Позивний «СМІЛА»
Для кожного учня літні канікули — найкраща пора для відпочинку. Завжди хочеться, щоб вони були довгими і цікавими, аби здійснити свої плани, задуми і мрії. Цього літа я намагався активно відпочивати: зустрічався з друзями, грав у футбол, гостював у бабусі, купався в річці, подорожував. Усе було чудово! А ось те, що відбулося зі мною 23 серпня (напередодні Дня незалежності), стало найбільш яскравою та пам’ятною подією за час усіх літніх канікул. Про це я і хочу розповісти читачам.
Того дня повертались ми з татом із перукарні. Їхали центральною вулицею Кобеляк. Неподалік ПриватБанку ми побачили, що на узбіччі дороги стоїть військова машина. Це й привернуло нашу увагу. Біля машини були чотири солдати, які її ремонтували. Ми з татом зупинились і вирішили дізнатися, що трапилось. Військові розповіли, що їдуть вони до Одеси, але у них вийшла з ладу машина. Це був бойовий підрозділ батальйону «Сміла». Мені перехопило подих від хвилювання. Я так мріяв познайомитись із справжніми воїнами АТО, захисниками нашої України. Аж раптом така зустріч і таке знайомство.
Я і мій тато запропонували допомогу бійцям. Вони зраділи, бо нікого не знали в Кобеляках. Їм потрібно було провести нескладні зварювальні роботи. Поки чоловіки ремонтували автомобіль я намагався поспілкуватися з ними. А коли познайомилися більше, то почав розповідати про наше місто, школу, у якій навчаюсь. Трохи згодом я почав їм співати, розповідати гуморески, намагався стати корисним для солдатів. Радість і гордість переповнювали мене. Я уважно слухав їхні розповіді про бойові події на сході України, задавав різні питання. Потім ми поїхали до дяді Саші Хряпи в автопарк. Там дядя Вітя і дядя Толя швидко виконали зварювальні роботи. А мені хотілось довше поспілкуватись з бійцями і ще трішки розвеселити їх. Та коли завершили ремонт машини, довелось із усіма прощатися. Потиснув кожному з них міцно руку й передав щирі слова подяки від усього 4‑Б класу Кобеляцької ЗОШ № 2 і своєї вчительки Олени Іванівни, від всіх своїх рідних і близьких. А ще сфотографувалися на пам’ять.
А потім сталося диво. Машина рушила. Аж раптом різко зупинилася, із салону вискочив солдат, зняв із себе личку з надписом «Сміла» і подарував мені. Я ніби одерев’янів. Радості не було меж. Це така честь для мене! Оце так канікули! Це найкращий день із літніх канікул, які назавжди запам’ятаються для мене. Усім захисникам, воїнам АТО, хочу сказати:
— Дорогі бійці! Знайте, ми завжди разом із вами. Ми пишаємось вашими подвигами. Я вірю, що наша Україна переможе завдяки таким хоробрим воїнам як ви. Повертайтесь живими та з перемогою!