисливці села Попове відмовилися приєднуватися до новоутвореного господарства на базі держлісгоспу. І залишатися в УТМР вони не хотіли. А бажали мисливці приєднатися до мисливського товариства, створеного у сусідньому Кобеляцькому районі директором ПАФ «Мир» Віталієм Біланенком. Головний аргумент активісти з числа мисливців на чолі з місцевим жителем Олександром Сіренком наводили наступний:

— Підемо ми до лісгоспу — у нас полюватиме весь район, а ми не матимемо права нічого ні сказати, ні зробити. А якщо приєднаємось до ПАФ «Мир», то Біланенко нам обіцяє, що ми самі будемо хазяйнувати на власних угіддях: ганяти браконьєрів, не пускати чужих, підгодовувати звіра.

Аби переконати районну владу у серйозності своїх намірів, ініціативна група з числа мисливців обійшла всіх землевласників сільської ради і зібрала у них погодження на всю площу угідь — а це близько 2300 гектарів. Землевласники не заперечували проти передачі мисливських угідь до ПАФ «Мир». А от «у районі» таку самодіяльність Попового не оцінили. І при перерозподілі угідь сільську раду (очевидно, у науку — авт.) залишили такою собі «білою плямою» на мапі району. Ні до держлісгоспу не приєднали, ні в УТМР не залишили, ні перейти до сусідів‑кобелячан не дали.

«В угіддях будуть і зайці, і фазани!»

Та мисливці з Попового руки не опустили. І вже влітку 2014‑го року сесія Новосанжарської районної ради таки виправила несправедливість і затвердила документи про передачу угідь сільської ради до ПАФ «Мир», як і прохали представники громади, присутні на сесії. Проголосувати це рішення вдалося не з першого разу. Двічі потрібних голосів не набиралося. Але після виступів депутатів Віктора Дубовича та Віктора Сидоренка, які перейнялися проблемою колег-мисливців, депутати таки назбирали потрібну кількість голосів «за».

Далі була тривала паперова тяганина, якою займався той-таки Віталій Біланенко. Папери потрібно було затвердити в Полтаві, потім — у Києві, потім — знову в Полтаві. Зрештою, навесні 2015‑го мисливські угіддя Попівської сільської ради приєдналися до ПАФ «Мир» і на цих територіях офіційно дозволили полювання.

Ще до завершення процесу оформлення документів мисливці почали думати про майбутнє власних угідь. Спочатку провели рейд, під час якого назбирали цілий рюкзак петель на зайця. Потім влаштували «профілактичні» розмови з відомими їм любителями браконьєрного лову на петлі. І бажаючих ставити їх у попівських угіддях одразу стало набагато менше. Щоправда, є ще проблема з тими, хто б’є зайця з-під фар. Проте і їх мисливці планують віднадити, влаштувавши нічне патрулювання угідь.

Також узимку, в міжсезоння, мисливці почали збирати кошти на закупівлю фазанів. Скинулися грошима самі, звернулися за допомогою до місцевих фермерів. Коштами допомогли Валерій Волоський, Володимир Дяченко, Петро Марюхно та Михайло Васюта.

На частину цих коштів закупили 38 мисливських фазанів, яких уже 21‑го липня випустили на території угідь. Наприкінці серпня мисливці планують закупити і випустити ще приблизно таку ж кількість. Для птахів створили кормову базу, щоб вони могли прогодуватися до того часу, доки звикнуть до дикої природи.

— Через років чотири-п’ять вони у нас розведуться. Зайця будемо берегти. І будуть у нас потім і фазани, і зайці! — оптимістично говорить Олександр Сіренко.

«Ми можемо впливати на процес полювання. Це — найголовніше!»

Загалом, успішне завершення боротьби за угіддя неабияк надихнуло місцевих мисливців. Вони вже обрали з-поміж свого числа єгеря, який працюватиме на громадських засадах. Зводять будинок мисливця. Планують залишити частину угідь під зону відтворення, до якої нікому з любителів полювання заходити буде не можна.

— Найголовніше наше досягнення те, що ми можемо впливати на процес полювання. Кожен мисливець має право голосу, до якого прислухаються інші. Якщо на зборах піднімають якусь проблему, ми її выдразу усуваємо, — розповідає Олександр Сіренко. — Ми ж усі місцеві, бачимо, що і як потрібно робити в угіддях. Мало зайця — полювання на нього закриємо раніше, багато лисиці — на неї можна продовжити до кінця грудня.

Олександр, забігаючи наперед, у майбутнє, говорить про той час, коли в угіддях буде достатньо дичини. Запевняє: тоді мисливці з Попового з радістю прийматимуть своїх колег з району.

— Не мажорів чи якихось крутьків, а простих хлопців, таких, як і ми! — уточнює мисливець.

У 2013‑му, коли мисливці Попового хотіли приєднати свої угіддя до кобелячан, представники влади їх називали «махновцями», які не мають державної позиції. Власне, тепер тільки час і практика покажуть, чи правими були чиновники, які наполягали на збереженні угідь в одному масиві всередині району, чи мисливці, які хотіли бути самі собі господарями. Але приклад Попового показовий для інших: якщо громада послідовно бореться за своє рішення, вона може його відстояти попри всі владні чи бюрократичні перепони.